22. Утвердження радянсько-комуністичного режиму в Україні у 1919 - 1920 рр.

14 січня 1919 р. згідно з декретом Тмчасового робітничо-селянського уряду Україна дістала назву „Українська Соціалістична Радянська Республіка”(УСРР). ІІІ Всеукраїнський з”їзд Рад у 1919 р. прийняв першу радянську конституцію України. До Ради народних комісарів, ввійшли головним чином комуністи. Головна увага концентрувалася на здійсненні політики „воєнного комунізму”, на запровадженні диктатури пролетаріату. Така політика викликала спротив, за таких умов денікінці влітку 1919 р. переходять у наступ, і радянська влада в Україні відступає. Але денікінська влада , яка мала на меті відновлення Російської імперії, не тільки не заспокоїла населення України, а й викликала нову хвилю загальнонаціонального спротиву. Більшовики ж намагалися використати суперечності між денікінцями та С.Петлюрою, і 16 грудня 1919 р. був взятий Київ і більшовицька влада повернулася в Україну. В її методах з”явилися нові моменти: в резолюції ЦК РКП(б) „Про радянську владу на Україні” від 29 листопада 1919 р. зазначалося, що „РКП стоїть на точці зору визнання самостійності УССР”, а питання про визначення взаємовідносин з іншими радянськими республіками буде остаточно вирішене самими українськими робітниками і селянами. Але на практиці робилося все , щоб Україна не мала дійсної незалежності. Незважаючи на статус самостійної держави, УССР разом з п”ятьма іншими радянськими республіками і двома народними республіками утворювали єдиний простір, жорстко контрольований Москвою.

28 грудня 1920 р. між РСФРР та УССР був укладений договір про військовий та господарський союз.

23. Українські землі в складі Польщу, Румунії, Чехословаччини у 20 – 30 – ті рр.. ХХ ст.

У складі Польщі. З 1919 р. Під польською окупацією опинилися 125, 7 тис. Км. Земель Східної Галичини та Західної Волині. Офіційна польська політика в українському питанні пройшла декілька етапів: 1етап: - „невизначеності” (1919 – 1923 рр.) На Паризькій мирній конференції (28 червня 1919 р) Польща зобов’язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція (17 березня 1919 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні в початкових школах.Українці Галичини намагалися відстояти свої позиції шляхом рішучих дій, демонстрацією активності. Зміна політики папи Пія ІІ щодо східнослов’янського проникнення католицизму, призвело до того, що 14 березня 1923 р. Посли великих держав – Англії, Франції, Італії та Японії, визнали суверенітет Польщі над Східною Галичиною . 2 етап: „тиску” (1923 – 1926 рр.) уряд народових демократів Польщі відстоював інкорпораційну програму. Суть якої – окупувати західні землі України, Білорусії і Литви. Уряд поділив країну на дві господарські території: Польщу „А” , до якої входили корінні польські землі і Польщу „Б”, що склалася переважно із захоплених українських та білоруських земель. Економічна ситуація на землях Західної України набуває рис катастрофічності. Сигналом до активної полонізації українських земель став закон від 31 липня 1924 р., який проголосив, що державною мовою на території Польщі є польська мова. Офіційна влада взяла курс на ліквідацію української школи. 3 етап: „пошуку компромісу” (1926 – 1937 рр). Прийшовши до влади Ю. Пілсудський виношує плани відновлення Польщі „від моря до моря”. Для цього потрібно було нормалізувати внутрішню політику. Тому на зміну політики тиску приходить більш гнучка політика певних поступок: позики „санаційного” уряду Українському банкові та іншим фінансовим та господарським об’єднанням української буржуазії, в 1925 р. Українці мали 25 політичних партій (УНДО, УСРП, КПЗУ). Українські партії небезуспішно боролися за місця у парламенті, хоча єдності у їх діяльності не було. Найвпливовішими чинниками, які забезпечили українському народові збереження національних ознак, були: легальні партії, українське представництво у польському сеймі, кооперативний рух, таємний Український університет, Наукове товариство імені Шевченка – осередки збереження і розвитку української культури, греко – католицька церква, робітничий та селянський рух, ОУН.

Українські землі у складі Румунії. 1920 р. На території Румунії українців проживало майже 790 тис. Основні місця – Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти. Колоніальна експлуатація українських земель вела до деградації господарства: на Буковині було закрито 85 підприємств і майстерень.. Внаслідок грабіжницької аграрної реформи розміри селянських володінь зменшились майже втричі. Характерні риси політики Румунії : форсована, жорстка асиміляція, колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку, блокування політичної активності української спільноти. Партії на території Буковини: Комуністична партія Буковинри, Українська національна партія, „Революційний”, або націоналістичний табір.

Українські землі у складі Чехословаччини. Після розвалу Австро – Угорської імперії постало питання про долю Закарпаття. У червні 1918 р. На базі емігрантських організацій, вихідців із Закарпаття, було утворено Американську Народну Раду карпатських русинів, яку очолив Г. Жаткович. За русинами визнано право на самовизначення.. Голова унії Т. Масарик обіцяв їм автономію та вигідні кордони. Чеська буржуазія підкорила собі економіку Закарпаття, фактично перетворивши його у аграрно – сировинний придаток економічно високорозвинених чеських земель. У суспільно – політичній і культурній сферах позиція чеських властей була поміркованішою і виваженішою, ніж у Польщі та Румунії. Про це свідчить існування в 30 – х рр.. у Закарпатті майже 30 політичних партій. Зростання кількості початкових шкіл, дозвіл на користування мовою на вибір, діяли українські громадські організації : „Просвіта2, „Асоціація українських учителів”, „пласт”.

24. Етапи входження України до складу СРСР і втрата незалежності (1919 – 1925рр.)

1 етап (червень 1919 – грудень 1920 рр.) – утворення „воєнно – політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.. Пошук моделі майбутнього союзу розпочався влітку 1919 р. Під головуванням Л. Камєнєва, який виступав за злиття України з Росією, а не обмежуватися об’єднанням основних галузей управління. Представник України Чаковський, що об’єднання можливе тільки на основі федеративного устрою.

2 етап ( грудень 1920 – грудень 1922 рр.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. Представники Росії Ленін і Чичерін та представник України Чаковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами Під контроль Росії переходять трести „укрметал”, „Югосталь”, „Сільмаштрест” утворення наркоматів трьох типів: а) злитих (5 наркоматів) – мали цілковиту владу на території нової федерації, б) об’єднаних (5 наркоматів) – відрізнялись від злитих тільки тим, що підпорядковані московській колегії, в) автономних – юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров’я і соцзабезпечення.

3 етап (грудень 1922 – травень 1925 рр.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. 30 грудня 1922 р. І з’їзд СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з 4 республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія). 26 січня 1924 р. Відбувся ІІ з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію РС. У компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони. Збройні сили, транспорт, зв’язок, планування господарства, оголошення війни і підписання миру.