Слов`яни

43. Давні держави у західних і південних слов’ян (ІХ – ХІІ ст..) : типологія державотворення, суспільний устрій, християнізація та історичне значення.

Складним був процес формування державності. Перші ранньофеодальні держави виникли у південних слов’ян в 681 р. – Перше Болгарське царство. У УІІІ – ІХ ст.. з’явилися ранньофеодальні монархії у сербо – хорватів. Перша велика держава у західних слов’ян – князівство Само, пізніше – Великоморавська держава (ІХ), а в Х дві найбільші монархії – Стародавня Чехія і Стародавня Польща. Поява феодальних держав визначалася як внутрішніми так і зовнішніми факторами. Характерним для всіх народностей було те, що визначальним фактором виступала висока матеріальна і духовна культура слов’янських народів. Визначилась і релігійна система й організація церкви. Церква була великим землевласником. У слов’янських народів утвердилося дві основні форми релігії: православ’я – в Болгарії і Сербії; католицизм – у Хорватії, Словеніїї, Далмації, Чехії, Словаччині, Польщі. В ході гострої боротьби Болгарія і Сербія добилися створення автономної церковної організації, їх залежність від Константинополя була номінальною. Становлення феодальних відносин, зміцнення влади відбувалося в умовах боротьби. Найбільше селянське повстання спалахнуло в Польщі в 1037 – 1038 рр. У Болгарії в Х ст.. зародився богомильський рух, який незабаром охопив всі балканські країни. В 1187 р. Було уворено Друге Болгарське царство. Позбулась візантійської залежності Сербія.

44. Чеське королівство за династії Люксембургів. Гуситська національно – релігійна війна: причини, періодизація, соціальний характер, програмна ідеологія. Сучасні наукові оцінки результатів історичного значення гуситського руху.

1310 р. – початок династії Люксембургів. Ян Люксембургський (1310 – 1346 рр.) Утвердив „Виборні капітуляції” – підтвердження великого законодавчого права сейму, обмеження прав короля, реорганізована система податків для вищих категорій, утворилась станово – представницька монархія. Карл І(4) – (1346 -1378 рр.) – золотий період Чехії. Богемське королівство увійшло до складу Німецької імперії. Карл І став імператором Священної Римської імперії. 1356 р. – „Золота булла” – посилення королівської влади. , рішення короля – закон, обмеження прав іноземців. 1348 р. – Празький університет. У зовнішній політиці – породичався з Польщею, уклав унію з Угорщиною. 1378 р. – поділив свої землі між синами: Вацлав І – король Богемії, Сигізмунд – угорський престол.

Гуситський рух виник не в часи ускладнення , а при посиленні і стабілізації. Причини: релігійна і культурна сфера, обмеження національної мови, засилля німецьких культурних традицій, реформація в Європі. Ян Гус (1371 – 1415) – викладач Празького університету, декан факультету філософії, з 1402 р. – ректор. Був священнослужителем у Віфлеємській часові- реформаційні ідеї у проповідях. Критикував чеську верхівку. Його відлучили від церкви. Основна діяльність – трактати. 1411 р. –імператором Священної Римської імперії став Сигізмунд – фанат – католик. 1414 р. – собор в Констанці. Яна Гуса ув’язнили на 6 місяців. Гуситський рух – 1419 – 1471 р. Періодизація: кінець весни – початок літа 1415 р. – весна 1419 р. „Період підготовки” – протести, маніфестації щодо рішень Констанційного собору. Кінець весни – початок літа 1419 р. –повстання в Празі 30 липня 1419 р. (Ян Желівський, Воцлав Коранда). 30 липня – апогей повстання- повстанці захопили Прагу і Вишеград (королівську резиденцію). 1419 – 1421 рр. – створений керівний орган Гуситського руху – Гуситський сейм. Програма „4 празькі статті” – затвердив гуситський сейм: 1 ст. Свобода проповіді чеською мовою. 2 ст. Право подвійного причастя. 3 ст. Секуляризація церковних земель, власності. 4 ст. Покарання осіб, які були винні у смертних гріхах. Оформилося 2 табори – чашники ( поміркована тенденція в Гус. Русі, представники чеського панства, міського бюргерства, заможного міщанства) і таборити (радикальна течія – міщанство, бюргерство, сер. Шляхта, селяни) Ян Жишка – виходець з дрібної буржуазії – активний лідер, очолює таборитів. Зима –в есна 1421 – 1434 р. – загострення боротьби всередині руху.Сигізмунд організовує хрестові походи проти гуситів. 1431 р. – нім імператор Сигізмунд і чашники – церковний собор в Базелі. „празькі ком пакти” – результат собору: підтримка свободи церковної проповіді, подвійного причастя, розмежування церковного і цивільного суду, певна обмеженість церковної юристдикції. Кінець весни – літо 1434 р. – 1471 р. 1452 р. – ліквідація табору. Сучасні дослідження: гуситський рух – широкий соціальний рух національно – патріотичний, релігійний характер. Цей рух носив елементи антифеодального (коли в процес включилось селянство).

45. Формування станово – представницької монархії у Польщі (ХІУ – ХУІ). Специфіка політичної та соціально – економічної моделі Речі Посполитої.

Об’єднання Польщі – процес складний і тривалий. Перші важливі успіхи було досягнуто за Пшемисла в останній третині ХІІІ ст.. Він підкорив Велику Польщу, частину Малої Польщі, Східне Помор’я. На початок ХІУ ст.. цю політику продовжив Владислав Локеток (1306 – 1333рр.), якому вдалося подолати опір князів та зовнішніх ворогів. І об’єднати під своєю владою майже всі польські землі. У 1320 р. Владислава Локетока було проголошено королем. Сам процес об’єднання не був завершальним. . Казимір ІІІ (1333 – 1370рр.) провів ряд реформ. Він поділи в Польщу на адміністративні одиниці – воєводства, каштелянства. Була створена королівська рада, канцелярія, центральна скарбниця, суд, військо. Було проведено грошову реформу. Було видано два статути :Віслицький і Петраковський. Вони зобов’язували всю шляхту до відбуття військової служби, зміцнювали її права. Характерним для становища Польщі кінця ХІУ ст. – першої половини ХУ було дальше зміцнення внутрішнього та поліпшення міжнародного становища. Але загроза з боку Тевтонського ордену, змусила Польщу і Литву в 1385 р. Укласти Кревську унію. Литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою, прийняв католицтво і під ім’ям Владислава ІІ (1386 – 1434 ) став королем польським і великим князем Литовським. 1410р. – Грюнвальдська битва, перемога над Тевтонським орденом. 1422р. – Червинський привілей. 1430 – 33 – едвінсько – Краківський привілей – розширив права шляхти: король не міг ліквідовувати без рішення суду, не міг ув’язнити знатного без рішення суду. 1440 – Владислав ІІІ. Активна війна з Туреччиною 1447 р. – польський сейм обрав королем Казиміра ІУ (1447 – 1492 р.) Нешавські статути(1454 р.) : - дозвіл короля на формування місцевого шляхетського земського судочинства і сеймиків; - великі права шляхти на представництво в центральних органах управління; - обмежував право великого панства займати і передавати у спадок більше 2 державних посад; - король не міг без сейму затверджувати закони. Петерківський статут (1496) Ян Ольбрехт: - право для шляхти безмитного вивозу товарів; - монополія шляхти на виробництво ряду продукції; - обмеження прав купівлі земель для інших станів. Кінець 15 ст. – утворення станово – представницької монархії. Структура: - Король – після Казиміра Великого його функції почали обмежуватися; королівська рада –королівська родина, спадкові посади; скарбниця – на чолі підскарбій. 15 ст. – королівська казна відділеа від державної. Польська рада – сенат. 1569 р. – Люблінська унія. Відбулось політичне об’єднання – Литовсько – Руської держави і Польської: - об’єднання сеймів, спільне обрання польського короля, єдина фінансова система, спільна зовнішня і внутрішня політика, виплата „анату” римській курії припинялась. Відміна шляхетських володінь десятини. Обкладання податком і церковної власності. 1573 р. – „Генріхові артикули” – комплекс законів – Річ Посполита – республіка шляхетської держави з виборним королем, шляхта могла оголосити королю непокору, проблема війни і миру, розробки і прийняття законів, дозвіл королю на від’їзд – контроль сейму.

49. Реформи ХУІІІ ст. у Російській імперії. Російський абсолютизм та його еволюція.

Причини реформаторської діяльності Петра І пов’язані зі спробою передових верств панівного класу подолати відсталість країни, створити умови, що забезпечували б її національну незалежність, господарський і культурний розвиток. У 1699 р. була проведена перша міська реформа, що вводила для міського населення самоврядування. Міське населення виходило з – під влади воєвод на місцях і приказних установ у центрі й підпорядковувалась бурмистрам, що обиралась на 1 рік усіма мешканцями міста. Місцеві бурмистри підлягали новоствореній Бурмистерській палаті, або Ратуші в Москві. Міське населення поділялось на „регулярних” (дві гільдії – І – входили купці й промисловці, до ІІ- дрібні торговці і ремісники, „нерегулярні” (особи, які не володіли власністю). Міська реформа розширила права купецтва і тим самим сприяла розвиткові торгівлі й промисловості. У 1711 році – Сенат , який остаточно замінив Боярську думу. Здійснював нагляд і керівництво роботою всього державного апарату. За діяльністю самого Сенату слідкував генерал – прокурор. Створення колегій 1718 -21 рр. , відали певними галузями управління. У 1721 р. Духовна колегія , або Синод – ліквідація патріаршества. Військова реформа –створення регулярної. Національної армії та військово – морського флоту. Помістне дворянське ополчення й стрілецьке військо були ліквідовані. Була створена артилерія, вперше було з’єднання вогнепальної і холодної зброї. Збройні сили Російської імперії формувались на основі рекрутської повинності. 1725 – 1752 рр – період двірцевих переворотів. Січень 1725 р. – помирає Петро І. Під тиском гвардійських полків Сенат проголосив свою ставленицю – вдову Петра І Катерину імператрицею. Фактичним правителем був – князь О.Д. Меншиков. 1726 р. – створення нової державної установи - Верховної таємної ради. Вона обмежила законодавчі права Сенату. Після смерті Катерини І у травні 1728 р. імператором був проголошений онук Петра І , син царевича Олексія – Петро ІІ. Функції регента до повноліття виконував О. Д. Меншиков, вплив якого був безмежним. Але унаслідок боротьби двірцевих угрупувань, у вересні 1727 р. Меншиков за наказом Петра ІІ був заарештований і позбавлений всіх чинів і нагород. Припинялось будівництво флоту і навчання моряків у походах.Указ про порядок наслідування престолу і „Правда волі монаршої” Феофана Прокоповича, де обґрунтовувалась ідея абсолютистської монархії, були вилучені з ужитку. Під час правління Анни Іванівни- дочки брата Петра І Івана Олексійовича, намагаючись остаточно закріпити своє становище, „верховники” виробили спеціальні „Кондиції”, згідно з цими умовами новій імператриці без згоди Верховної ради заборонялось оголошувати війну й укладати мир, уводити нові податки, роздавати землі, тощо. Проте це зустріло великий опір у дворянства. Імператриця задовольнила вимогу дворянства про відновлення Сенату. При цьому вона ліквідовувала Верховну таємну раду. У листопаді 1731 р. – був створений верховний орган державного управління – Кабінет, до якого увійшли близькі й віддані імператриці сановники (Головкін, Черкаський). Вирішення найважливіших питань прибрала до рук камарилья з німецького і прибалтійського дворянства на чолі з фаворитом Е. Біроном. Катастрофічного розмаху набуло марнотратство. Після смерті Анни Іванівни у жовтні 1740 р. – син її племінниці немовля Іван Антонович, регент Бірон. Але в наслідок чергового перевороту влада перейшла до рук іншої групи іноземців на чолі з Мініхом. 25 грудня 1741 р. – імператриця Єлизавета Петрівна. У ХУІІІ ст перед Росією стало три проблеми: балтійська, польська, турецька. На початку 30 – х рр.. ХУІІІ ст посилилась конкуренція між європейськими державами.. зацікавленими у торгівлі з Росією. Французька дипломатія, проводила політику „східного бар’єру”, підштовхувала Польщу, Швецію, Туреччину до ворожих дій проти Росії. 1 лютого 1733 р. помер польський король АвгустІІ. Виникає конфлікт Франція висуває кандидатуру Станіслава Лещинського, тесть короля Франція, Росія і Австрія свого – сина померлого короля. Франція в цій боротьбі зазнала поразки. Російсько – турецька війна , що розпочалась 1735 р. Ця війна Росії нічого крім великих втрат не дала – Чорноморська проблема не була вирішена. Катерина ІІ вступила на престол в результаті двірцевого перевороту, здійсненого гвардією 28 червня 1762 р. Царювання на 2 періоди: 1) до селянського повстання 1773 – 1775 і 2) після цього повстання. Політика „освіченого абсолютизму” означала намір провеси комплекс заходів, які б могли б полегшити пристосування поміщицького господарства. Скликання Комісії по складанню нового уложення було зумовлене необхідністю кодифікації законів, оскільки діюче Соборне Уложення 1649 р. застаріло. 1775 р. – “учреждением для управления губерний для Российской империи” було проведено губернську реформу. Росія була поділена на 50 губерній. Створений був становий суд.”Грамота на права і привілеї благородного російського дворянства”, видана в 1785 р. Дворянство мало монопольне право володіти селянами, землями і надрами землі, право на торгівлю іт.д. “Грамота на права і вигоди містам Російської імперії” Жалувана грамота поділяла все населення на 6 розрядів

.