25.Дієпрслівник як особлива форма дієслова. Творення та синтаксична роль дієприслівників.

Дієпирслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію. Дії, названі дієсловом-присудком (основна) та дієприслівником (супровідна) виконуються однією й тією особою або предметом-підметом: Там рідну пісню слихав я, завмерши (М. Рильський ). Зорі мерехтіли падаючи (Григорій Тютюнник).

У реченні дієприслівник найчастіше пов'язаний із дієсловом-присудком і є обставиною: Усяка пташечка, радіючи, співала (Л. Глібов). Ваблять, усміхаючись луки (Олександр Олесь).

Дієприслівники відповідають на питання що роблячи? (кажучи, наздоганяючи) та що зробивши? (сказавши, наздогнавши).

Прислівник не має закінчення. У реченні прислівник найчастіше пов’язаний за змістом із дієсловом-присудком і є обставиною: Дорога додому пролягала через ліс. Іноді прислівник, пов’язаний за змістом із іменником, є означенням: Нам перейшли шлях уповні та Місяць уповні заглянув у вікно. Прислівник може бути вставним словом: Що таке, по-вашому, щастя?

Розряди прислівників за значенням:

Якісно-означальні.Як?: гарно, весело;

Кількісно-означальні: Скільки? Наскільки? Якою мірою?: дуже, ледве;

Способу дії: як? яким способом?: босоніж, верхи;

Місця дії: Де? Куди? Звідки?: згори, праворуч;

Часу дії: коли? З якого часу?: вчора, навіки;

Причини дії: Чому? Через що?: спросоння, спересердя;

Мети дії: З якою метою? Для чого?: назло, напоказ.

Деякі прислівники можуть означати стан людини, природи або ставлення людини до висловлюваного: соромно, спекотно, потрібно. В односкладних реченнях такі прислівники виступають присудками: Мені самотньо на душі.

Дієприслівник має ознаки дієслова (час і вид) та прислівника (незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини).

Вид дієприслівників залежить від виду дієслова, від якого їх утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид); витерпіти — витерпівши (доконаний вид).

Дієприслівники теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається одночасно з основною: Данило мчить, не оглядаючись (Марко Вовчок).

Дієприслівники минулого часу позначають другорядну дію, яка передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро (П. Куліш).

Дієприслівник — незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення: записуючи, записавши.

У кінці дієприслівників після ч, ш завжди пишуть літеру и: розказуючи, сказавши.

26.Загальна характеристика прислівника як частини мови. Значеннєві розряди прислівників. Прислівник – це самостійна частина мови, слова якої характеризують дію, стан або якісно-відносні ознаки предметів ( як?, яким способом?, де?, куди?, коли?, чому?, навіщо?). Прислівник – незмінювана частина мови; це означає, що прислівники не мають морфологічних значень роду, числа, відмінка, часу, особи і под. Прислівник — це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).

На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.

Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день — вдень, мій — по-моєму, осінь — восени).

Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).

Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення — обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся). Інколи прислівник виступає у ролі присудка (Сонце низенько, то й вечір близенько).

У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.

Прислівник, який пов’язується з дієсловом, виступає як обставина способу дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня (Небо помітно (наскільки?) посвітлішало; Навкруги (де?) бриніла весна).

Прислівник, що пов’язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості — міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри (Ось зовсім (наскільки?) з-за гори з’явився корабель).

Наприклад:

Опівночі айстри в саду зацвіли (О. Олесь). – коли? – обставина часу;

Мати говорить майже пошепки. – як? – обставини способу дії;

Ми повернули ліворуч. – куди? – обставини місця;

Він сказав це зопалу. – чому? – обставина причини;

Це дуже порядна людина. – якою мірою? – обставина міри.

Як показують приклади, прислівники виражають різноманітні характеристики дій або ознак предмета і в реченні пов’язуються найчастіше з присудками, рідше – з означеннями.

Прислівники можуть уживатися також у ролі присудків – іменних або дієслівних:

Йому стало соромно. У хаті було темно. Вам слід відпочити.

Резюме для самоперевірки

прислівник – це самостійна частина незмінювана мови, слова якої характеризують дію, стан або якісно-відносні ознаки предметів (як? яким способом? де? куди? коли? чому? навіщо? );

прислівник не має морфологічних ознак, оскільки є незмінюваною частиною мови;

найвиразнішою частиномовною ознакою прислівника є його синтаксична функція – обставини;

деякі прислівники можуть уживатися й у функції присудків (іменних або дієслівних) у безособових реченнях типу: Йому тепло; Надворі зимно;

деякі прислівники (кількісно обмежена група) вживаються у ролі вставних слів – вони не виконують ніяких синтаксичних ролей, оскільки не пов’язуються з окремими членами речення, а стосуються речення в цілому. Загальне категоріальне значення прислівника як виразника не процесуальної ознаки конкретизується в часткових розрядах слів, що належать до цієї частини мови.

Залежно від номінативної природи відповідних слів прислівники поділяються на:

Незайменникові або повнозначні – називають відповідні ознаки, характеризуються повнотою лексичних значень подібно до іменників, прикметників і дієслів.

Займенникові – вказують на ту або ту ознаку, не називаючи її. Поділяються на такі розряди:

Питально-відносні: де, куди, звідки, коли, чому, як, поки, доки.

Вказівні: там, тут, сюди, туди, тоді, так, отак.

Означальні: завжди, всюди, інколи, по-всякому, по-іншому.

Заперечні: ніде, ніколи, нікуди, ніяк, нізвідки, нізащо.

Неозначені: десь, де-небудь, колись, коли-небудь, кудись, куди-небудь, чомусь, казна-звідки, бозна-звідки, хтозна-звідки, казна-куди, хтозна-куди, хтозна-де…

Особові: по-моєму, по-твоєму, по-нашому, по-вашому, по-наськи.

Зворотний: по-своєму.

За допомогою займенникових прислівників встановлюється зв’язок між змістом окремих речень в усному й писемному мовленні. Вони можуть співвідноситися з повнозначними прислівниками, прийменниково-іменниковими сполуками з обставинним значенням, окремими різновидами підрядних речень, кількома самостійними реченнями і виступати їх своєрідними замінниками в межах певного тексту: Ти йдеш узліссям. Там неслись кури. Туди ми рідко лазили.