8. Склад. Види складів….

Склад - частина мови, що складається з голосного звука або сполучення голосного з одним чи кількома приголосними. Відкритий – склад, який закінчується голосним звуком. Закритий – склад, який закінчується приголосним звуком. Прикритий – склад, що починається приголосним звуком. Неприкритий - склад, що починається голосним звуком. Наголошений – склад, який має більшу силу звучання. Ненаголошений – усі інші склади. Правила складоподілу: один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належать до наступного складу(во-да); якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й,в,р,л,м], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них- до наступного.(мор-ква); якщо після наголошеного складу йде кілька приголосних, то перший з них належить до попереднього складу, а інші – до наступного(сон-це); після ненаголошеного складу всі приголосні крім [й,в,р,л], належать до наступного складу(сес-тра); подовжені приголосні при складоподілі входять до наступного складу(зна-ння).

9. Наголос як фонетичне явище. Тип наголосу…

Наголос – це посилення голосу на одному зі складів. Типи складів: Словесний наголос динамічний, музикальний, кількісний. Динамічний наголос - виділення одного зі складів слова більшою силою, тобто сильнішим видихом повітря. Фіксований - у всіх словах падає на певний склад. Вільний – може падати на будь-який склад. У мовах із зв’язаним та вільним наголосом наголос може бути: рухомим(змінює своє місце в різних формах слова) і постійним(у всіх формах слова наголос припадає на той самий склад). Деякі слова можуть мати 2 наголоси: головний і побічний. Побічний наголос мають складні слова. Деякі слова мають подвійний наголос. Фрозовий наголос – виділення певного слова у фразі. Логічний наголос – особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловуванні.

10. Основи поділу фонем на голосні та приголосні. Система голосних фонем, її склад, особливості . Класифікація голосних фонем.

В українській мові є 6 голосних фонем: |а,о,у,е,и,і| їх прийнято розрізняти з участю губ і положення язика в процесі творення. За участю губ фонеми є лабіалізовані - о,у. Не лабіалізовані решта. За положенням язика в процесі творення визначається місце і спосіб творення голосних фонем. Місце творення - рух язика в горизонтальному напрямі. Переднього ряду - |і,е,и|, заднього ряду – |а,о,у|. За способом творення- рух язика у вертикальному напрямі. Високе підняття – |і,у|. Високо середнє- |и|. Середнє- |е,о|. Низьке- |а|.

11. Класифікація приголосних фонем. Приголосні фонеми в їх звукових виявах: за місцем творення, за участю голосу і шуму.

32 приголосних фонем, усі їх прийнято розрізняти: за участю голосу і шуму: сонорні: |р,м,н,й,л,в|, шумні: дзвінкі й глухі: б-п,д-т,ґ-к,ж-ш,дж-ч,дз-ц,з-с,г-ф, ф,г,х. За місцем творення: Губні- б,п,в,м,ф. Задньоязикові - ґ,к,х. Середньоязикова - й. Глоткова-г. Передньоязикові - решта.

12. Приголосні фонеми в їх звукових виявах: за способом творення, за твердістю- м’якістю. Додаткові акустичні властивості приголосних звуків.

За способом творення: проривні- б-п,д-т,ґ-к. зімкнено прохідні- м,н- носові,л- плавна,р- дрижача. Африкати- дз-ц, дж-ч. щілинні-решта. За звучанням і акустичним виражанням: шиплячі- ж-ш,дж-ч. свистячі- з-с,дз-ц. За твердістю і м’якістю: завжди м’яка-й, Завжди тверді- губні,шиплячі,задньоязикові,глоткова – реалізуються в звуках(‘).

13. Чергування фонем в українській мові при словозміні та словотворенні. Поняття про чергування, його види. Позиційні та історичні чергування.

Чергування фонем називаються різні їх зміни що виникають постійно або закономірно у словах спільного кореня або формах певного слова. Є два типи чергувань: позиційні- залежать від позиції звука у слові; історичні- зумовлені причинами, відсутніми у сучасній мові.

14. Історичні чергування голосних фонем.

Історичні чергування:

Найдавніші виникли ще в дослов’янський період, є наслідком фонетичних змін, що відбулися в індоєвропейській мові, наявні в багатьох слов’янських мовах. [Е]-[о] – брести-бродити; [і]-[а]- сідати-садити; [е]-[і] – мести вимітати; [о]-[а]-гонити-ганяти; [и]-[і]-сити-сіяти.

Давні відбулися лише в українській мові, причини їх пояснює історична фонетика. [o],[е] з [і] у відкритих/закритих складах(воля-вільний); [о],[е] з Ø(нулем звука)(шов-швачка). [o] з и у сполученнях ри, ли, ро, ло: кров- кривавий. [e] з [о]: після шиплячих та й (вечеря-вечори).