Лекція № 22. Українські землі у другій половині хvііі століття

1. Економічне і соціальне становище

Зміни в соціальному устрої

У ХVІІІ столітті соціальний устрій Лівобережної України був змінений у відповідності до устрою сусідніх земель. По мірі зростання у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову ставали кріпаками, а козаки за своїм статусом зрівнювалися з селянами.

На Правобережжі відновила свій режим польська шляхта, яка підтримувала старі порядки.

Сільське господарство і промисловість

Основою української економіки залишалося сільське господарство. Найбільш успішним воно було на Лівобережжі і Слобожанщині. Широко культивувалася жито, пшениця, ячмінь, просо, гречка, тютюн, льон, соняшник, буряк. Серед нових культур: картопля, кукурудза. Багато було млинів, розвинуто винокуріння. Високого рівня досягли тваринництво, чумацький промисел.

Активно розвивалася зовнішня і внутрішня торгівля. Зростали міста.

Праця на мануфактурі Український млин О.Непоменко Чумаки

В містах розвивалася промисловість. Підприємствами вважалися мануфактури: солеварні, селітряні, скляні, металургійні, текстильні, збройні. На них працювали приписні робітники. Дуже відомим став Шосткінський пороховий завод.

Козацька старшина

У другій половині XVIII століття володіння козацької старшини безперервно розширювалися за рахунок захоплення нею земель у селян, рядового козацтва і царських дарувань. Нещадно експлуатувалися селяни і бідні козаки. Найкрупнішими власниками, багатіями були гетьмани і можновладці Іван Мазепа, Пилип Орлик, Василь Кочубей, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, Кирило Розумовський. 250 поміщицьких сімей (Квітки, Донці-Захаржевські, Кондратьєви) тримали в своїх руках половину земельного фонду України. Усі вони гаряче підтримували імперію, особливо, після 1785 року, коли імператриця Катерина ІІ зрівняла українську знать з російським дворянством у «Жалуванній грамоті дворянству». Для багатьох дворян відкрилися перспективи зробити кар’єру в імперії, щоб отримати масу привілеїв. Часто українці займали ряд найвищих посад в імперії.

Канцлерами і міністрами в різний час були Безбородько, Кочубей, Завадовський, Трощинський, Розумовський. Тому ліквідація Гетьманщини майже не зустріне ніякого опору серед української еліти.

Селяни на полі Слобідські козаки Ф.Красицький Гість з Запоріжжя

Становище селян

Після Визвольної війни Б.Хмельницького 1648 - 1657 років селяни фактично стали вільними.

Але, вже за часів гетьманування Івана Мазепи поступово відбувається повторне закріпачення селян ( працювали на пана від 2 до 4 днів на тиждень). Намагаючись повністю володіти селянами, поміщики домагалися від царського уряду юридичного оформлення кріпосного права.

У 1783 році, за Указом Катерини ІІ, відбулося повне прикріплення селян до поміщиків. Пани отримали необмежені права над селянами. Селяни не могли їх залишити. Кріпаки стали повною власністю поміщика-пана.

Становище козаків

Царський уряд перевів козаків - підпомічників у категорію державних селян: козаки зберегли особисту свободу та право на володіння землями, але сплачували податки та виконували примусові роботи. Заможні виборні козаки або перейшли до стану козацької старшини, або записувались у міщани, займалися ремеслом, торгівлею, що вела до капіталізації їхніх господарств. Закріпачення селян було вигідно для козацької старшини, яка перетворювалася у крупних землевласників, котрі займалися сільським господарством, а не військовою справою.

Додаток. Боротьба за права козаків

Почався процес поступового обмеження прав козаків на землю. Козацькі та селянські землеволодіння розмежовувалися. Старшина, використовуючи місцеву та царську адміністрацію, відмовлялася визнавати право козаків і селян вільно розпоряджатися землею, скуповувала її, відбирала за борги. Українська шляхта поступово примушувала козаків працювати на себе. Господарське становище козаків погіршувалось у зв'язку з тим, що крім військової служби, вони брали участь у всіх війнах Російської держави, охороняли південні кордони від татар. Необхідність збереження козаків як дарової військової та робочої сили змушувала уряд обмежити скуповування земель у козаків. "Решительні пункти" (1728 p.) гетьмана Д. Апостола забороняли відбирати у козаків і селян успадковані та куплені землі. Царські укази 1739-1741 років забороняли в Гетьманщині купувати землі рядових козаків. У 30-х роках XVIII ст. було заборонено скуповувати землі козаків у Слобожанщині. Проте на практиці нічого не змінилося. Сенат був змушений в 1764 p. спеціальною грамотою наказати гетьманові К.Розумовському оформити купчі документи на всі придбані у козаків землі. В середині 60-х років видавалися розпорядження для покарання покупців козацьких земель "отнятиєм ґрунта, лишениєм денег, за оний заплачений". Землі козакам поверталися безплатно. Царський уряд 16 квітня 1728 p. видав указ, який забороняв переводити козаків у посполиті. Указ 1735 p. наказував Генеральній військовій канцелярії визволити "закріпачених козаків" (козак, що був посполитим 15 років, міг ним залишатися назавжди). Гетьман К. Розумовський був змушений видати універсал (1754 p.), що обмежував насильства та зловживання старшини щодо козаків.(З Інтернету).

Повсякденне життя

Не зважаючи на поступовий процес закріпачення, рівень життя більшості людей змінився мало. Значна кількість людей у Гетьманщині проживали досить добре. Щедра українська природа, родюча земля, достатньо м’який клімат, давали пересічному українцеві усе, що було потрібно для проживання.

Зими були сніжними, літом засушливі дні чередувалися з дощовими, що давало змогу виростити урожай і не втратити його. Густі ліса були наповнені звіром, грибами та ягодами, в річках було багато риби. В ті часи. усі, хто проїздив Гетьманщиною, відмічали, що малороси (так тоді називали українців) від природи є працелюбними, хазяйновитими, дуже гостинними, мають веселий норов і гордість. Дуже гарні на обличчя, у порівнянні з західними європейцями.