1.Мова- основа духовного життя, генетичний код нації. Мова і мовлення. Форми і функції мови і мовлення.

Мова-явище суспільне з одного боку мову творить і розвиває суспільство, а з іншого без мови не було б суспільства. Мова забезпечує усі сфери життя і діяльності людини. Мова - всенародне явище. Народ є творцем і носієм мови. Одна людина безсила щось змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об’єктивними законами. Мова не може бути класовою, бо потрібно виробити спільну третю мову, щоб класи могли спілкуватися. Вплив суспільства на мову і мови на суспільство вивчає соціолінгвістика. Мова - це сотні тисяч слів із лексичним значенням, безліч граматичних форм слів різновидів словосполучень і речень, витворених народом протягом віків. Мовлення – це процес безпосереднього використання мови всім народом і кожною особою зокрема. Мова стає засобом спілкування тільки у мовленні. Мова явище загальне, всенародне. Мовлення - часткове, індивідуальне, воно реалізовується в устах окремої особи. Тільки мовлення а не мова може бути голосним або тихим, тривалим або коротким, швидким або повільним, усним і писемним, внутрішнім або зовнішнім. Зовнішнє мовлення супроводжується мімікою, жестами, адресується іншим особам, слугує для них засобом комунікації, внутрішнє – мовлення - мислення, іншим людям воно не адресується.

Мовлення: Усне - первинне; діалогічне; розраховане на певних слухачів, що виступають співрозмовниками; непідготоване для слухачів; живе спілкування; інтонація, міміка, жести; імпровізоване мовлення; чітко індивідуалізоване мовлення; емоційне і експресивне мовлення; повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми. Писемне - вторинне; монологічне; графічне оформлення; пов’язане попереднім обдумуванням; старанний відбір фактів та їх мовне оформлення; відбір мовних засобів, чітке підпорядкування стилю і типу мовлення; повний і ґрунтовий вигляд думок; поглиблена робота над словом і текстом; редагування думки і форми її вираження; самоаналіз написаного.

Функції мовлення: комунікативна, фатична, репрезативна, емотивна, експресивна, волютатива, прагматична, естетична, метамовна, мислетворча, когнітивна, акумулятивна, інформативна.

2.Мовлення як предмет стилістики і культури мовлення.

Культура мовлення – це дотримання мовцями усталених мовних норм усної і писемної форм літературної мови та майстерності використання виражальних засобів мови залежно від стилю, жанру, типу мовлення. Культура мовлення - розділ мовознавства який розглядає правила вимови наголошення слововживання, формотворень, побудови словосполучення і речень та вимагає від мовців їх виконання. Мовлення людини - це своєрідна візитна картка, це свідчення освідчаності людини її культури, а разом із тим це і показник культури суспільства.

3. Два рівні володіння українською літературною мовою: мовлення правильне ( норми літературної мови) і комунікативно доцільне ( змістовність, логічність, точність, виразність, доречність).

Літературна мова - це оброблена майстрами, унормована, відшліфована форма загальнонародної форми. Національна мова – охоплює літературну мову, різні діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовною лексикою. Мовлення правильні відповідають до норм і комунікативно доцільне. Мовна норма - сукупність мовних засобів що вважаються правильними і сприймаються носіями мовлення як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови і суспільства. Ознаками мовної норми є гнучка стабільність, варіативність дотримання усталених загальноприйнятих правил щодо слововживання написання, наголошення слів граматичного оформлення висловлювання. Мовні норми є спільними для всіх стилів мовлення проте кожен із них має і свою внутрішню норму. Різновиди норм: фонетична, лексичні, фразеологічні, морфологічні, синтаксичні, орфографічне, орфоепічні, пунктуаційні, стилістичні. Змістовність - підпорядкувати матеріал темі і основній думці. Логічна послідовність - говорити і писати послідовно, забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті, систематизувати дібраний матеріал. Багацтво мовних засобів - використані різні мовні засоби, уникати повторів, однотипних синтаксичних конструкцій. Виразність - добирати слова, будувати речення так, щоб як найкраще передати думку, бути оригінальним у мовленні. Точність - правильно використати багатозначні слова, синоніми, антоніми, фразеологізми, знати предмет мовлення і закони літературної мови. Доречність - врахувати адресата висловлення, як буде прийняте сказане, за яких обставин відбуваються, спілкування. Правильність - дотримання орфоепічних, лексичних, фразеологічних словотворчих, граматичних, орфографічних правил літературної мови.