94. Особи, яким надаються привілеї та імунітети дипломатичного характеру.

Що стосується такого надзвичайно важливого аспекту в діяльності представників держав, які беруть участь у роботі міжнародних організацій та конференцій, як визначення обсягу їхніх привілеїв та імунітетів, то необхідно наголосити, що Конвенція 1975 р. максимально наблизила, а в переважній більшості випадків навіть зрівняла ці привілеї та імунітети з аналогічними преференціями, якими користуються дипломатичні агенти державних закордонних посольств і місій.

Як і в конвенціях про дипломатичні та консульські зно­сини (відповідно, Відень, 1961, 1963 р.), Віденська конвенція 1975 р. про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характуру всі привілеї та імунітети поділяє на дві групи: привілеї та імунітети самих органів зовнішніх зносин за кордоном і привілеї та імунітети співробітників цих органів.

До першої групи належать такі основні привілеї та іму­нітети, як недоторканність приміщень представництв і делегацій в органах і на конференціях, недоторканність їхніх архівів і документів, податкові пільги, митні привілеї, право користуватися прапором та емблемою (гербом) держави, що направляє делегацію, на приміщеннях та транспортних засо­бах представництв та делегацій. До другої групи належать — особиста недоторканність, недоторканність резиденції та майна, кореспонденції, імунітет від юрисдикції, звільнення від податків та зборів, свобода пересування та зв'язку, яка передбачає використання як дипкур'єрів, так і закодованих або шифрованих депеш. Загалом, опис усіх привілеїв та Імунітетів у Конвенції 1975 р. має досить детальний характер (він міститься у ст. 23—38, 51—70).

Тривалий час дискусійним було питання щодо обсягу привілеїв та імунітетів, які мають надаватися делегаціям держав на конференціях. Сьогодні ні в кого не викликає сумнівів той факт, що незалежно від характеру конференції (політичного чи економічного) делегати, які беруть у ній участь і які офіційно представляють свої держави, повинні мати всі можливості для виконання своїх завдань. Ст. 51 Віденської конвенції 1975 р. передбачає: «1. Держава перебу­вання надає делегації всі необхідні можливості для виконання ЇЇ завдань. 2. Відповідно, Організація або конференція сприяє делегації в отриманні цих можливостей і надає делегації ті можливості, які входять у сферу її власної компетенції».

Слід наголосити, що увібравши в себе найкращий досвід попередніх конвенцій та практичної дипломатичної діяль­ності, Конвенція 1975 р. чітко розрегламентувала всі аспекти правового статусу, привілеїв та імунітетів як постійних пред­ставництв держав та їхніх співробітників при всіх міжна­родних організаціях універсального характеру, постійних місій спостерігачів, так і делегацій, делегацій-спостерігачів на міжнародних конференціях, що проводяться з ініціативи або під егідою міжнародних організацій.

95. Поняття і юридична природа консульських привілеїв та імунітетів.

Що стосується питання про консульські привілеї та імунітети, то в порівнянні з дипломатичними їх теж можна визначити як сукупність особливих пільг, переваг та пре­ференцій, що надаються іноземним консульським установам та їхнім співробітникам відповідно до норм міжнародного права та законодавства країни перебування. В консульському праві, як і дипломатичному, розрізняють дві категорії привмеїв та імунітетів:

1)                   переваги, привілеї та шунітети консульських установ:

2)                   переваги, привілеї та імунітети  штатних консульських посадових осіб та інших працівників консульських установ.

 

Серед першої категорії найсуттевшпіми є: недоторкан­ність консульських приміщень; звільнення консульських приміщень від податків; недоторканність консульського архі­ву та документів; свобода зносин; безперешкодні зносини і контакти з громадянами акредитуючої держави. Це кон­сульське право, згідно зі ст. 36, п. «с» Віденської конвенції, передбачає, зокрема, право консула «...відвідувати грома­дянина акредитуючої держави, який перебуває у в'язниці, під вартою або є затриманим, для бесіди з ним», а також «...право листуватись з ним та вживати заходів для забезпечення йому юридичного представництва...». Консульські установи також мають право отримувати інформацію від компетентних органів країни перебування про смерть, опіку та піклування, про аварії суден і літаків (акредитуючої держави); здій­снювати безперешкодно зносини з органами країни перебу­вання; стягувати консульські збори.

Другу категорію консульських привілеїв та імунітетів ста­новлять особиста недоторканність консульських посадових осіб; повідомлення про арешт, попереднє ув'язнення або судове переслідування; імунітет від юрисдикції; обов'язок давати свідчення; звільнення від реєстрації іноземців та від отримання дозволу на проживання; звільнення від отри­мання дозволу на роботу; звільнення від .митного збору та огляду; звільнення від особистих повинностей і обкладень. Ці найголовніші та деякі інші привілеї та імунітети кон­сульських посадових осіб регламентуються ст. 40—57 Віден­ської конвенції про консульські зносини.

Звичайно, конкретніше й детальніше консульські права, привілеї та імунітети як першої, так і другої категорії регла­ментуються у відповідних двосторонніх консульських угодах та конвенціях, в яких ураховуються певні специфічні мо­менти національних законодавств держав, що ці угоди укла­дають.