§ 1.2. Історичні витоки та основні етапи розвитку прокурорського нагляду в Україні

Існування органів прокуратури завжди було пов’язане з необхідністю здійснення нагляду за виконанням вироків та інших рішень судів, а також дотриманням законів при їх виконанні. Зазначена функція зберігалася за прокуратурою практично на кожному історичному етапі її розвитку.

Поняття прокуратури походить від латинського ргосигаге -керую, піклуюся, забезпечую, запобігаю.

Історію вітчизняної прокуратури починають висвітлювати з часів Петра І, коли Україна була складовою частиною Російської імперії. Указом Петра I від 27 квітня 1722 року було засновано російську прокуратуру. Перед нею поставлено мету здійснення нагляду за дотриманням законності в діяльності центральних і місцевих ор-

34

§ 1.2. Історичні витоки та основні етапи розвитку прокурорського нагляду в Україні

ганів державної влади. Генерал-прокурора Петро І визначив «оком государевим» і «стряпчим про справи державні». Цього ж року вперше офіційно запроваджується посада прокурора в Україні, про що свідчить Іменний указ від 16 травня 1722 року «Об учреждении в Глухове малороссийской коллегии и о назначении в оную присут-ствующим бригадира Вельяминова». До функцій прокуратури серед інших було віднесено опіку (нагляд) в арештантських справах за місцями тримання ув’язнених.

Після Петра I прокуратуру двічі фактично було ліквідовано, але пізніше відновлено імператрицею Єлизаветою Пе трів ною і сформовано як установу наглядового типу за Катерини II. Під час її правління (1762–1796) завершилося формування вертикальної ієрархічної прокурорської системи від центру до повіту.

Зокрема, 7 листопада 1775 року у спеціальному розділі «О прокурорской и стряпческой должности» правового акта «Учреж-дения для управления губерний Всероссийской империи» встановлено широкі повноваження прокурорів щодо нагляду за місцями позбавлення волі. Завдяки реформам у діяльності прокуратури сформувались три основні напрями, а саме: охорона загального благоустрою в губернії, нагляд по казенному управлінню і нагляд по суду і розправі.

Прокурори повинні були дивитися і опікуватися збереженням будь-якого порядку, встановленого законами, в діяльності губернських і повітових органів, у тому числі судів, перевіряти відповідність законам прийнятих ними рішень.

Не рідше ніж раз на тиждень, а саме по п’ятницях після обіду, прокурори відвідували тюрми, робочі і гамівні будинки; перевіряли законність перебування осіб у тюрмах; дбали про доставлення необхідних для осіб, утримуваних у них, продуктів; наглядали, щоб не використовувались при утриманні в’язнів знаряддя, заборонені законом; здійснювали перегляд та пересилання паперів, написаних особами, які утримуються у в’язницях; брали участь в освідуванні (огляді) одягу і взуття в’язнів; з’ясовували, в яких умовах тримаються ув’язнені у тюрмах.

У вересні 1862 року Державною радою Російської імперії, а потім імператором Олександром ІІ були затверджені «Основні поло-

35

Розділ 1. Загальні засади прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах...

ження перетворень судової частини в Росії». Відповідно до цього акта прокуратура фактично перетворилася на орган кримінального переслідування. Після реформування зберігалася єдина ієрархічна система органів прокуратури, що підпорядковувалися генерал-прокурору. Згідно з Установами судових установлень 1864 року прокурори перебували при «судах», але жодною мірою не були їм підконтрольні. Навпаки, прокурор спостерігав за дотриманням судами правил їх устрою й діловодства, брав участь у «розгляді дисциплінарних справ судових працівників і опротестовував рішення по них, направляв свої характеристики на суддів міністру юстиції».

Усі розпорядження щодо виконання вироків, що виходили зі сфери судових дій, давала прокуратура. Хоча виконання вироку і входило до обов’язків прокурора, він безпосередньо його не здійснював, а обов’язки прокурора щодо виконання вироку зводилися, з одного боку, до обов’язку давати розпорядження про приведення вироку до виконання, а з другого – до обов’язку слідкувати за точним і своєчасним його виконанням відповідними органами. Прокурори наглядали також за місцями ув’язнення і мали право безперешкодного доступу до них.

У 1879 році було створено Головне тюремне управління, яке реалізовувало функції загальнодержавної контролюючої інстанції і сприяло централізації управління тюремними установами. Місця позбавлення волі на території українських губерній були складовою частиною Російської імперії, а їх діяльність регулювалася загально-імперським законодавством. Режим позбавлення волі на території губерній передбачав усю систему заходів впливу, які застосовувалися до арештантів.

Таким чином, упродовж двох століть прокуратура України у складі Російської імперії набула поряд з іншими також функції нагляду за виконанням вироків судів, як пов’язаних, так і не пов’язаних із позбавленням волі.

Після революції 1917 року відмова від попередніх державних інститутів, соціальна нестабільність призвели до знецінення життя людини та її прав. Місця позбавлення волі практично руйнувались або перебували у надзвичайно тяжких умовах, оскільки більшовики вважали їх надбанням імперіалістичного суспільного ладу.

36