25. Неп в Україні : причини появи, особливості, досягнення та прорахунки.

Становище в Україні після завершення громадянської війни було надзвичайно важким. Господарство опинилося в стані глибокої кризи. Практично припинилося виробництво товарів. Українські землі поділили радянська Росія, Польща, Румунія, Чехословаччина. В роки громадянської війни була запроваджена політика „воєнного комунізму”. Відповідно до неї проводилася націоналізація всієї промисловості й торгівлі, на селі запроваджувалася продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решта конфісковувалась державою. „Воєнно-комуністичні” методи та розруха швидко руйнували грошову систему, призвели до зростання безробіття, викликали масове невдоволення.

Введена відповідно до рішень Х з”їзду РКП(б) у березні 1921р.. Хоча в постанові з”їзду мова йшла тільки про надання селянам можливості використовувати надлишки продукції в місцевому господарському обороті (продавати її на містечкових сільських базарах). Та всі розуміли, що фактично легаллізується , хоч і не повною мірою, звичайна приватна торгівля, яка раніше існувала підпільно, головним чином у формі так званого мішечництва.

НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Йшлося про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацією частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, про подолання інфляційних процесів, Тепер замість реквізиції зерна, селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його , селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація. Були створені умови для організації народного господарства на принципах ринкової системи. І це почало давати результати. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. У 1927р. оброблялося на 10% землі більше, ніж у 1913р.. Виробництво предметів споживання сягнуло довоєнного рівня. З”явилася так звана нова буржуазія - орендатори, маклери, комісіонери, торгівці-оптовики, промисловці. Їх називали „непманами”- людьми непу. Діяльність НЕПу допомагала швидкому виведенню країни з економічного хаосу і розрухи. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала в руках держави.

Однак у 1928р., НЕП закінчила свою недовгу історію. Радянсько-більшовицька влада поверталася до традиційно тоталітарних методів керівництва й управління. Почався період соціалістичної індустріалізації, колективізації сільського господарства.

25. Соціально-економічні перетворення в Україні 20-30-х рр.: індустріалізація, колективізація та її наслідки.

Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на прискорене соціалістичне будівництво, і саме політика „соціалістичної індустріалізації” мала принести успіх.

Особливо високі темпи розвитку важкої індустрії були заплановані для України. Завдання з видобутку вугілля підвищили з 27 до 80 млн. тон, а план виплавки чавуну в Україні - з 2400 до 6600 тис. тонн. З сер. 30-х рр. деалі чіткіше виявлявся курс на мідітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху. Майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.

Іншою складовою сталінського курсу була соціалістична колективізація сільского господарства. Цей напрям був визначений у 1927р. на 15 з”їзді ВКП(б). На початку 1928р. Сталін та його оточення внесли в рішення з”їзду корективи, суть яких полягала в іще більшому обмеженні елеметів ринку, що залишилися від НЕП, у насильницькій ліквідації всіх форм сільськогосподарської кооперації, а також „куркуьства” як класу. Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти лінії партії, оголосили „ворогами народу” і репресували (М.Бухарін,М.Риков,О.Томського).

В результаті „соціалістчної колективізації” радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство було винищено. Інша частина селян, найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розелянювання українських хліборобів. Не зуміла радянська влада досягти лише того, заради чого офіційно й була запроваджена колективізація,- створення високопродуктивного сільського господарства, піднесення життєвого рівня населення.

У 1932- 1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації- голодомор. Його витоки, в аграрній політиці радянської влади. В українських хліборобів вилучали майже 2/3 валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.

У 1931р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак , залишилися без змін. У 1932р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п”яту. А план хлібозаготівель був піднятий на 44%. В республіці почався голод. У березні 1933р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Втрати України становили 5-7 млн. людей. Цей глодомор був штучний і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.