4. Держава та суспільство Київської Русі середини 10-поч.11 ст. Русь в системі міжнародних стосунків.

Часи князювання Ольги (945-964) та Святослава ( 964- 972 ) значною мірою характеризувалися тими ж самими рисами, що й попередні. На паритетному рівні провадяться русько- візантійські переговори; під тиском руської воєнної могутності гине Хозарський каганат; феодалізація внутрішніх районів країни виходить на якісно новий рівень, коли місцеві князівські династії поступово потрапляють під цілковиту зверхність центральної влади або ж замінюються представниками великокнязівської родини. Крім активної внутрішньополітичної діяльності , Ольга підтримувала зносини з європейськими країнами, насамперед з Візантією. У 957 р. вона відвідала Царгород , де була прийнята імператором Константином Багрянородним і патріархом.

Яскравою фігурою був її син , князь Святослав,- природжений воїн, який не тільки блискуче здійснював тактичні операції, а й розробляв тривалі стратегічні кампанії - 964 р. - похід на Оку і Волгу; 965 р. - завдав удару Хозарському каганату, Північному Кавказу; 966 р. - обклав даниною в”ятичів. Повертаючись зі своїми військами з Болгарії на Русь після виснажливих битв із переважаючими силами візантійського імператора Цимісхія , Святослав загинув біля Дніпровських порогів від рук печінігів.

Логічне завершення політика руських князів 9- 10 ст. дістала за Володимира ( 980- 1015 ) . В ці часи Русь утвердилася на провідних позиціях серед найрозвинутіших країн середньовічної Європи. На рубежі тисячоліть проводиться реформа структури державного правління , в результаті якої чільні посади в керівництві почали обіймати тільки члени великокнязівської родини, а система взаємовідносин між сюзеренами та васалами стала чітко зарегламентованою.

У соціально-політичній сфері стосунки різних груп панівної верхівки розвивалися в діалектично пов”язаній опозиції двох основ - державної та родової. До верхніх щаблів соціальноої ієрархії прагнули як представники племінної верхівки, так і безрідні, але повністю віддані великому князеві та його оточенню вихідці з різних земель і народів. Наприкінці 10 ст. відбулися корінні зміни ідеологічної системи - вона була приведена у відповідність до соціально-економічної структури феодалізованого суспільства. У результаті прийняття нової релігії Київська держава стала ідеологічним партнером бідьшості країн середньовічної Європи. Нова релігія більш відповідала соціально-економічній моделі феодалізму. Але все ж після запровадження християнства на Русі стара й нова ідеологічні системи довгий час співіснували , а вірування були значною мірою синкретичними.

Київська Русь розвивалася як могутній державний організм, який активно впливав на всі сфери життя середньовічної Європи. По смерті свого батька Володимира, Ярослав Мудрий розпочав боротьбу з своїм братом Святополком за київський стіл. Після тривалого збройного конфлікту він досяг мети і правив Руссю з 1019 по 1054 р. Ярослав успішно продовжив політику Володимира. Були налагоджені стосунки з більшістю європейських держав, у тому числі й через династичні шлюби. Зрослий економічний потенціал країни дав змогу ще більше стабілізувати кордони. На міжнародній арені послідовно проводився курс на піднесення пріоритету Русі. Зокрема , це відбилося у спробі вивести руську церкву з-під надмірної залежності від Візантії, коли на її чолі без узгодження з константинопольським патріархом було поставлено не грека , а русина Іларіона.

6. Християнізація Русі: літописні сюжети та їх науковий аналіз. Церковна організація. Цивілізаційне значення схрещення Давньоруської держави.

Прийшовши до влади Володимир Великий провів релігійну реформу, суть якої полягала у модернізації язичництва, запровадження культу єдиного бога. Вибір був зроблений на християнстві візантійського зразка. Причини: 1) ще за часів існування античних міст – держав для Придніпров’я визначився південний вектор цивілізаційної орієнтації, 2) у державної еліти вже існували досвід і традиції хрещення (Аскольд і Ольга), пов’язані з Константинополем, 3) відповідно до візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною, що влаштовувало князя. 4) візантійське православ’я знайомило Русь з християнським віровченням рідною мовою. У 986 р. Візантійський імператор Василь ІІ попросив у Володимира військової допомоги для придушення заколотників. Князь висунув вимогу – одруження із сестрою імператора Анною. Восени у Корсуні 989 р. Володимир взяв шлюб із Анною. Значення прийняття християнства: 1. Нова віра сприяла остаточному розладу родового ладу і формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов’ян. 2. Православ’я стало надійним грунтом для створення могутньої централізованої самодержавної країни. 3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. 4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття у населення Давньоруської держави. 5. Нова віра заклала якісно нові підвалини у культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва. Негативне значення: 1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. 2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене. 3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим.