1. Світогляд, його суспільно-історичний характер і типи.

Світогляд – одна із форм свідомості людини

сукупність уявлень про світ та про місце і роль людини в ньому. Це життєві позиції людини, її погляди і оцінка

Термін був запроваджений Еммануїлом Кантом.

Світогляд формується на основі знання: повсякденні та наукові + форми суспільної свідомості (колективна, правова, моральна, естетична, релігійна).

Поняття цінностей – як людина ставиться до того, що бачить. Важливу роль відіграє ідеал (основна цінність).

Поведінка, яка залежить від знань людини та її цінностей.

Від співвідношення інтелектуального та емоційного світогляд поділяється на:

світовідчуття (емоц-психол: настрій, почуття)

світосприйняття

світорозуміння (притаманне філософам)

Історичні форми світогляду:

МІФОЛОГІЯ РЕЛІГІЯ ФІЛОСОФІЯ

Найдавніша форма світогляду.

Основа – почуття. Основа – віра в Бога

Виникла за існування первісних На відміну від міфу розрізняє

людей, які прагнули дати земне і неземне,розводить їх на два різних пояснення незрозумілим природним полюси. «Вищі сили»

явищам, а також відповісти на уособлення добра і зла, демонічного і

«космічні» запитання: походження божественного начала.

світу. У міфах також підіймалося Основні риси:

питання життя і смерті; культурні 1. поділ світу на поцейбічний («земний»)

досягнення. МІФИ СПРИЯЛИ і потойбічний («небесний»)

ВИРОБЛЕННЮ СУСПІЛЬНОЇ 2. віра в існування надприродних сил та

СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ. відведення їм головної ролі

3. Визнання Бога і поклоніння йому як вищій

Основні риси: істоті

уявлення про кровно-родинні 4. Культ – система усталених ритуалів і

зв’язки явищ природи догматів.

персоніфікація (назва на імена

природних сил та явищ) Характеристики:

оперування образами, а не поняттями атеїзм – люди заперечують існування

(майже відсутній аналіз, узагальнення…) Бога

міф – реальність, яка не потребує пантеїзм – Бог створив світ і

жодних доказів розчинився в своїх твореннях

людина – іграшка в руках природних сил теїзм –Бог творець і управитель світу

ФАТУМ деїзм – Бог – першотворець світу

2. Основні принципи діалектики, їх несумісність з догматикою, еклектикою і софістикою.

Діалектика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є єдиним цілим, де все взаємопов’язано і взаємозумовлено, а з погляду стану – він знаходить в русі, в розвитку.

Винахідником діалектики називають Зенона. Діалектика у нього постає як мистецтво міркування і суперечок. Міркування (епіхейрема) – стислий умовивід, апорія – непрохідність. За допомогою апорій (епіхейрем) Зенон доводить одиничність буття, що одне і те ж подібне і неподібне, перебуває в стані спокою і рухається.

Принцип – вихідна ідея, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, або внутрішнє переконання людини, якими вона керується у своєму житті.

Принципи діалектики – вихідні, об’єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, які відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку явищ об’єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні.

Двома вихідними принципами є:

Принцип матеріалістичного монізму (матерія первинна і вічна, а дух вторинний; всі явища мають єдину матеріальну основу)

Принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Здатність мислення людини пізнавати цей світ та адекватно відобразити його властивості.

Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку і загального розвитку (історизм) явищ у світі. Розуміння будь-якої речі чи явища можливе лише тоді, коли воно досліджене. При цьому важливо виділити головну, вирішальну сторону.

Різновидами антидіалектичного методу є догматизм, електика та софістика. Вони перекручують основні положення діалектики – гнучкість, рухливість, суперечливість, плинність і відносність понять. Зокрема, софістика й електика перебільшують, абсолютизують в діалектиці момент відносного.

Софістика – це однобічний, суб’єктивно довільний метод аргументації, який, використовуючи гнучкість та відносність понять, висмикує із загального зв’язку дійсності випадкову, несуттєву ознаку і шляхом різних засобів прагне обґрунтувати і виправдати її як суттєву і вирішальну. «Що ти не загубив, те маєш; ти не загубив роги, отже, у тебе є роги».

Електика – це поверхове, безпринципне, механічне поєднання в одній концепції різних позицій без виділення головного, визначального.

Догматизм – це один із виявів метафізичного способу мислення: це такий метод мислення, що спирається на догми, застосовується без урахування конкретних умов.

(Метафізика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є сукупністю не пов’язаних між собою взаємо переходами предметів, явищ та процесів)