14. Москвофільство, народовство та радикалізм у суспільному русі Західної України (50-і рр.- 80-і рр. Хіх ст. ).

Москвофіли самоіндентифікували себе з Російською імперією та її народом . Ідея була в тім, що територію від Амуру до Тиси заселяє „єдиний руський народ”, так що „русини австрійські” є лише частиною цієї великої державної спільноти. Оскільки ж підавстрійські русини різнилися з росіянами навіть у мовному відношенні, речники москвофільства запропонували двоякий вихід з цього становища - або перехід на расійську мову , або створення якоїсь нової мови „вищої культури” - на основі російської, української та старослов”янської мов. Стверджуючи свою належність до великого державного народу (російського) та розраховуючи на цій підставі на протекцію Петербурга, москвофіли прагнули до урівнення з рештою народів Авсрії . Тим самим відсувалась би й загроза асиміляції західних українців панівними народами-сусідами.

Одночасно, серед галицької еліти стала набирати силу ще одна конкурентна течія - народовство. Витоки народовства теж сягають пер. пол.ХІХ ст. Прагнення культивувати певні риси національної самобутності українців - ідея цього історичного напрямку. В 1863 р. у Львові виникла напівлегальна громада „Молода Україна”, на зразок аналогічних гуртків у Наддніпрянщині. Скерована молодим священиком Д.Тинячкевичем і вчителем О.Патртицьким , тоді народовство було ще на початковому етапі.Їхнім інтересам і поглядам відповідало таке тлумачення проблеми галицьких русинів, яке влаштовувало б корону, поляків та уніатську верхівку. Саме уніатська церква , нерідко стверджували вони, є спавді національною, бо спирається на українську паству, зберігає грецький обряд, не підлягаючи водночас расійській праославній церкві. Однак народовство так і не стало ні масовим ні добре організованим, а отже й скільки-небудь серйозною силою визвольного руху.

Західноукраїнський радикалізм, що дістав поширення переважно в Галичині та Буковині (на Закарпатті його вплив практично не відчувався), був складним явищем. Властивий молоді активізм, дух вільнодумства, у ньому перехрещувалися з активним інтересом до широкої суспільної проблематики, впливом новітніх прогреситських раціоналістичних ідеологій, переважно соціалістичних. Вожді радикалів закликали розглядати національне питання у широкому контексті, не зводячи національну ідентичність русинів-українців в ранг головної цінності, а ставлячи її поруч з іншими проявами життя народу- економічними, культурними, правовими. Замість дискусій про „народність”, вони прагнули перейти до живої праці на ниві соціальногопоступу цієї „народності”.

Новопосталий напрямок вирізнявся відчутним нахилом до громадсько-політичної організованої роботи- відповідно задекларованим намірам. „Радикали” в міру своїх сил , намагались започаткувати власні бібліотеки, читальні зі свіжою літературою, нести простонароддю справжні знання, а не консервативно- моралізаторську проповідь у дусі „Просвіти”. Саме радикали стали біля витоків цілком нового явища для західних українців- створення сучасних партій.