39. Формування та функціонування багатопартійності у сучасній Україні: основні етапи, характерні риси, особливості.

Одним з головних елементів демократичної політичної системи є багатопартійність, адже саме політичні партії підтримують зв”язок уряду з народом.

Новітня історія багатопартійності в Україні пройшла у своєму розвиткові кілька етапів:

1-й етап – зародження багатопартійності (сер.1988-березень 1990 р.):

- виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції;

- активізація діяльності Української Гельсинської спілки, вихід на політичну арену Народного Руху України;

- розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партіїл;

- виникнення першої формально задекларованої партії – Української національної партії.

2-й етап – вихід багатопартійності на державний рівень (травень 1990- серпень 1991 р.):

- поява парламентської опозиції;

- ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найгловніше – Декларація про державний суверенітет України;

- збільшення кількості політичних партій ;

3-й етап – становлення багатопатійності (з серпня 1991 р.):

- розширення багатопартійності ;

- посилення розколів та дроблення політичних сил;

- активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків;

- підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази;

- зміцнення зв”язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;

- періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу;

Характерними ознаками багатопатійності є:

1. Мультипартійність.

2. Нечисленність партійних лав.

3. Невизначеність соціальної бази (більшість патій не вказали, виразниками інтересів яких груп вони є);

4. Створення значної частини партій не на основі консолідації навколо ідеї, а навколо лідера;

5. Локальність партійного впливу.

6. Порівняно чітка географічна зорієнтованість партій;

7. Поява на політичній арені незареєстрованої „партії влади”, що має серйозний вплив на перебіг подій в Україні.

Особливість процесу формування багатопартійності в Україні полягає в тому, що її вихід на державний рівень передує її становленню, повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази .

40. Конституційний процес в Україні. Прийняття Конституції. Головні положення Конституції України та зміни до неї.

Одним з найважливіших процесів на шляху розгортання державотворчих процесів в Україні стало прийняття п”ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р.Конституції України – Основного Закону нашої держави. Відсутність Основного Закону , котрий би відповідав новим плітичним та економічним реаліям, негативно впливала на розвиток державотворчих процесів, суттєво гальмувала здійснення ринкових перетворень, подолання кризових явищ у житті країни. Ось чому прийняття Конституції України стало визначною подією, яка створила нові можливості для динамізації усіх сфер суспільного життя на сучасних засадах.

Основний Закон України складається з Преамбули та 15 розділів, що містять 161 статтю та 14 пунктів Перехідних положень. У Преамбулі сказано, що Верховна Рада України від імені українського народу – громадян України всіх національностей, спираючись на багатовікову історію українського державотворення, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим 1 грудня 1991 р. Всенароддним голосуванням, приймає цю Конституцію.

Основними розділами Конституції України є такі:

• розіл 4-й – „Верховна Рада України” – складається з 27 статей. Тут підкреслюється, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Веховна Рада;

• розділ 5-й – „Президент України” – складається з 11статей, положення про статус, порядок його обрання, функції та повноваження;

• розділ 9-й – „Територіальний устрій України” – містить дві статті, де подано засади такого устрою та його систему;

• розділ 13-й – „Внесення змін до Констиції України” – складається з 7 статей, які визначають процедуру внесення змін і доповнень до діючої Конституції. У ст. 154, зокрема , зазначено, що законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною її складу. Та чи інша поправка вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради.

Основними аргументами ініціаторів перегляду поправок до Конституції були: система розподілу повноважень між органами влади, яку передбачає політреформа, призведе до порушення балансу сил, розосередження влади і приховує в собі ризики послабити керівництво державою; з юридичної точки зору процедура внесення змін до Конституції була не зовсім коректною; поправки приймалися в екстремальних умовах і тому належно не опрацьовані; при голосуванні змін до Конституції в пакеті з іншими рішеннями багато їх положень не були обговорені і доведені до громадян; не всі політичні сили влаштовує запровадження імперативного мандата для народних депутатів; політична реформа повинна бути комплексною і проводитися оддночасно з адміністративно-теріторіальною і судовою.