2. Особливості господарювання суб’єктів різних сфер діяльності

Упродовж тривалого часу в Україні діяв Загальний Класифікатор "Галузі Народного Господарства України”, що поділяв усі галузі економіки країни на виробничу і невиробничу сфери. Вважалося, що у виробничій сфері створювався національний продукт і прибуток. У нематеріальній “невиробничій сфері” ані продукт, ані первинний прибуток не створювалися, а тому ці галузі національної економіки мали переважно перерозподільчий характер. Я вважаю, що це суттєва науково-теоретична помилка. Адже невиробнича сфера, як і сфера послуг в цілому, є одним з найдинамічніших і стрімко зростаючих видів економічної діяльності. У провідних країнах світу (Сполучені Штати, європейські країни, Японія тощо) кількість зайнятих у сфері послуг набагато перевищує кількість зайнятих у виробничій сфері. Сектор суспільних і приватних послуг в цих країнах зосереджує більше половини загального обсягу національного виробництва. Пізніше запропоновано поділ на сфери господарювання: матеріальне та нематеріальне виробництво (сферу послуг).

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються:

1. матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо;

2. матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.

Функціонування виробничого підприємництва пов’язане з необхідністю придбання чи використання факторів виробництва. Це основні та виробничі засоби, робоча сила, фінансові ресурси, інформація, природні ресурси. Основними етапами виробничого підприємництва є: обгрунтування ідеї виробництва конкретного товару; маркетингове дослідження та проведення попередніх підприємницьких розрахунків; придбання або оренда устаткування; пошук постачальників та покупців, укладання з ними договорів; організація товаропостачання; реалізація виробленої продукції; визначення результативності виробничої діяльності. Для того, щоб виробити продукцію, підприємцю потрібні оборотні активи у вигляді сировини та матеріалів. За придбання для виробничого процесу оборотних активів підприємець сплачує їх власникам грошові суми . Далі для виробничої діяльності потрібні основні активи у вигляді робочих приміщень, машин, устаткування. Якщо у підприємця їх немає, то потрібно їх придбати або взяти в оренду. За придбання основних активів підприємець змушений сплатити грошову суму їх власникам. Виробництво вимагає залучення робочої сили; витрати на оплату праці позначаються. Виробниче підприємство випускає товар, який продається підприємцем покупцю. В результаті він одержує суму від продажу товару. Завдання підприємця полягає в тому, щоб виробництво було рентабельним.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються:

1) нематеріальні послуги: торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо;

2) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Сфера послуг – традиційно одна з найбільш дискусійних областей економічної науки в теоретико-методологічному плані. Ця так звана невиробнича сфера (так звана тому, що вона давно вже стала виробничою з економічної точки зору) в розвинених країнах світу перетворилися на провідний сектор національної економіки. З середини 90-х років ХХ ст. в Україні яскраво виявилася тенденція переважання невиробничого сектору економіки щодо виробничого.

Діяльність підприємств сфери послуг має ряд специфічних особливостей, які відрізняють її від інших сфер і галузей народного господарства:

1.Повна залежність від попиту на пропоновані послуги та їх сезонний характер;

2.Поєднання в своїй діяльності виробничих і торгових операцій;

3.Використання товарних цінностей населення;

4.Необхідність створення та раціонального поєднання самих різних за величиною і функціями організацій обслуговування (підприємств, ательє, салонів, будинків побуту, приймальних пунктів тощо);

5.Сильна орієнтація на психолого-соціологічну кваліфікацію обслуговуючого персоналу (поряд з вузькою спеціалізацією в області професії);

Ринок послуг має наступні специфічні риси:

1.Висока динамічність;

2.Територіальна сегментація;

3.Локальний характер виробництва і споживання послуг;

4.Висока швидкість обороту капіталу (висока частка оборотного капіталу);

5.Висока чутливість до змін ринкової кон'юнктури;

6.Специфіка організації виробництва послуг (велика кількість малих підприємств);

7.Специфіка надання послуг (особисті контакти виробників і споживачів послуг);

8.Високий ступінь диференціації послуг (персоніфікація споживання);

9.Невизначеність результату діяльності по наданню послуг.

Однією із найбільших складових сфери нематеріального виробництва є торгівля. Торгівля — це галузь економіки та вид економічної діяльності, об'єктом діяльності якого є товарообмін, купівля-продаж товарів, і обслуговування покупців у процесі продажу товарів. Торговельна діяльність є вид підприємницької діяльності, направлений замінити задоволення купівельного попиту шляхом реалізації товарів споживчого призначення, надання послуг громадського (масового) харчування.

Торгівля – це з'єднувальна ланка між виробником і споживачем – покупцем, що забезпечує виробничий ланцюжок перетворення "гроші-товар-гроші". У торгових підприємствах виробничий процес, зазвичай, відсутній, їхня діяльність пов'язана з перепродажем раніше придбаних чи отриманих товарів. Комерційна діяльність торгових організацій складається із окремих етапів, серед яких варто виокремити такі: визначення потреби у товарах, вибір постачальників і налагодження з ними господарських зв'язків, укладання договорів про поставку (купівлю-продаж) товарів, організація комплексу технологічних операцій (розвантаження товарів, приймання товарів за кількістю, якістю, їх збереження і переміщення); продаж товарів і надання послуг покупцям, рекламно-інформаційна робота.

Серед характерних рис торгівлі слід зазначити такі:

1. Завершує цикл товарного виробництва, реалізація товарів кінцевому споживачу (роздрібна торгівля);

2.Аккумулювання готівкових коштів, необхідність організації суворого контролю дотримання діючих правил організації готівково-грошового обороту;

3. Надання додаткових супутніх реалізації товарів послуг;

4. Висока адаптивна здатність господарювання;

5. Високий рівень оборотності капіталу;

6. Відсутність виробничого процесу зумовлює відсутність обліку незавершеного виробництва;

7. Ціна і асортимент реалізованих товарів перебуває у значній залежність від характеру попиту, особливостей соціально-економічного складу обслуговуваного населення;

8. Доходи від торгівлі піддаються сезонним коливання залежно від пори року, днів тижня, годин доби, наприклад, активізація попиту перед новорічними святами;

Торговельна діяльність в Україні регламентується Законами України "Про захист прав споживачів", "Про споживчу кооперацію", "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках зі споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг" та іншими.

1.3. Особливості фінансово-господарської діяльності малого підприємства

Важливим елементом формування підприємницької культури виступає створення збалансованого поєднання підприємств великого, середнього і малого бізнесу в єдину систему підприємництва в країні. Однак ці підприємства відрізняються організаційно-правовою формою, мають відмінності в організації і функціонуванні та вимагають різних підходів до напрямів та видів державної підтримки.

Якщо порівняти різні за розмірами підприємства, що функціонують в економіці (великі, середні і малі), то найбільш вразливою до ринкових коливань та найбільш перспективною, інноваційною і демократичною формою ведення бізнесу та значущою для соціальної сфери країни виступають підприємства малого бізнесу.

У діяльності підприємств малого бізнесу є багато особливостей: обмеженість ресурсів, високий рівень пристосування до умов діяльності, орієнтування на місцеві ринки товарів і послуг та ін. Тому потреби підприємств малого бізнесу постійно змінюються залежно від рівня їх розвитку, виду діяльності, кон’юнктури ринку, нормативно-правової бази та економічної ситуації в країні. Для забезпечення стійкого та гармонізованого розвитку малого підприємництва в таких умовах держава повинна проводити державну політику його підтримки і розвитку, зростання кількості малих підприємств та створення умов для забезпечення зайнятості населення з метою перетворення малого бізнесу на діючий механізм розв’язання економічних і соціальних проблем, позитивного впливу на вирішення проблем безробіття та наповнення вітчизняного ринку товарів і послуг. Мале підприємництво є обов’язковим елементом ринкової економіки, двигуном економічного та науково-технологічного процесу в суспільстві, важливим стабілізаційним механізмом і засобом реалізації особливого підприємницького потенціалу населення країни.

Функціонування малого бізнесу значно відрізняється від інших за розмірами підприємницьких структур. Ці відмінності проявляються у кількісних ознаках (невелика кількість працівників та сума виручки від реалізації) та якісних (відрізняються різним поглядом на організацію виробничого процесу, систему управління, впливу на зміни зовнішніх економічних, соціальних та політичних факторів).

Мале підприємництво є самостійної формою організації діяльності економічного життя суспільства зі своїми закономірностями та особливостями розвитку, які проявляються у:

1) характері виробничого процесу;

2) специфіці системи управління, кадрової та фінансової сфери;

3) зовнішніх зв’язках зі споживачами, державою та іншими підприємствами.

У діяльності підприємств малого бізнесу використовується відносно невелика сума капіталу, що стримує розширення та розвиток виробництва і змушує підприємця спеціалізуватися на конкретному виді діяльності та обмежувати номенклатуру товарів і послуг. З однієї сторони, це сприяє удосконаленню процесу виробництва, підприємець вивчає всі особливості виробництва своєї продукції та постійно впроваджує досягнення розвитку науки і техніки у власне виробництво. З іншої сторони, в разі зниження попиту на дану продукцію та зростанні цін на сировину або енергоносії підприємець дуже гостро відчуває негативний вплив погіршення економічної ситуації, при цьому зростає ризик його банкрутства. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств – це невдачі у сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду.

В умовах жорсткої конкурентної боротьби підприємці намагаються встановлювати середні ринкові ціни, що діють у даному регіоні на аналогічні товари великих підприємств-конкурентів. Однак у більшості випадків витрати на виробництво і транспортування продукції у підприємців перевищують відповідні витрати на великих і середніх підприємствах. Це пов’язано з особливостями діяльності малих підприємств, а саме: підприємці реалізують власну продукцію невеликим партіями, надають додаткові послуги з безкоштовної доставки товарів, здійснюють витрати на рекламу підприємства і продукції, враховують додаткові вимоги клієнтів і покупців щодо якості і технічних характеристик продукції, проводять гнучку політику реалізації й оплати. Ціни на власну продукцію підприємці встановлюють на основі витрат на виробництво та збут продукції. За рахунок незначного управлінського персоналу адміністративні витрати на малих підприємствах невеликі, а витрати на доставку сировини та готової продукції в умовах постійного зростання транспортних витрат та цін на паливо досить відчутні. В таких умовах для отримання позитивного фінансового результату діяльності підприємства малого бізнесу повинні, з одного боку, встановлювати ціни на продукцію, що не перевищують ціни великих підприємств-конкурентів, а з іншого боку, чітко розраховувати й аналізувати понесені в процесі господарської діяльності індивідуальні витрати.

Підприємства малого бізнесу мають постійних покупців і клієнтів, з якими керівництво спілкується, вивчаючи їх бажання і потреби в удосконаленні продукції. Наявність постійних клієнтів і покупців – це запорука стабільної діяльності суб’єктів малого бізнесу. З огляду на це, керівництво підприємства намагається проводити більш гнучку політику реалізації власної продукції, надавати торгові знижки постійним та новим клієнтам. У стабільних умовах господарювання надання знижки або відстрочки платежу на короткий термін не відчувається на фінансовому стані підприємства. В умовах зростаючої нестабіль­ності бізнес-середовища та рівня інфляції політика підприємства щодо надання відстрочки платежу може призвести до зниження суми оборотного капіталу, погіршення рівня платоспроможності та ліквідності, а також до невиконання боргових зобов’язань, що призводить до зниження рівня фінансової стабільності підприємства. В таких умовах малі підприємства повинні враховувати всі переваги і недоліки гнучкої політики реалізації й оплати продукції, з одного боку, надання відстрочки платежу призводить до зростання кількості постійних клієнтів та обсягів реалізації продукції, а з іншого – до зменшення суми оборотного капіталу, рівня ліквідності і платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

Обмежені масштаби підприємства й обсягів виробництва передбачають наявність незначної кількості працюючих на підприємствах малого бізнесу, що зумовлює спрощення системи управління та зменшення кількості управлінських структур. У таких умовах власник підприємства безпосередньо бере участь у керівництві підприємством, займається вирішенням виробничих, фінансових та кадрових питань, приймає оперативні та стратегічні рішення. Однак, крім керівництва підприємства, велику роль для успішної діяльності підприємств малого бізнесу відіграють менеджери середнього рівня, які з пасивного виконавця поставлених керівництвом завдань і планів перетворюються на активного учасника в діяльності і розвитку підприємства.

Значною мірою на ефективність діяльності підприємства на всіх етапах його розвитку впливає згуртованість управлінської команди, досвід, освіта та вміння спілкування керівництва підприємства з підлеглими та партнерами. Якщо управлінська команда малого підприємства складається з декількох осіб (2-5 осіб), то знижується ризик банкрутства та зростають шанси на виживання підприємства, за рахунок прийняття правильних колективних управлінських рішень. Менш формальний стиль управління керівництва з підлеглими та постійне щоденне спілкування сприяє збільшенню гнучкості діяльності, запровадженні нововведень, що також дозволяє малим підприємствам удосконалювати виробничий процес не тільки з урахуванням досягнень науки і техніки, але й власних новаторських ідей і розробок.

Невеликі підприємства використовують у господарській діяльності обмежену суму оборотного капіталу. Для розширення масштабів діяльності підприємцям необхідно залучати додаткові матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Значною проблемою в діяльності малого підприємства є збільшення суми оборотного капіталу як за рахунок власних коштів, так і залучених. Власники малих підприємств – це середній клас підприємців, які не мають значних грошових заощаджень для вкладання їх у розвиток підприємства. Банківські установи не зацікавлені у наданні кредитів підприємствам, які мають обмежений капітал та не мають належної суми активів для забезпечення кредиту, а інвестори вкладають свої кошти у більш великі за розмірами та більш інвестиційно привабливі та рентабельні підприємства. Однак необхідно враховувати, що саме малі підприємства мають більш високу ефективність капіталовкладень і швидкість обороту капіталу.

Особливістю діяльності підприємств малого бізнесу є зв'язок постачальників, виробників і споживачів продукції. Малі підприємства співпрацюють з постачальниками сировини та покупцями власної продукції, в основному, на місцевих та регіональних ринках, вивчають попит на товари і послуги, оцінюють платоспроможність місцевого населення, особисто спілкуються із споживачами та швидко реагують на зміни в кон’юнктурі ринку.

В умовах жорсткої конкурентної боротьби великі підприємства мають більше фінансових і виробничих можливостей для зайняття найбільш рентабельних та привабливих сфер діяльності. Для виживання на ринку невеликі фірми частіше йдуть ризикованим шляхом розвитку, працюють у неперспективних галузях, заповнюють незайняті ринкові та територіальні ніші з надією підвищити прибутковість своєї діяльності.

Однак підприємствам малого бізнесу властиві недоліки, які заважають їм ефективно розвиватися і без втручання держави та ефективної державної підтримки розвиток малого бізнесу неможливий:

1. Малі підприємства дуже чутливі до змін економічної і політичної ситуації в країні, коливань економічної кон’юнктури, законодавства, діяльності фінансово-кредитної системи, велика залежність від рівня державної підтримки, мають великий ризик банкрутства, залежать від діяльності великих компаній-конкурентів, фінансового стану підприємств-постачальників і підприємств-споживачів продукції, рівня платоспроможності населення.

2. Обмежений оборотний капітал малого підприємства;

3. Недостатній кваліфікаційний рівень обліково-аналітичних працівників підприємства. На невеликих підприємствах фінансовими питаннями та прийняттям управлінських фінансових рішень займається особисто керівник підприємства (в деяких випадках разом із бухгалтером). Однак для стабільної фінансової діяльності підприємства важливу роль відіграє вирішення таких важливих фінансових питань, як визначення політики цін, планування доходів і витрат, організації фінансового менеджменту, визначення короткострокової і довгострокової кредитної політики підприємства. Роль бухгалтерії, в більшості випадків, зводиться лише до збору інформації без належної її систематизації та аналізу. Обмежена чисельність керівників підрозділів та менеджерів підприємства також не дозволяє їм професійно вирішувати важливі для підприємства фінансові питання, а кваліфікація та досвід керівників підприємства не завжди дозволяють приймати оперативні управлінські та фінансові рішення.

4. Особливість малого бізнесу полягає у низькому рівні ліквідності у порівнянні з великим бізнесом, а платоспроможність прямо залежить від своєчасності розрахунків покупців і клієнтів, що відчутно впливає на мобілізацію «живих» грошей для поповнення оборотного капіталу та своєчасне виконання своїх боргових зобов’язань перед постачальниками, працівниками, бюджетом та фондами. Низький рівень ліквідності пов’язаний з тим, що підприємства малого бізнесу мають більш високі показники оборотності запасів і дебіторської заборгованості та високі поточні зобов’язання у порівнянні з великим бізнесом. Невеликі підприємства, маючи обмежений оборотний капітал, вкладають менше коштів у запаси, намагаються ефективно їх використовувати в господарській діяльності та здійснювати їх постачання за системою «точно в строк», не створюючи надлишки запасів на складах, що призводить до більш високих показників оборотності запасів

Незначні за розмірами підприємства малого бізнесу потребують менших капіталовкладень і меншої кількості устаткування для виробничого процесу. Техніка і технології виробництва на малих підприємствах принципово відрізняються від технологічних процесів виробництва великих підприємств-гігантів, фондоозброєність праці на малих підприємствах значно нижча, тому для працевлаштування більшої кількості працівників потрібно значно менше капіталовкладень. Переваги та недоліки розвитку фінансово-господарської діяльності малого бізнесу наведено у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Переваги та недоліки розвитку підприємств малого бізнесу

Переваги		Недоліки
- впроваджуються досягнення НТП; - висока гнучкість виробництва; - зменшення кількості управлінських структур; - оперативне прийняття рішень; - високий досвід і кваліфікація персоналу; - мають високу швидкість обороту капіталу; - швидкість реагування на зміни кон’юнктури ринку; - гармонічно співпрацюють з великим і середнім бізнесом;	- обмеженість номенклатури товарів і послуг; - зростає ризик банкрутства; - чутливі до впливу фінансової кризи; - постійне пристосування до умов ринку; - обмеженість власних фінансових ресурсів; - незначні можливості для розширення підприємства; - обмеженість отримання кредитних ресурсів; - велика залежність від рівня державної підтримки;