27.Прийменник, як част. Мов. Правопис прийменників.

Прийме́нник — службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні.Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Належачи до іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.

Прийменником називається службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників (або займенників) служить для вираження підрядних зв'язків між словами в реченні. Приклади прийменників:

первинні: без, в, від, для, по, через, при, над, під, до, з, ;

вторинні: задля, з-під, із-за, поза, щодо;

утворені від інших частин мови: близько, внаслідок, після, поруч, перед, протягом, під час, з допомогою, у зв'язку, завдяки, незважаючи на тощо.

Прийменники поєднуються з іменниками (або займенниками), причому деякі з них поєднуються тільки з одним відмінком) (без, до, крізь, про,), деякі — з двома (над, перед, під, ), а то й з трьома (в, з, за ').

Правопис прийменників в російській та українській мовах є вельми подібним і, як правило, великих ускладнень під час перекладу не викликає. Зверніть увагу:

можливе сплутування прийменників з префіксами), наприклад: без дороги — бездоріжжя, попід вікнами — попідвіконню, з боку друзів — збоку, з початку місяця — спочатку;

складні прийменники, утворені з допомогою прийменника з (із), пишуться через дефіс, наприклад: з-за, з-над, з-поза, з-під, з-попід, з-серед;

Правопис прийменників

Похідні прийменники пишуться разом, окремо й через дефіс.

Разом пишуться:

а) складні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді — трьох) прийменників із будь-якою частиною мови: внаслідок (унаслідок), впродовж (упродовж), замість, навколо, напередодні, наприкінці, щодо;

б) складні прийменники, утворені з двох простих прийменників: задля, заради, навпроти, окрім, поза, поміж, понад, поперед, посеред, проміж.

Через дефіс пишуться складні прийменники

з початковими з-, із-: з-за (із-за), з-над, з-перед, з-під (із-під), з-поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-посеред, з-проміж.

Окремо пишуться прийменникові сполуки: у (в) разі, під кінець, під час, що ж до.

28. Сполучник. Семантико-синтаксичні функції сполучників.

Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.

До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.

Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, як би, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).

За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо, загризе тебе вовк), явище часте у розмовній та художній мові. У давнішій літературній мові, як і в народній, деякі сполучники виступають синкретично, в різноманітних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо, коли тощо).

Сполучники досліджували В. Сімович, Ф. Медведев, М. Вихристюк, А. Кващук, М. Каранська, А. Грищенко, Л. Кадомцева та інші дослідники. Семантика — розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів.

Питання семантики переважно висвітлювалися в працях нормативно-стилістичного характеру і в працях про мову окремих письменників абожанрів (М. Левицький, Іван Огієнко, В. Сімович, М. Сулима, М. Гладкий, І. Троян, Б. Ткаченко, В. Ващенко, І. Чередниченко, І. Білодід, Алла Коваль та ін.).

Сурядні сполучники поєднуть між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення. За характером вираження смислових відношень між однорідними членами речення або частинами складносурядного речення сполучники сурядності поділяються на єднальні, протиставні і розділові.

1. Єднальні /, й, та (у значенні і), ні... ні, ані... ані: Піснями щедро перемита, пішла у спогад снігоожать, і перестоялося літо, і тіні втомою лежать (Л. Талалай); Шануймося, друзі, на довгім віку та щедрими будьмо ми завше в коханні, хай діти всміхаються нам в сповитку, літаючи в снах на світанні (М. Ткач).

2. Протиставні а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак: Любов, до народу - це служіння народові, а не ідея служіння (О. Довженко); "Брехнею, - кажуть люди, - світ пройдеш, та назад не вернешся" (Г. Квітка-Основ'яненко).

3. Розділові або, чи, або ... або, чи ... чи, то ... то, хоч ... хоч, не то ... не то, чи то ... чи то: От стеляться розложисті, як скатерть зелені левади. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м ячики, то гостроверхі, неначе топольки (І. Нечуй-Левицький); Мій синочок розбишака: чи то кіт, чи то собака - він нічого не боїться - лізе биться (О. Олесь).

Підрядні сполучники поєднують, підрядну частину складнопідрядного речення з головною, а значенням вони поділяються на:

а) з'ясувальні (що, щоб, чи, як, немов, ніби, наче): Хіба не бачите, що небо голубіє, що сонце ранками всміхається ніжніш, що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє і легше дихає, і дивиться ясніш (О. Олесь); Наваживсь Вовку Лева попросити, щоб старшиною до овець наставили його служити... (Л. Глібов);

б) часові (як, після того як, як тільки, тільки-но ...як, ледве, скоро, коли, поки, доки): Як ішла додому в житньому вінку, радо всі вітали дівчину струнку (П. Воронько); Коли достигають чорниці - починай косити жито (Нар. творч.);

в) мети (щоб, для того щоб, з тим щоб): Великих саможертовних зусиль має докладати творча інтелігенція, щоб піднести самосвідомість наших сучасників, пробудити глибинне життя душі, національну гідність і честь (О. Гончар);

г) причинові (бо, через те що, тому що, затим що): Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити буду робити... Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця (О. Кобилянська);

ґ) умовні (якби, якщо, коли, як, аби, коли б): Якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя само вас знайде (К. Ушинський);

д) допустові (хоч, дарма що, незважаючи на те що): Хоча стояла тільки перша половина травня, сонце пекло немилосердно, по-літньому (В. Малик);

е) порівняльні (мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, як, що): Душа моя розкрита для любові, як нива для солодкого зерна... (Т. Севернюк).

У функції сполучників можуть уживатися повнозначні слова, які називаються сполучними словами: хто, що, чий, котрий, де, куди, звідки. На відміну від сполучників, які не виступають членами речень, сполучні слова виконують роль головних або другорядних членів підрядної частини складного речення.