1._Граматика української мови. Основні грамаичні поняття: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія

ГРАМАТИКА (грец.— літера, написання) — 1. Будова мови, тобто система морфол. одиниць, категорій і форм, синтакс. одиниць і категорій, словотв. одиниць і способів словотворення. 2. Розділ мовознавства, що вивчає грамат. будову мови. Г. як будова мови — складна організація, сукупність підсистем, якими є морфологія, синтаксис і словотвір. До морфології належать явища, пов’язані з системою форм слів (парадигм), їхніми абстр. грамат. значеннями, морфол. категоріями і лекс.-грамат. розрядами слів. У морфол. підсистемі мови наявні також морфеми, тобто мінім. значеннєві одиниці мови, за допомогою яких утворюються слова або словоформи. Словозм. і словотв. морфеми, їх утворення та функціонування становлять окр. сферу в межах Г. слова — морфеміку, проте традиційно їх розглядають у морфології (словозм. морфеміка) і словотворі (словотв. морфеміка). З’єднувальною ланкою між морфологією і фонологією є морфонологія, що вивчає такі форм. особливості структури слова, його звукові перетворення, які виникають унаслідок взаємодії морфем у слові у вигляді різних їх чергувань. Синтаксис охоплює явища, пов’язані з функціонуванням слова в реченні, синтакс. зв’язками і відношеннями речень, словосполучень і членів речення, правилами побудови простого і складного речень тощо. До словотворення належить творення похідних слів за певними зразками та моделями за допомогою афіксації та ін. форм. засобів. Ост. часом словотвір виділяють в окр. підсистему мови і відводять їй місце поза Г. Деякі мовознавці зараховують до грамат. будови звукову організацію мови, оскільки вона є матеріальною оболонкою грамат. одиниць, беручи участь у формуванні морфем, слів і речень, а також різні текстові утворення, тобто одиниці, більші за речення. Однак таке широке трактування Г. не відбиває грамат. законів мови, а отже, будується не на власне грамат. основі.

Г. побудована на абстракціях, узагальненнях, якими є грамат. одиниці (див. Морфологічні одиниці, Синтаксичні одиниці), грамат. значення, граматична категорія, граматична форма — центр. поняття Г. До грамат. одиниць належать морфема, слово (як частина мови і член речення), словосполучення і речення як носії узагальнених грамат. властивостей.

Грамат. значення — узагальнене знач. граматичної (морфологічної, синтаксичної, словотвірної) одиниці, яка має у мові регулярне (стандартне) вираження. У морфології — це заг. знач. слів як частин мови (знач. предметності в іменників, процесуальне знач. дієслів, атрибутивне знач. прикметника, обставинне знач. прислівника тощо), а також вужчі знач. слів або словоформ, протиставлювані в рамках морфол. категорій (напр., значення одн. і мн., значення теп., мин. і майб. ч. дієслів); у синтаксисі це заг. значення предикативності як властиве кожному реченню відношення до відповід. часового і об’єктивно-модального плану, а також різні знач, компонентів простого речення і складного речення (суб’єктне, об’єктне, адресатне, інструментальне, просторове, часове, причинове, цільове, допустове і под.); у словотворі це узагальнені знач, типу діяча і носія стану, ступеня вияву ознаки, опредмеченої дії чи ознаки і т. ін. Грамат. і лекс. значення, поширюючись на ті самі одиниці, взаємно протиставляються як абстр. і конкр. сутності, що розрізняються відповідно регулярним/нерегулярним вираженням.

Грамат. категорія — це клас грамат. однорід. значень, об’єднаний найзагальнішим абстр. значенням, у межах якого протиставляються також значення, що далі не членуються. Так, грамат. категорія відмінка в укр. мові грунтується на заг. відношенні предмета до дії, стану і под., з одного боку, і на протиставленні часткових відношень — суб’єктного, об’єктного, адресатного, інструментального, просторового, з другого боку, а грамат. категорія числа — на заг. кількісному відношенні предметів та явищ і на протиставленні значень однини й множини.

Грамат. форма — це засіб вираження грамат. значення. В укр. мові таким засобом звичайно є служб. морфеми (морфологія) і синтакс. зв’язки та відношення слів і речень (синтаксис). Грамат. форма стосується зовн. організації грамат. одиниць, тоді як грамат. значення відбиває їхню внутр. організацію. Г. разом з фонет. і лекс.-фразеол. системами мови організовує мову в цілому, відрізняючись від ост. двох систем тим, що вона приводить їх у дію. До Г. належить усе, що перебуває поза власне звуковою і власне лекс. структурою мови. Грамат. будова тісно пов’язана із звуковою і лекс. системами мови. За допомогою звуків утворюються грамат. одиниці мови. До звук. засобів належать і наголос та інтонація. Зв’язок Г. з лекс. складом мови реалізується у закономірностях значеннєвого наповнення грамат. одиниць, структури їхніх лекс.-грамат. груп тощо. Семантика слів, що заповнюють відповідні позиції у синтакс. одиницях-конструкціях — реченні і словосполученні, впливає на побудову цих конструкцій, а то й визначає формування семант.-синтакс. відношень між компонентами речення і словосполучення.

__

У грамат. будові мови найвагоміші одиниці — слово і речення. Саме вони відбивають специфіку грамат. ладу мови, становлять ядро, що об’єднує ін. одиниці і засоби. Слово — центр. одиниця Г., яка пронизує всі її підсистеми, крім того, функціонує у позаграмат. сферах мови. Всі ін. одиниці мови (фонеми, морфеми, словосполучення, речення) структуруються через слово і пов’язані з ним систем, відношеннями. Сукупність його грамат. значень становлять: значення частини мови як вершинне в грамат. ієрархії, що стосується належності слова до певного лекс.-грамат. класу (ім., прикм., дієсл., присл. та ін.); його заг. і конкретні грамат. значення (напр., в іменника — знач, відмінка, числа і роду; у дієслова — часу, способу, виду, стану, особи, числа, а в ряді дієсл. форм також знач, роду); його словотв. значення, яке поширюється лише на похідні слова. Є й вужчі грамат. значення, що охоплюють певні групи слів (напр., іменники на означення істот або неістот), а також проміжні між лекс. і грамат. значеннями лекс.-грамат. знач. конкретної або абстр. предметності, речовинності в укр. іменниках тощо. Слово вказує також на грамат. особливості, які виявляються у його семант.-синтакс. сполучувальних можливостях і здатності конденсувати в собі грамат. характеристики свого лекс.-грамат. оточення. Роль слова в грамат. будові мови трактують лінгвісти по-різному. Здебільшого в мовознавстві слово розглядається як одна з визначальних грамат. одиниць. У сучас. укр. мовознавстві грамат. опис мови ґрунтується на всебічному висвітленні ролі слова в системі грамат. відношень і взаємодії лекс. та грамат. чинників.

Другою осн. грамат. одиницею мови є речення. Це побудована за відповід. синтакс. зразком одиниця повідомлення, що існує у мові в різних формах і модифікаціях, реалізується у мовленні з певною комунікат. метою та необхідним інтонац. оформленням. Реченню властиві: категорія предикативності як найабстрактніша грамат. категорія, до складу якої входять категорія об’єктивної модальності з грамемами реальності та ірреальності й категорія синтакс. часу з грамемами теп., мин. і майб. ч., категорії семант. структури (категорії предиката, суб’єкта, об’єкта, адресата і под.); пов’язані з мовленнєвою реалізацією речення категорії актуального членування речення — тема і рема. Прості речення можуть утворювати різні типи складних сполучникових або безсполучникових речень. Різновиди простого або складного речення можуть функціонувати як складники тексту. Грамат. будові мови притаманна відносна стабільність, що відрізняє її від лекс. системи, яка постійно зазнає швидких порівняно з Г. змін під впливом мовних і позамовних чинників. Проте ця стабільність Г. пов’язується тільки з певним моментом її розвитку, оскільки в процесі постійного й активного функціонування (внаслідок утворення безмежної кількості висловлень) вона розширює свої можливості, шліфуючи засоби вираження думки. Тому Г. властива й динаміка. Отже, грамат. будова мови перебуває у стані динам. рівноваги і підлягає заг. законам розвитку мови

____________________________________