
- •50. Кодифікація інституту правонаступництва держав
- •51. Теорія континуїтету та іі застосування
- •53. Право міжнародних організацій як галузь сучасного міжнародного права
- •54. Юридична природа міжнародних організацій
- •55. Міжнарродна правосубєктність міжнарродних організацій
- •56. Правова основа створення і функціонування міжнародних організацій
- •59.Міжнародно-правові питання громадянства. Регламентація громадянства в законодавстві України.
- •60.Засоби набування громадянства
- •61.Подвійне громадянство та безгромадянство
- •62. Правові режими іноземців.
59.Міжнародно-правові питання громадянства. Регламентація громадянства в законодавстві України.
У сучасній доктрині міжнародного права громадянство визначають як стійкий правовий зв'язок фізичної особи з певною державою, який проявляється у наявності встановлених законом взаємних прав та обов'язків. Досить схоже тлумачення містить Європейська конвенція про громадянство 1997 р., у ст. 2 якої йдеться, що термін "громадянство" означає правовий зв'язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи..
Громадянство вказує на певні юридичні та фактичні зв'язки між особою і державою. Класичним проявом такого зв'язку є постійне проживання особи на території держави. Крім того, варто зауважити постійний характер такого зв'язку в просторі та часі, адже він продовжується навіть у випадку тривалого перебування громадянина за межами території держави. Громадянин, що знаходиться за межами території держави, продовжує володіти всіма правами, якими він наділений у ній, також зобов'язаний виконувати всі покладені на нього обов'язки. Зі своєї сторони держава зобов'язана надати громадянину весь необхідний йому (в тому числі дипломатичний) захист.
Громадянство також можна розглядати як суб'єктивне право індивіда. До такого висновку можна дійти, проаналізувавши ст. 15 Загальної декларації прав людини 1948 р. та ст. 24 Міжнародного пакту про політичні і громадянські права 1966 р., а також інші документи.
У деяких державах із монархічною формою правління замість терміна "громадянство" використовують "підданство". Тепер у більшості монархій (зокрема, Іспанії, Нідерландах) його не застосовують, а в інших (Великій Британії) фактично ототожнюють із громадянством. Раніше цей термін вживали для позначення правового зв'язку індивіда не стільки з певною державою, скільки з правлячою особою, і передбачали наявність в особи обов'язків щодо монарха.
Правовий статус громадян визначається національним законодавством (конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами). Однак у сучасний період важливу роль у регулюванні статусу громадян відіграє міжнародне право, роль якого в цій сфері постійно зростає.
У деяких федеративних державах допускають існування також і громадянства окремих суб'єктів (Росія) чи навіть общин (Швейцарія). Проте з точки зору міжнародного права враховують лише громадянство держави, а інші види громадянства не беруть до уваги. Своєрідним правовим явищем є громадянство Європейського Союзу. Воно передбачене ст. 22 Маастрихтського договору, де зазначено, що кожен громадянин держави-учасниці є громадянином Європейського Союзу.
Єдиного кодифікованого акта, який би регулював питання громадянства, немає. Серед основних універсальних міжнародних договорів, які нині регулюють питання громадянства, варто назвати такі: Конвенцію про врегулювання деяких питань, пов'язаних з колізією законів про громадянство 1934 р.; Конвенцію про громадянство заміжньої жінки 1957 р. та деякі ін. Існує також низка регіональних угод у цій сфері. Однією із таких є Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 p., яка була прийнята в рамках Ради Європи і тепер є основним джерелом для європейських держав, у тому числі й України.
Громадянство України — це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.
Слід зазначити, що на території України, як і будь-якої іншої держави, перебувають такі категорії фізичних осіб (індивідів):
громадяни України
іноземці
особи з подвійним громадянством (біпатриди)
особи без громадянства (апатриди)
Питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. та міжнародними договорами України.
При цьому, виходячи з принципу пріоритету міжнародного права над правом національним, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України “Про громадянство України”, застосовуються правила міжнародного договору.
У ст.ст. 25 і 26 Конституції України та у ст. 2 чинного Закону України “Про громадянство України” закріплено загальні принципи громадянства нашої держави, які можна звести до таких основних положень:
а) громадянин України не може бути проти його волі позбавлений громадянства. Водночас невід’ємним є його право змінити своє громадянство з власної волі;
б) громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій держава навіть за умов учинення ним злочину за межами України й вимоги відповідної держави видати громадянина України для здійснення над ним акту правосуддя, видача його не допускається;
в) Україна гарантує своїм громадянам піклування та захист у разі їх перебування за її межамиг)
згідно зі ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Відповідно до
д) Україна запобігає виникненню випадків відсутності громадянства.
е) всі питання, пов’язані з набуттям або втратою громадянства України вирішуються в індивідуальному порядку і згідно з встановленими законодавством процедурами.
ж) усі громадяни України рівні перед законом незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України. з) громадянство України зберігається у особи незалежно від місця її проживання, тобто постійне проживання громадянина України за межами території нашої держави автоматично не призводить до втрати громадянства України.
Конкретні підстави й порядок набуття та припинення громадянства України, компетенція державних органів, які беруть участь у вирішенні цих питань, регламентуються Законом України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. Згідно зі ст. 3 цього Закону громадянами України є:
усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України. Ці особи є громадянами України з 24 серпня 1991 р.;
особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, які на 13 листопада 1991 р. проживали в Україні та не були громадянами інших держав. Ці особи є громадянами України з 13 листопада 1991 р.;
особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття. Ці особи є громадянами України з моменту внесення відмітки про громадянство України;
особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Закон встановлює такі підстави набуття громадянства України:
за народженням;за територіальним походженням;внаслідок прийняття до громадянства;
внаслідок поновлення у громадянстві;внаслідок усиновлення;внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;внаслідок встановлення батьківства;за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Слід зазначити, що законодавство України досить детально врегульовує питання, пов’язані з визначенням громадянства дітей. Закон визначає і підстави припинення громадянства України, а саме:
внаслідок виходу з громадянства України;
внаслідок втрати громадянства України;
за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.