4. Російсько-турецька війна 1787-1791 років і Україна
Причини війни
У другій половині XVIII століття найважливішими завданнями зовнішньої політики російського уряду було відвоювання споконвічних слов'янських земель Північного Причорномор'я, ліквідація постійної турецько-татарської загрози і забезпечення міцної оборони південних українських і російських земель. Виходу до Чорного моря, а з нього – до Середземномор'я і Європи, постійно вимагав також розвиток економіки, інтереси розширення торгівлі.
Туреччина не могла змиритися з втратою Криму і посиленням впливу Росії у Причорномор’ї і на Закавказзі. З допомогою Великобританії, Пруссії і Франції вона намагалася повернути Крим і інші втрачені території.
Туреччина оголосила війну.
У боях, Катеринославській армії фельдмаршала Г.Потьомкіна і Українській армії фельдмаршала П. Румянцева допомагала Чорноморська козача флотилія. Активно будувався Чорноморський флот Російської імперії.
Воєнні дії
Турки у вересні 1787 року штурмували фортецю Кінбурн, яку захищав полководець Олександр Суворов зі своїм корпусом. 6-ти тисячному десанту турецьких яничар повинні були, за вимогою султана, допомагати козаки Задунайської Січі. Бій за Кінбурнську фортецю був жорстокий, сам Суворов був поранений. Але задунайські козаки не захотіли воювати з братами-християнами, тим більше, що частина запорожців була на боці російської армії.
Суворову вдалося скинути яничар в лиман, та успішно завершити оборону Кінбурна.
Сидір Білий Антон Головатий Кораблі біля Очакова
Козаки у війні (детальніше)
Значна частина козаків воювала в російсько-турецькій війні «проти бусурман», тобто на боці російської армії. У грудні 1787 року українські козаки у Васильківському урочищі в гирлі Дніпра заклали Васильківську Січ. Кошовим отаманом було обрано Сидора Білого, суддею - Антона Головатого. З метою залучили якомога більше українців на свій бік під час військових дій, 22 січня 1788 року імператриця Катерина II, підписала указ про створення «Війська вірних козаків». Козаки були підпорядковані генерал-аншефу О.Суворову, командуючому імператорськими військами. Турецький флот підходив до Васильківського Коша, обстрілював його з гармат, але козаки С.Білого, на «чайках», відстояли свої позиції. У цьому бою турки втратили три лінійних кораблі і змушені були відступити до Очакова. Але під час морського бою у лимані біля Очакова, туркам вдалося нанести козакам сильного удару. Було смертельно поранено й кошового отамана Сидора Білого. Але козацьких перемог було більше, ніж невдач, що дало змогу радісному Г.Потьомкіну доповідати 19 червня 1788 року в Петербург цариці: «Флот капудан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 кораблів лінійних спалено та 2 піддалися... 30 суден розбиті, у полон узято людей з 3000, побито не менше... Ця перемога отримана малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами…. з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців…. Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є двадцять тисяч на чолі з їх отаманом Сидором Білим». Хвалив козацьку чорноморську флотилію і О.Суворов: «Проти бусурманських суден видається мені корисним направити до блокфорту мої запорозькі судна, які лише одні здатні до погоні». У 1788 році армія Г.Потьомкіна захопила Очаків за активної допомоги українських козаків, які брали участь у його штурмі на лівому фланзі армійських підрозділів та атаці з моря козацької флотилії. Взяття турецького міста Хаджибея здійснили шість полків козаків-чорноморців (три полки кавалерії та три піхоти загальною кількістю 3000 вояків) під командуванням отамана Захара Чепіги та загальним керівництвом І. де Рібаса (Дерібаса), з одночасним штурмом морського десанту флотилії під командуванням Антона Головатого. Слідом за Хаджибеєм впала фортеця Акерман, а за нею козацька ескадра Антона Головатого із 50 чайок, при підтримці козацької кінноти Захарія Чепіги і російської піхоти Михайла Кутузова, нічним штурмом взяла фортецю Бендери на Дністрі. У 1790 році російські війська під командуванням О.Суворова і М.Кутузова захопили неприступну турецьку фортецю Ізмаїл. Турецький паша відмовлявся здати фортецю, вважаючи її неприступною: «Скоріше Дунай потече назад, ніж здасться Ізмаїл». Суворов довго тренував солдат. Допомагала штурмувати флотилія А.Головатого (100 тисяч козацьких суден). Під градом ворожих ядер і куль, козаки, разом з гренадерами Кутузова, першими увірвались в фортецю. За взяття Ізмаїла Антон Головатий був нагороджений хрестом Святого Георгія а козаки срібною медаллю. Суворов особисто відзначав у рапорті Потьомкіну «полковника і кавалера Головатого, який відмінною хоробрістю, працею і постійним старанням не тільки війську своєму подавав приклад, але й сам діяв безстрашно». (За даними інтернету) |
У 1788 році армія Г.Потьомкіна захопила Очаків за активної допомоги українських козаків, які брали участь у його штурмі на лівому фланзі армійських підрозділів та атаці з моря козацької флотилії.
У 1789 році російська армія під командуванням О.Суворова розбила турецькі сили під Фокшанами та біля ріки Римник. Переконлива перемога під Римником дала можливість російським військам завоювати Хаджибей і оточити одну з наймогутніших турецьких фортець — Ізмаїл.
Олександр Суворов Михайло Кутузов Взяття Ізмаїла
У 1790 році російські війська під командуванням О.Суворова і М.Кутузова захопили неприступну турецьку фортецю Ізмаїл. Турецький паша відмовився здати фортецю, вважаючи її неприступною: «Скоріше Дунай потече назад, ніж здасться Ізмаїл». Фортецю допомагала штурмувати козацька флотилія Антона Головатого (100 тисяч козацьких суден).
Під градом ворожих ядер і куль, козаки, разом з гренадерами М. Кутузова, першими увірвались в фортецю. За взяття Ізмаїла А.Головатий був нагороджений хрестом Святого Георгія а козаки срібною медаллю. Після ряду боїв, султан запросив миру.
Наслідки війни
За Ясським мирним договором 1791 року Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром (з Очаковим), а також підтверджено приєднання Криму. Бесарабія і придунайські землі з Ізмаїлом залишилися поки що у Османської імперії.