12.Морально-філософський сенс зустрічі янгола з людьми в оповіданні «Стариган із крилами» г.Гарсіа Маркеса

Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми в оповіданні Габріеля Гарсіа Маркеса "Стариган із крилами"Хто може однозначно розрізнити, де закінчується абсурд реальності, а де починається фантазія будь-якого письменника? З одного боку, життя настільки різноманітне, що в ньому можуть бути надзвичайні збіги обставин, чи просто ситуації, що не вкладаються у звичні рамки, а з іншого - хіба свідомі письменники-реалісти завжди дотримувалися лише фактів? Художнє слово тим і відрізняється від документу, що там завжди можна знайти певне узагальнення, реалістичні твори спокій-но можуть містити в собі символічний зміст, але є ще питання, що саме вважає реальністю митець. Для атеїста Бог - вигадка, для віруючого - частина дійсності. Крім того, не слід плутати реалізм зображуваного факту з реалізмом ідеї: вони часто-густо не співпадають.Стовідсотково символічні твори можуть напрочуд влучно відобразити реальні тенденції та сутність явищ, або навпаки: зовні реалістичні можуть виявитися відвертою брехнею. "Я реаліст, - казав про себе Габріель Гарсіа Маркес, - бо вірю, що в Латинській Америці все можливе, все реальне... і вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися відповідності між літературою та дійсністю". Хоча ці слова стосуються роману "Сто років самотності", вони є справедливими для усієї творчості цього письменника, стиль якого був названий "магічною літературою". Реалiзм Маркеса - у внутрiшнiй правдивостi. А от щодо фантастичного компонента... Краще розглянути це на конкретному прикладi.Кожна вiруюча людина впевнена в iснуваннi янголiв. Принаймнi теоретично. Чому б янголу не завiтати на землю? У Бiблiї ми неодноразово чули про такi випадки. То фантастична ця iсторiя, чи нi? Вже важко стверджувати однозначно. А те, що вiдбувається в оповiданнi "Стариган iз крилами" навколо цiєї надзвичайної, але не такої вже фантастичної для вiруючих подiї - цiлком реальне.

13. «Театр абсурду» як явище неоавангарду.Поняття про «театр абсурду».Найважливіші ознаки театру Ежена Йонеско.

«Театр абсурду» — найбільш значне явище театрального авангарду другої половини XX століття. З усіх літератур них течій і шкіл «театр абсурду» є найумовнішим літе ратурним угрупованням. Справа в тому, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи про грамних творів, а й узагалі не спілкувалися один з одним. До того ж, більш-менш чітких хронологічних меж, не гово рячи про межі ареальні, течія не має.  Термін «театр абсурду» ввійшов у літературний обіг після появи однойменної монографії відомого англійського літературознавця Мартіна Ессліна. У своїй монументальній праці (перше видання книги «Театр абсурду» з'явилося в 1961 році) М. Есслін поєднав за кількома типологічними ознаками драматургів різних країн та генерацій. Французький драматург румунського походження Ежен Йонеско (1909-1994) увійшов в історію світової літератури як найяскравіший і найпослідовніший теоретик і практик "театру абсурду".   Сам Йонеско завжди говорив, що "театр абсурду" почався саме з його перших п'єс, з "Голомозої співачки", "Стільців", "Жертв обов'язку". Хоча значнішим кроком у розвитку цього напряму Йонеско вважав прихід у театр у 1963 році Самюеля Беккета з його славнозвісною п'єсою "В очікуванні Годо". "Театр абсурду" був від свого початку для Йонеско "театром боротьби": проти буржуазного театру, який він іноді пародіював, і проти реалістичного театру. Реалізм Йонеско вважав просто "театральною школою", стверджував, що сама реальність "нереалістична". У буржуазному театрі Йонеско не приймав його надмірної заангажованості: надто багато уваги в такому театрі приділяється питанням економіки та політики. Що ж нового приніс "театр абсурду"? Йонеско хотів вивести на сцену саме "екзистенціальне існування людини", показати повноту і цілісність цього існування і водночас його глибокий трагізм, трагізм, який виникає із усвідомлення абсурдності світу.