19 Активність свідомості – основа творчої діяльності людини. Поняття творчості.

Творчість - вища і специфічна форма розвитку. Активність особи, що виступає як спосіб розвитку самої особи як цілісної і універсальної людини, стає засобом своїх суттєвих сил. Здібність до творчості виникає як наслідок удосконалення форм відображення, тобто свідомість (пізнання) є основою і базою творчості. В свою чергу творчість виступає однією з головних функцій свідомості. Лише людська свідомість здатна, відображаючи предмет, створювати нове, що не мало місця в самій природі. Відображення, поступово розвиваючись, на вищій стадії, тобто на рівні людської свідомості, отримує якісно новий параметр - здібність до творчості. Творча активність стає атрибутом відображення, яке досягло рівня свідомої людської діяльності. Висхідним формам відображення на рівні окремого суб'єкта - відчуттю, сприйманню, уявленню - можна протиставити у відповідність форми творчої діяльності - уявлення, фантазію, інтуїцію. Отже, створення нового можливо лише на базі ідеального. Нове виступає як відображення ідеального. А це означає, що відображення і творчість, як різні поняття, тісно взаємозв'язані одне з одним. Виступаючи як протилежності, відображення і творчість не існують одне без одного, навпаки, взаємодоповнюють і проникають одне в одне. Відображення - це база, основа, фундамент творчості, а творча діяльність - це здатність людини удосконалювати свої здібності відображення. Джерелом і рушійною силою творчості є суперечності між потребами людини і засобами (способами), які людина має, знаннями їх задовольняти. Вирішення суперечностей складає зміст творчості, а задоволення потреб - мету. Специфічно людською формою активного ставлення до світу виступає діяльність. Отже, творчість є діяльність людини. Однак не всяка діяльність є творчою. Принципова новизна - головна ознака творчості, але її не досить, щоб одержати цілісне уявлення про суть творчості. Не менш важливою ознакою творчості є цінність, корисність нового. Визначення корисності нового - справа важка з ряду причин. Свідомість людини має творчий характер. Основними компонентами творчого характеру свідомості є можливість створення Людиною у своїй голові таких образів, які, «матеріалізувавшись за допомогою практики, не мають аналога в об'єктивній дійсності (створення нових видів речовин, сплавів, видів рослин і тварин, ліків, препаратів, нових технічних споруд, приладів, зброї тощо); можливість людської свідомості дати відносно вірну картину тих подій, що відбуваються в майбутньому (наукове прогнозування); висунення ідей, для яких ще не визріли об'єктивні умови і передумови. Освіта — сукупність знань, здобутих у процесі навчання. Виховання - сукупність знань, культурних навичок, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини і є наслідком систематичного впливу, навчання.

20. Матеріальне і духовне виробництво, їх взаємозв’язок і взаємодія в суспільному розвитку.

Процес формування та відновлення людських сил, задоволення їх потреб відбувається як шляхом матеріального, так і духовного виробництва. Відомо, що духовні спроможності людини не існують без їхньої фізичної основи.

Духовне виробництво – це вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну, споживання та збереження духовних цінностей. Результатом духовного виробництва є нові духовні, інтелектуальні та фізичні якості людини і насамперед наука і мистецтво. Проте на відміну від матеріального виробництва, споживання духовних ідей не пов’язане із знищенням. Спільне – матеріальне і духовне виробництво приносять задоволення. Що таке "духовне виробництво"? Духовне виробництво – це вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну споживання та збереження духовних цінностей. Під духовними цінностями розуміють ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробництво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. Духовне виробництво охоплює освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання, різні форми залучення людей до духовної культури через систему культурно-масових закладів, просвітницьких організацій, засобів масової інформації тощо. Результатом духовного виробництва є нові духовні, інтелектуальні та фізичні якості людини і насамперед наука та мистецтво. Останні виступають як органічна частина виробництва людини з усіма її соціальними якостями. Результатом діяльності вчених і художників є створення наукових та художніх творів. Перші з них слугують формуванню у людини аналітичних пізнавальних здатностей, тобто здатностей до пізнання закономірностей розвитку природи та використання результатів знання в суспільному виробництві. Твори мистецтва є засобом розвитку творчих людських здібностей до самовдосконалення, до саморозвитку. Саме завдяки цьому мистецтво якнайбільше може служити показником духовного розвитку суспільства. Адже здатність до саморозвитку, самовдосконалення, які формуються мистецтвом, е найбільш суттєвою здатністю людини.

Матеріальне виробництво - це визначаюча реальність, яку кожне покоління застає як дещо, що склалося, відносно стійке. Люди не можуть її конструювати. Вони повинні узгоджувати свої дії з цією суспільною реальністю, та як вони узгоджують їх з реальністю природною. Тому якщо якісь заклики не погодженні з процесом матеріального виробництва, то вони або передчасні, або нездійсненні.

Аналіз матеріального виробництва дозволив пояснити системність, цілісність суспільства.

В матеріалістичному розуміння історії нерозривно пов'язані ідея детермінованості людини об'єктивними умовами буття і визнання свободи, активності, творчості. Кожна людина - продукт обставин, що склалися; але і людина може змінювати обставини.

Виробництво з точки зору марксистської теорії можна розглядати і в більш широкому змісті слова як життєдіяльність суспільства, як суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє головну, визначальну роль.

Поняття "суспільне виробництво", якому К.Маркс надав велике значення, фіксує той факт, що люди виробляють не тільки речі, матеріальні блага і цінності. Беручи участь в суспільному виробництві, вони виробляють і відтворюють свою соціальність: суспільні відносини, групи і інститути, а в кінцевому випадку суспільство і самих себе, свою власну суспільну сутність.

Матеріальне розуміння історії виводить, нас таким чином, на людину - головну дійову особу, яка втілює в собі загадку, мету і зміст історичного процесу. Але шлях до вирішення загадки лежить через дослідження об'єктивних законів суспільства, в якому індивіди, виробляючі необхідні для життя матеріальні блага, створюють одночасно і себе, і суспільство.

Матеріальне виробництво є основою суспільного розвитку. Це - своєрідна передумова історії. Коли людство хоч би на годину зупинило процес матеріального виробництва, то воно б спотворило історію розвитку цивілізації.

Матеріальне виробництво - передусім це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Провідну роль в системі матеріального виробництва відігравали:

аграрне виробництво;

промислове виробництво;

інформаційне виробництво.

Саме на третьому етапі розвитку виробництва відбулася зміна пріоритетів: виробництво ідей, знань, інформації, тобто духовне виробництво виходить на перший план.