44 Антропосоціогенез і його роль в становленні людини

Тема походження людини і суспільства (антропосоціогенез) неосяжна і є предметом як філософії, так і низки спеціальних наук. Тут вона нас цікавить головним чином з суто світоглядного боку. Далеко не завжди й не всіх мислителів минулого ця тема надто бентежила. Як не дивно, а навіть у епоху Просвітництва, коли світоглядні питання загострювались протиставленням релігії й науки, проблема походження людини була периферійним питанням. У міфах і первісних релігіях кожного народу світу є уявлення про виникнення людей. У розвинутому релігійному світогляді (у формі світових релігій) теж неодмінно зберігається тема походження людей. В християнстві вона висвітлюється так: “І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі”. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх” Отже, філософія й наука просто продовжили одвічне прагнення людини знати себе. І в цьому відношенні безумовно правий був американський генетик українського походження Феодосій Добжанський (1900-1975) коли писав: “Людина зіштовхнулась з проблемою “пізнай себе” з тих пір як стала людиною, і буде займатись її розробкою до тих пір, доки залишається людиною. Поряд з становленням людини ішов і процес формування соціального життя, якому теж передували ще чисто тваринні форми “соціальної” організації. Етологи, тобто ті, що вивчають поведінку тварин, дають багатий матеріал, особливо стосовно приматів, для висновків щодо загальних поведінкових елементів, з яких могли розвинутись, переформувавшись на основі культури, найбільш давні способи уже власне людського суспільного життя. Трудова концепція походження людини не є єдиною серед учених і філософів. Наведемо для прикладу ще два підходи до вирішення проблеми, котрі хоч і не заперечують саму еволюційність, на заміну якої слід було б визнати якесь раптове творення, однак звертають увагу на дещо інші витоки й фактори еволюції. Один підхід належить французькому філософу й науковцю П’єру Тейяру де Шардену, який викладений був у його книзі “Феномен людини”.1 Виникнення людини автор розглядає в контексті загальнокосмічного еволюційного процесу від стадії “дожиття”, через стадію “життя” і до “феномена людини”. Людина, як носій свідомості, є лише концентрованим втіленням духовності, котра іманентна космосу одвічно. В “тканині універсуму” є дві рівноправні сторони: фізичне й духовне. Отже духовне є скрізь у всесвіті, однак тільки в людині воно отримує психічну форму. У ході еволюції, від клітини до мислячої тварини, так само як до того від атома до клітини, безперервно продовжується один і той же процес психічної концентрації, котрий потім стрибкоподібно завершується перетворенням суб’єкта. У природу, у світ, каже Тейяр де Шарден, людина увійшла безшумно, непомітно, завдяки універсальній і довгочасній підготовці і тому так важко було науці зафіксувати появу “феномена людини”. Другий підхід належить американському філософу й соціологу Льюісу Мемфорду (1895 р.н.).1 (1Див.: Л.Мэмфорд. Техника и природа человека//Новая технократическая волна на Западе. М., 1986. С. 225-239.) Автор вважає, що визначення людини як тварини, котра використовує знаряддя праці, фіксує тільки нинішній зв’язок людей з технікою і перекидає цей факт також і у давнину, щоб показати роль знарядь праці у антропогенезі. Однак прості знахідки скам’янілих залишків черепів гомінідів разом з примітивно обробленим камінням ще не є переконливим доказом, неначе саме від виготовлення й вживання того каміння йшла еволюція в напрямку людини. Адже є фактом і те, що впродовж наступного мільйона років помітного удосконалення технології обтісування каменю не відбулося, а здатність виготовляти таке знаряддя не потребувала й не створювала розвинутого черепно-мозкового апарату стародавніх людей.