1.4. Особливості процесів інтеграції в країнах Європейського Союзу

Нині інтеграційні процеси проникають у всі сфери суспільного життя, відіграють важливу роль у розвитку як окремих країн, так і людства в цілому. Вони впливають на формування світогляду людей, вирішення суспільних та господарських проблем, визначають стиль мислення. Тому вивчення причин і тенденцій розвитку інтеграції, її форм, а також розкриття діалектики інтеграційних процесів є важливим напрямом сучасних наукових, у тому числі суспільно-географічних, досліджень. Особливо важливою є розробка методологічних підходів та визначення практичного спрямування цих досліджень.

Однією з форм інтеграції є регіональна інтеграція. Вона формується в результаті територіальної суміжності держав (регіонів), між якими активно розвиваються господарські, соціально-культурні, інформаційні зв'язки. Фактор сусідства є важливою передумовою залучення прикордонних регіонів до інтеграційних процесів. Однак суттєву роль в інтеграції прикордонних регіонів відіграє рівень їх суспільно-економічного розвитку та господарський потенціал.

Прикордонні території повинні стати «авангардом» інтеграційних процесів між державами, своєрідним полігоном для визначення доцільності, ефективності суспільних та економічних взаємовідносин. Якщо процес конвергенції рівнів розвитку прикордонних територій матиме позитивні тенденції, то аналогічні заходи можуть бути застосовані для всієї території держав. Однак, слід зазначити, що прикордонне співробітництво держав, які інтегруються, може ускладнюватись через відмінності в соціально-економічному розвитку, системі господарювання, рівнях життєдіяльності населення тощо.

Розвиток інтеграції набув глобального характеру в 90-ті роки XX століття. Це пов'язано з інтенсифікацією процесів територіального поділу праці та посиленням міжнародного співробітництва. Однією з основних передумов виникнення регіональної інтеграції стала кооперація – процес співробітництва між окремими господарськими структурами з метою об'єднання виробничого, демографічного, наукового, інфраструктурного та ін. потенціалів задля оптимізації розвитку.

Процеси кооперації та інтеграції ініціюються з метою вирішення актуальних соціально-економічних, екологічних проблем держав. Вони часто виникають задля подолання кризових явищ. Прикладом інтеграції, спричиненої кризою, є виникнення Європейського Союзу. У 60-70-х роках держави Європи не могли самотужки контролювати такі важливі напрями державної політики, як подолання безробіття і вирішення нагальних соціальних питань, покращення ситуації у старопромислових, депресивних регіонах, зменшення диспропорцій у розвитку окремих регіонів і т.д. Тому було вирішено об'єднати зусилля кількох держав і вже наприкінці 90-х років це принесло свої позитивні результати. Процеси кооперації та інтеграції повинні забезпечити можливість координування, обміну інформацією та вирішення спільних економічних, соціальних, екологічних проблем.

Слід зазначити, що кооперація більшою мірою має локальний характер, хоча іноді вона зустрічається і на мезорівні. Цей процес ініціюється окремими господарськими, суспільними або соціально-культурними елементами різних держав. Інтеграція – це значно ширше явище, що розвивається завдяки заздалегідь визначеним передумовам, цілям, засобам, інструментам і має передбачувані результати. Кооперація у певному розумінні є однією із початкових стадій інтеграції.

Переважна частина літератури, яка досліджує теорію інтеграції, пов'язана з формуванням Європейського Союзу. Теоретичні напрацювання та практичний інтерес до розвитку інтеграції виникли на початку 50-60-х років XX століття, хоча тоді існувало чимало аргументів щодо недоцільності регіональної інтеграції. Проте із прийняттям Єдиного Європейського Акту та набуттям чинності Маастрихтського договору ідея регіональної інтеграції в Західній Європі почала відроджуватись.

Один із дослідників цього питання, англієць Джеймс Капорасо, у свій час зазначив, що вивчення процесів регіональної інтеграції потребує єдності поглядів щодо її визначення та інтерпретації. В теоретичному плані навіть сьогодні спостерігається неоднозначність у визначенні суті інтеграції. Одні вчені вважають її процесом, інші – певним станом. Опоненти інтеграції стверджують, що вона веде до повного зникнення самобутності нації та інституту держави. Однак існування ЄС засвідчує, що економічна інтеграція держав не викликає їх руйнування, а лише підкреслює їх специфічні риси та збільшує можливості вирішення важливих проблем розвитку держав.

Розвиток інтеграції має декілька стадій;

• Зона вільної торгівлі – початкова стадія, що є результатом ліквідації митних бар'єрів у взаємній торгівлі держав;

• Митний союз – стає можливим якщо ці держави встановлюють єдині тарифи відносно третіх країн;

• Спільний ринок – це подальше поглиблення співробітництва за допомогою введення вільного руху капіталів та робочої сили;

• Економічний союз – виникає при комплексному врахуванні особливостей суспільно-економічного розвитку кожної держави, це стадія узгодження економічної політики;

• Повна інтеграція – це результат підготовки та здійснення єдиної соціально-економічної політики.

Кожній із вищезгаданих стадій притаманна відповідна форма інтеграції. Численні приклади можна навести із досвіду багатьох держав світу. Але лише Європейський Союз є прикладом повної інтеграції, оскільки має узгоджену єдину соціально-економічну політику, яка реалізується вже протягом кількох років. Це по суті цілісна комплексна концепція, що враховує всі аспекти розвитку кожної держави, особливості природно-ресурсного, демографічного, промислового, агропромислового. наукового та ін. потенціалів. Європейська інтеграція не зводиться до простого регіонального поділу праці з метою оптимізації прибутків. Це система, що створює нову якість, нові можливості подальшого розвитку кожної окремо взятої країни.

Основними цілями інтеграції в країнах ЄС є підвищення економічної ефективності виробництва, можливість централізованого регулювання соціально-економічних процесів, економічна і політична консолідація країн-учасниць, економічна та військова безпека, вирішення соціальних та економічних проблем на колективній основі, реалізація загальнолюдських інтересів.

Таким чином, процес інтеграції є складним, має комплексний характер, включає кілька стадій розвитку та проявляється у різноманітних формах. Залежно від пріоритетних цілей еволюції відносин між сусідніми державами, умов та потенціалу розвитку кожної з них можливо становлення кооперації або прикордонних зон співробітництва чи більш активне зближення держав на основі використання особливостей кожної з них та перспектив спільного існування.

Розвиток відносин України з іншими державами, її входження у світове співтовариство зумовлюють необхідність вивчення досвіду інтеграції країн Євросоюзу. Одним із важливих напрямів наукових досліджень розвитку інтеграційних процесів є суспільно-географічний. Він дає змогу комплексно, із системних позицій визначити основні чинники, умови та можливості, що спонукали держави до інтеграції, зокрема у суспільно-господарчому плані. Суспільно-географічні дослідження повинні включати аналіз суспільно-географічного положення, природно-ресурсного потенціалу, демографічної ситуації, виробничого та агропромислового потенціалу, розміщення продуктивних сил, наукового та транспортного потенціалу, типів територіальних господарських структур, історичного розвитку та ін.

Такі дослідження є важливими з позицій визначення потенційних партнерів України серед сусідніх держав для більш тісною співробітництва з перспективою інтеграції. Тому проведення подібних досліджень та їх практичне застосування мають стратегічне значення. Найбільш показовими прикладами можливого спільного розвитку територій двох або більше держав повинні стати прикордонні зони співробітництва. Саме тут, на мікрорівні, можливе випробовування різних варіантів інтеграції з метою визначення найбільш оптимального.

Отже, дезінтеграція Східного блоку, дезінтеграція СРСР, як глобальне потрясіння, повинні бути збалансовані якоюсь формою регіональної інтеграції (СНД) і внутрішньої інтеграції нових держав, що виникли на території колишнього СРСР. Лише після цього вони зможуть приєднатися до загального, глобального процесу інтеграції. Тому процеси регіоналізації, сепаратизму, альтернативи унітаризму і федералізму в основних країнах Східної Європи (Росія, Україна) слід розглядати в контексті внутрішньої інтеграції цих країн. Досвід колишньої Югославії показує, що сила зовнішньої інтеграції є слабкішою на даному етапі за сили внутрішньої інтеграції і національного державотворення в нових незалежних державах.

Це все дає підстави для загального висновку: без вирішення проблеми внутрішньої інтеграції нових держав неможливо вирішувати питання європейської чи глобальної інтеграції. В нових незалежних країнах перетворення етнічних націй у державні, політичні нації ще не є реальною дійсністю. Це особливо стосується багатьох багатонаціональних країн таких, як Росія, Україна та інші. Історія показує, що створення і розвиток держави неможливі без однієї ідеї, яка об'єднує всі складові населення в одну націю. Формування політичної нації в поліетнічному суспільстві є довготривалим, складним і неоднозначним процесом. В країнах колишнього СРСР цей процес ускладнюється кризами і потрясіннями трансформації від однієї політичної, економічної і соціальної системи до іншої. Але іншого шляху немає. В таких «глобальних» країнах як Росія, Україна відсутність єдиної стратегії і програми державотворення загрожує дестабілізацією всієї світової системи.