21. Українська національна державність у 1917- 1919 рр.: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія .

Виникнення Української Центральної Ради, яка з березня 1917 р.по квітень 1918 р. служила організаційним осереддям українського національного руху, явилось однією з головних подій процесу демократизації суспільства. Головою ЦР став визнаний лідер національного відродження професор М.Грушевський. Внаслідок проведених з”їздів (1-й українізованих військових частин; 1-й з”їзд селянства;) які висловились за автономію України і обрали Ради депутатів, Центральна Рада, виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства, стала законним представницьким органом української демократії.

М.Грушевський виходив з незаперечного права націй на самовизначення; стосовно українців таке право обгрунтовувалось численними аргументами як сучасного, так і історичного плану. Йшлося про утворення „національної території” на базі губерній Росії з переважаючим українським населенням : Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської та ін. обл.

Гучно заявивши про себе з самого початку як про представника українського народу, Центральна Рада на ділі, ще залишалась далекою від тих вимог, які пред”являються до загальнонаціонального керівництва. Її поміркований провід діяв не рішуче і знаходився у полоні консервативних підходів- на зразок галицького та буковинського „народовства”.

Пересічного селянина чи солдата , який вперше дізнався про те, що він українець, а не руський, важко було переконати що головна проблема для нього- національне розкріпачення, а не проблема землі чи миру.

Незважаючи на досить високу пропагандистську діяльність, реальні масові здобутки Ради залишались скромними: більш-менш міцні суспільні позиції вона мала в трьох губерніях- Київській, Подільській та Полтавській. На решті територій Центральній Раді складала конкуренцію партія російських соціалістів.

ЦР видала за час свого існування чотири універсали (10червня1917;3липня 1917;7листопада1917;22січня 1918) останній з яких зафіксував створення УНР.

29 квітня 1918р.в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8тис. делегатів, переважно селян. Учасники когресу рішуче засуджували політику ЦР. Присутні одноголосно обрали на гетьмана П.Скоропадського. Проіснувавши 13,5 місяців, ЦР припинила своє існування.

П.Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив ЦР і ліквідував УНР: країна стала називатися Українською Державою. У сфері соціальної політики ставилося за мету поновити приватну власність на землю і передати її колишнім володарям. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське і земське самоуправління. Одним з найвизначніших досягнень гетьманату було енергійне національно-культурне будівництво (150 україномовних гімназій, УАН,нац.архів,нац. бібліотека).

Відносини з державами Центрального блоку залишалися гловним пріоритетом зовнішньої політики. Разом із тим на відміну від ЦР Українська Держава прагнула до розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами. Здійснювалися кроки, спрямовані на встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними європейськими країнами. Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну, самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П.Скоропадський не користувався таким авторитетом . Він не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні лідерів більшості українських політичних партій.

І політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією. В.Винниченко і С.Петлюра , керівники Української соціал-демократичної партії, заснували опозиційний Український національний союз. 14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний орган республіки - Директорію- під проводом В.Винниченка та С.Петлюри. 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський залишив Київ.

19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення УНР. 26 грудня створено уряд УНР на чолі з В.Чехівським.

Становище після повалення гетьманської влади було складним. Селяни, які складали основну масу армії, покидали її та поспішали ділити поміщицьку землю. Несприятливим було і зовнішньополітичне оточення України (Одеса була захоплена Антантою, на заході активізувалися поляки, на півночі-більшовики, на південному сході- російська Добровольча армія)

Більшість керівництва Директорії стояла фактично на радянській обо дуже близькій до неї платформі, виступала за союз із більшовиками проти Антанти.

16 січня 1919 р.почалася війна УНР з РРФСР. Ще перед тим більшовики зайняли Харків, а 5 лютого вступили до Києва. Весною 1919 р. на Україну рушив ще один загарбник - Біла армія Денікіна. Коли на початку 1920 р. радянські війська зайняли Донбас , українська визвольна боротьба вже була практично завершена. 18 березня 1921р. був підписаний Ризькій договір, за яким Польща визнавала в Україні більшовицьку владу і забороняв перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином , Директорія, її уряд втратили право легального існування і цій країні.