Лекція № 17. Виступ гетьмана Івана Мазепи проти Московського царства. «Конституція» п.Орлика

1. Початок Північної війни і пошуки Мазепою нових союзників

Тягар війни

У 1700 році цар Петро І розпочав довгу Північну війну (1700-1721 рр.) проти Швеції за узбережжя Балтійського моря. Мета: «прорубати вікно в Європу», тобто вийти у Балтійське море для торгівлі з країнами Заходу. Союзником Росії в цій війні виступила Річ Посполита. Військові дії розгорталися не на користь Росії. Шведський король і визначний полководець Карл ХІІ завдав сильних ударів російському війську під Нарвою і на півночі Росії.

Війна потребувала величезних зусиль і великий тягар ліг не лише на російський народ, але й безпосередньо на Україну. За наказом царя гетьман Іван Мазепа був змушений давати загони козаків, які згодом воювали на теренах Росії, Прибалтики, Польщі, Білорусії. Козаки на чолі наказним гетьманом Д.Апостолом допомагали російській армії на Псковщині, Чернігівський полк Ю.Лизогуба – в боях під Нотебургом, 12 тисяч козаків М.Миклашевського обороняли від Карла ХІІ білоруські землі. Вже перші бої дали великі втрати. Під час походу російських військ у Прибалтику загинуло декілька тисяч козаків разом з полковником Іваном Обидовським. Крім того, українська сторона була примушена надавати робочу силу, провіант, боєприпаси.

Багато людей гинуло на будівництві каналів, фортець, кораблів, на будівництві Петербургу і Шліссельбургу. Багато було нарікань, скарг на жорстокості царських воєноначальників. Але усе пояснювалося інтересами держави і тимчасовими труднощами в часи війни.

Будівництво Петербурга у 1703 році Козаки в бою

Додаток. Нова геополітична стратегія Росії

На рубежі ХVІІ - ХVІІІ століть Московське царство переживало процес завершення формування станового суспільства і поступово перетворювалося у імперію. В той же час у Гетьманщині законсервувався мілітаризований, воєнно-адміністративний устрій. Раніше цей устрій Гетьманщини досить гармонійно співпадав з інтересами Росії. Лівобережна Україна і Слобожанщина були, по суті, буферними територіями, які протистояли силам мусульманської цивілізації (Кримському ханству, Османській імперії), також і європейській Польщі. Але ситуація почала кардинально змінюватися на початку ХVІІІ століття. За правління російського царя Петра І центр інтересів Росії зміщається на північ і захід. Це був закономірний процес. Росія намагалася вийти на Балтійське узбережжя, в акваторію Балтійського моря, задля безпосередніх зносин з найбільш розвинутими регіонами європейської цивілізації: Британією, Францією, Нідерландами, німецькими землями. До того ж захоплення Прибалтики означало здобуття Росією буферної території європейської цивілізації, прискорення трансформації євразійського царства (яким була Московщина) у європейську імперію і європейську субцивілізацію. Тому, в нових умовах, значення Гетьманщини як буферного прикордонного автономного утворення різко знижувалося. Петро І підписав мирний договір з Османською імперією. Розпочав підготовку нової війни, за вихід у Балтійське море. Тому цар став безжально використовувати людські і матеріальні ресурси усієї Російської держави і в першу чергу, прилеглої до Європи Гетьманщини. У цих умовах розпочався наступ на автономні права і руйнування військово-адміністративної структури української державності. Якщо раніше гетьмани України були фактично воєнними диктаторами, то тепер вони поступово втрачали ці функції, перетворюючись у суто воєнних адміністраторів, перебуваючи під суворим контролем центру, тобто Москви. Це звичайно не подобалося українській верхівці. Тому протиріччя між Росією і Україною поступово наростали.

Складність ситуації

Петру І вдалося швидко створити і вишколити зовсім нову армію, і завдати шведам декілька поразок. Але ці перемоги багатьом здавалися примарними, тимчасовими успіхами а Карл ХІІ – ще досить сильним.

Шведському королю вдалося вивести з війни союзника Росії – Річ Посполиту. Розбивши польську армію, Карл ХІІ призначив королем Польщі свого ставленика – Станіслава Лещинського.

Війна затягувалася, занепадала економіка. Зростало незадоволення не лише великими податками, але й становими обмеженнями козацької старшини. Йшли чутки про ліквідацію в майбутньому козацького самоврядування на Гетьманщині, перетворення українських земель в губернаторство Росії.

Таємні контакти Івана Мазепи

Точно невідомо, коли і чому Іван Мазепа розпочав таємні контакти з ворогом Росії – Швецією. Скоріше за все - невпевненість у майбутньому, поразки під час війни, нехтування російськими можновладцями прав України, викликали тривогу у гетьмана за ввірену йому землю, за власну владу.

Іван Мазепа(гравюра) цар Петро І король Карл ХІІ король Станіслав Лещинський

Народ був незадоволений ходом війни й постійними здирствами урядовців. Україна стояла на порозі народного гніву і невідомо до яких наслідків могло привести це повстання. Особливо такі побоювання посиляться після початку повстання в Росії у 1707 році донських козаків під керівництвом козацького отамана Кіндрата Булавіна. До Булавіна також приєдналися й окремі загони запорожців, населення надавало харчі.

Додаток. Виступ Петрика

Іван Мазепа всілякими способами намагався зміцнити свою владу. Тримав під контролем Запорізьку Січ. Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Водночас політика гетьмана, направлена на підтримку старшинської еліти, відкрите ігнорування ним інтересів простого люду, призводили до невдоволення народних мас. У 1692 році Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист, втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. На січовий Раді Петрика обрали кошовим отаманом. Петрик проголосив, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров». Він люто засуджував особисте збагачення Мазепи, критикував його за відносини з Росією і закликав «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви». Петрик уклав Бахчисарайський мир з Кримським ханством. У 1692-1694 роках Петрик, разом з татарами, здійснив декілька невдалих походів проти Гетьманщини. Проте, коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло. Петрик втік до Криму, подальша його доля невідома(за окремими даними він був маріонетковим гетьманом Ханської України, що була між Бугом і Дністром і перебувала під контролем Кримського ханства). Однак, виступ Петрика збільшив антигетьманські настрої в Гетьманщині.

З 1705 року Іван Мазепа розпочинає таємну переписку з шведським ставлеником Станіславом Лещинським, королем Польщі, який підтримував Карла ХІІ. В свою чергу Лещинський згодився на переписку, мріючи про повернення під польську корону українських земель. Про таємні зносини Мазепи знало лише вузьке коло однодумців, зокрема писар Пилип Орлик, генеральний суддя Василь Кочубей. Такі таємні зносини могли бути небезпечними для самого гетьмана і для України. Мазепа одразу ж зробив хитрий хід: один з листів Лещинського до нього, в якому король пробував схилити гетьмана на свій бік, він послав Петру І в Москву, щоб довести свою вірність сюзерену. Після такої демонстрації відданості Петро І вже не вірив ніяким доносам на Мазепу.

У 1706 році, Мазепа, через посередництво польського короля, розпочав таємні зносини з шведським королем Карлом ХІІ .