26 Технократичний напрямок в філософії (сцієнтизм, анти сцієнтизм, індустріальне, постіндустріальне і інформаційне суспільство).

Технократичні концепції в сучасній західній соціальній філософії і філософії історії являють собою один із напрямів суспільної думки, що надає техніці вирішальну роль у суспільному житті, прогресі суспільства і стверджує, що лише індустріалізація здатна раціонально регулювати й удосконалювати життя суспільства й особистості. До цих концепцій можна віднести: концепцію постіндустріального чи інформаційного суспільства (Даніел Белл, Олвін Тоффлер), концепцію технотронного суспільства (Збігнєв Бжезинський), концепцію нового індустріального суспільства (Джон Гелбрейт) та ряд інших.

Подібний технологічний детермінізм до основних факторів розвитку суспільства передусім відносить рівень розвитку продуктивних сил, техніки, науки й інформатики. Наприклад, концепція постіндустріалізму виходить з того, що в сучасному суспільстві переважає не первинна галузь економіки (сільське господарство), не вторинна (промисловість), а третинна (сфера послуг), у якій вирішальну роль відіграє інформація. Стверджується, що мікроелектронна революція, яка розгортається в постіндустріальному суспільстві, лежить в основі розвитку суспільства і робить саме інформацію, а не працю фундаментальним соціальним фактором. Представники технократичного підходу (У.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Д.Белл та ін.) стверджують, що переможну ходу технічного прогресу вже ніхто і ніколи не зможе зупинити і що техніка в цілому грає позитивну роль у розвитку суспільства. Безумовно, наявні і її негативні прояви, проте вона і лише вона сама зможе їх подолати або нейтралізувати (техніка - двосторонній меч). Представники технократичного підходу розробили та запустили у широке використання поняття "постіндустріального суспільства", яке, на їх думку, являє собою новий стан суспільства, де на основі технічного прогресу встановляться безконфліктні суспільні відносини, буде досягнутий новий рівень матеріального забезпечення та інтелектуального життя.

Наприкінці XX ст. найбільш відомим представником цього напряму постає американський соціолог А.Тоффлер, що розробив концепцію так званої "третьої хвилі": історія людства пройшла через сільськогосподарську (перша хвиля), індустріальну революцію (друга хвиля) і у 60-і роки XX ст. вступила у період третьої хвилі - технологічної революції, наслідком якої буде виникнення технотронного, постіндустріального суспільства; для останнього будуть характерними: нові відносини із природою, оскільки через запровадження найновітніших генних та інформаційних технологій людська діяльність вже не буде руйнувати природу; перетворення інформаційних процесів у найперший засіб людської діяльності; реалізація нових можливостей для інтелектуальної діяльності та ін.

27. Філософія Нового часу.

Головне своє завдання філософія Нового Часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб’єкта. А розум лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму,а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності.

Засновник емпіризму – Френсіс Бекон. Філософія Нового Часу в цілому принципово негативно ставиться до середньовічної схоластики. Якщо схоласти вбачали істину в Богові і шукали ї в книгах, а пантеїзм епохи відродження – в природі, то Френсіс Бекон стверджує, що істина знаходиться в самих речах. У своїй праці «Новий органон» Бекон проголошує принцип емпіризму і розробляє індуктивний метод (від одиничного до загального) Пізнати і оволодіти природою можна лише підкоряючись її і осягаючи закони, що діють в ній.

На шляху нового методу можуть виникнути перешкоди у вигляді хибних уявлень, забобонів, яків Бекон називає «ідолами»:

ідоли роду (племені) – недосконалість розуму і органів чуття людини.

ідоли печери -вузькість поглядів окремих людей, їх звичками (спостерігають за світом ніби з печери)

ідоли майдану – штампи повсякденного користування, вживання застарілих понять і суджень

ідоли театру (теорій) – сліпа віра в авторитети.

Протиотрута ідолам – мудрий сумнів.

Бекон – противник як схоластичної методології. Так і вузького емпіризму. Алегоричне зображення 3 шляхів пізнання:

шлях павука (спроба розуму виводити істину з себе) – абстрактний раціоналізм

шлях мурашки (нагромадження голих фактів) – однобічний емпіризм

шлях бджоли (справжній вчений перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину)

«знання – сила»

Емпіричний напрямок продовжували Гоббс і Локк, Юм

Засновником протилежного раціоналістичного напрямку є Рене Декарт. Принципово по-іншому вирішує як людина пізнає істину. Розробляє дедуктивний метод пізнання.

Вихідна ідея Декарта – принцип сумніву. За вихідний пункт пізнання Декарт бере індивідуальний акт мислення. «Мислю, отже існую» Декарт стверджує, що фундаментом пізнаня людини є вроджені ідеї, які властиві людині від народження. Наприклад, вродженою ідеєю є ідея Бога.

Філософія Декарта стала провісником механістичного світогляду. В ній виділяється 2 субстанції світу: матеріальна (риса – протяжність) та мисляча (неподільність та непротяжність).

Людина у Декарта виявилася дуалістично розколотою на тілесне, матеріальне і духовне, мисляче начало. Розум – основа не лише пізнання, а й доброчесної поведінки.

Продовжували Паскаль і Спіноза.