Козаччина в художніх образах

У першій половині 1702 року повстали Брацлавщина, Поділля, Волинь і Київщина, пізніше – Галичина. Повстання набрало антифеодального і визвольного характеру. Знов запалали маєтки польських панів. Сотні поляків кинулися геть з цих земель під напором повстанців. Польський гетьман Ф. Потоцький в універсалі до шляхетських сеймиків з тривогою повідомляв, що «козацький полковник Палій намагається йти слідами Хмельницького, який запалив факел селянської війни». Серед польських вельмож почала гуляти чутка про «Паліївщину», яка згубить Річ Посполиту.

В зв’язку з тим, що народні маси порятунком для себе вважали союз з православною Росією, повсталі склали присягу Московському царству.

Згодом повстання перекинулось на Лівобережну Україну. До українських селян приєдналися повсталі молдавани, росіяни і білоруси. Заворушення почались навіть на Запоріжжі ! Там пригноблені бідні козаки - голота виступали проти утисків з боку козацької старшини. Тому гетьман Іван Мазепа і лівобережна старшина вороже поставилися до нової хвилі антифеодального й визвольного руху на Правобережжі, відмовилися надати військову допомогу С.Палію і намагалися переконати царський уряд не приймати Правобережжя до складу Російської держави. Вони боялися, щоб від малої іскри повстання не спалахнув великий вогонь народної війни проти феодалів — гнобителів.

Розмах народного руху і його придушення

Повстанці розгромили польські коронні війська під Бердичевом, відвоювали Вінницю, Немирів, Бар, Старокостянтинів. З 2 вересня до 10 листопада 1702 року Семен Палій, на чолі 10-тисячного українського війська, керував облогою Білоцерківської фортеці. Після тривалої облоги козаки оволоділи фортецею. Палій переніс в Білу Церкву свою резиденцію.

Повстання розросталось. У січні 1703 року польський король спорядив 15-тисячне каральне військо з 44 гарматами польного гетьмана Адама Сенявського. Після завзятих боїв, до кінця лютого 1703 року, повстання на Поділлі було жорстоко придушене. Польська кіннота переслідувала повстанські загони. Український полковник Андрій Абазин, зібравши 2-тисячний загін козаків і повсталих селян, виступив назустріч ворогам. Зав'язався запеклий бій, в якому повстанці зазнали поразки. Тяжко пораненого Абазина вороги захопили в полон і, за наказом А.Сенявського, жорстоко покарали, посадивши на палю.

Андрій Абазин Семен Палій Іван Мазепа Адам Сенявський

Почалися масові страти учасників повстання. Багато повстанців втікали до Молдавії і Росії.

Польща попрохала Росію допомогти у придушенні повстання. Гетьман Мазепа під страхом смертної кари заборонив селянам і козакам переходити на правий берег Дніпра й приєднуватися до бунтівників.

На початку 1704 року правобережний гетьман Самусь та полковник Іскра приїжджали на Лівобережжя, щоб домогтися прийняття їх разом з козацьким військом, населенням і зайнятою ними територією під протекторат Російської держави. Гетьман Мазепа рішуче відмовився бути посередником у цій справі. Він посилав у Москву доноси на Палія, в яких звинувачував його у таємних зносинах з польськими магнатами, прихильниками Швеції, з кримським ханом, радив придушити повстання. Мазепа не хотів, щоб вільнолюбивий козацький дух порушив на Гетьманщині спокій та стабільність.

Доля Семена Палія

Не маючи достатніх та вірогідних відомостей про становище на Правобережній Україні, царський уряд повірив доносам Мазепи і навіть дозволив заарештувати Палія. Цар Петро І не хотів псувати відносини з союзником – Польщею. Крім того він не дуже довіряв Палієві, як людині бунтівливій і нестійкій.

У травні 1704 року Іван Мазепа, за розпорядженням царя, з кількатисячною армією перейшов Дніпро на Правобережжя, викликав Палія в свій табір, немовби для переговорів.

Увечері 31 липня 1704 року Семен Палій був заарештований.

Гетьманські війська вступили у Білу Церкву, Фастів, Корсунь і Богуслав, придушуючи повстанців.

Після цих військових подій повстання на Правобережжі практично завершилося. Залишивши на Правобережжі 3-тисячне козацьке військо, Мазепа з полками повернувся на Лівобережжя.

Палій спочатку перебував у Батуринській в’язниці , а згодом був засланий до сибірського міста Тобольська. Заслали й С.Самуся. Їх майно було конфісковане.

Полковник Антін Танський і інші козацькі отамани неодноразово просили Петра І звільнити Палія і Самуся, вважаючи їх невинними. Становище змінилося після переходу І.Мазепи на бік шведів. За царським наказом листопада 1708 року Палія було повернуто на Україну і відновлено в усіх правах.

Додаток. Пам'ять про Палія, Самуся і Іскру

За царським наказом листопада 1708 року Семена Палія було повернуто на Україну і відновлено в усіх правах. Повернули й майно. Було повернуто і С.Самуся. Палій і Самусь брали участь у Полтавській битві 1709 року росіян зі шведами, допомагаючи лівобережним козакам і росіянам розбити противника. Згодом Палій повернувся на Київщину, де знову очолив Білоцерківський (Фастівський) полк. Але здоров’я полковника було підірване, старі рани, отримані в боях, давали про себе знати. Взимку 1710 року славетний козацький ватажок помер. Про Палія складено в народі багато казок, легенд, пісень. Він став героєм поем Т.Шевченка «Чернець», та «Іржавець», романів Д.Мордовця, І.Нечуя-Левицького, Ю.Мушкетика. Що стосується легендарного гетьмана – велетня Самійла Самуся то він відзначився меценатством. У 1713 р. він заповів Свято-Межигірському монастирю, що під Києвом, свій млин в Богуславі, а також ліс, сади і власну землю . На початку XVII ст., на свої кошти, він заснував на березі р. Рось Богуславський монастир; неодноразово дарував цінні речі й гроші для багатьох київських храмів. Коли помер довголітній полковник Війська Запорізького та гетьман правобережного козацтва достеменно невідомо, можливо, це трапилося не пізніше 1715 року. Його було поховано в Свято-Межигірському монастирі під Києвом. Довгий час існувало село Самусівка, а одна з доріг на Київщині носила історичну назву «Шлях Самуся». Після реабілітації Петром I Захар Іскра служив сотником у Стародубського полку, згодом обозним. Він теж є популярним героєм народного фольклору. (За матеріалами Інтернету)