3. Поняття про територіальну організацію суспільства.

Предмет суспільної георафії - геопросторова (територіальна) організація суспільства чи його окремих частин: населення, виробничої, соціальної, політичної, духовної чи природно-ресурсної сфер.

Що означає геопросторова (територіальна)¹ організація?

Рис. 2. Три "пласти" геопросторової організації: а - взаєморозташування об'єктів у двовимірному просторі земної поверхні; б - наявність геопросторових зв'язків між цими об'єктами; в - існування геопросторових формувань А і В

По-перше: взаєморозташування (взаєморозміщення) об'єктів у двовимірному (вертикальна - третя координата у більшості випадків до уваги не береться) просторі земної поверхні. Воно існує між двома пороговими масштабами: а) загальноземним (глобальним); б) "точко­вим", вираженим рівнем окремого підприємства (закладу) чи населеного пункту. Усі просторові відношення явищ і процесів між двома зазначе­ними масштабами характеризуються географічністю. Розміщення над загальноземним - це вже космічне розташування. Воно не належить до сфери географії. Так само внутрішня просторова організація підприєм­ства (взаєморозташування цехів і дільниць) не є завданням дослідження географічної науки. Важливою рисою геопросторовості є взаємозв'я- заність об'єктів із природним довкіллям земної поверхні. Кожен об'єкт ідентифікується його координатами довготи і широти, протяжністю, площею та ін. (рис. 2 а).

По-друге: наявність просторових зв 'язків між розташованими у межах земної поверхні об'єктами. Ця зв'язаність виражається наявністю ліній зв'язку (транспортних та інших ліній комунікації); пере­міщенням речовини, енергії та інформації (передусім людей - носіїв усіх цих "субстанцій") (рис. 2 б).

По-третє: існування територіальних суспільних утворень (формувань, поєднань, систем, структур). Найчастіше ці територіальні утворення є конкретними об'єктами суспільно-географічних дослі­джень. Прикладами можуть бути економічний район, господарський вузол, територіальний агропромисловий комплекс, територіальна система розселення, політико-географічний район та ін. (рис. 2 в).

По-четверте: функціонування територіальних утворень, що полягає в регульованій (також саморегульованій) зміні їхніх станів унаслідок взаємодії з довкіллям (природним і суспільним) для досяг­нення завчасно передбачених цілей. Наприклад, агробізнесовий комп­лекс певної території має головною метою виробництво продовольчих продуктів (товарів). Взаємодіючи з іншими комплексами та природним довкіллям, він функціонує як регульована територіальна система, де кожна ланка (галузі, виробництва, підприємства, заклади й установи) і комплекс у цілому змінюють свій стан протягом року. Регулювання відбувається шляхом переробки складовими частинами комплексу чи спеціальними управлінськими органами інформації про стан комплексу.

БІЛЕТ 31.

1.Методологія та методи географічного прогнозування.

Під методами географічного прогнозування розуміють способитеоретичних і практичних розроблень прогнозів. Будь яке прогнозування,виконане тим чи іншим методом, діючи лише в тому випадку, коли зберігається послідовність операції: цільова функція – інформаційне обгрунтування - характер обробки вихідної інформації, вибір метода. Логічні методи в географічному прогнозуванні

Логічні методи основані на використанні послідовності розумовихоперації і використання у випадку або дуже простого, або важкого об'єкта прогнозування.Логічніметоди включають в себе методи індукції та дедукції, експертних оцінок, аналогій.

Метод індукції за допомогою цього методу встановлюють причинні зв'язки предметів і явищ. При цьому дослідження ведеться від приватних до загальних шляхом опреділенні схожості та відмінностей в розвитку об'єкту.

Метод дедукції характеризує процес пізнання від абстракцій них загальних значень, від окремих сторін об’єкту до його конкретного пізнання в цілому.

Методи експертних ОЦІНОК використовують у випадках коли :

1. ) проблема не настільки вивчена щоб стали чітко видні усі її складові;

2. ) виникають питання з приводу середовища функціонування об 'єкта прогнозування;

3. ) не можливо застосувати більш суворі формалізовані методи прогнозування;

/х суть полягає у визначенні майбутнього на основі думки експертів. Відомі два методи прийому експертних оцінок - індивідуальна та колективна експертиза.

Методи індивідуальної експертизи базуються на висловах, незалежних думках кожного з експертів.Метод колективної експертизи базується на груповій думці експертів по приводу поставленої проблеми..До методів цієї групи відносяться : дельфійській метод, методи сценарію, «дерева» цілей, генерації ідей, «круглого столу» і інших .метод антології. Суть метода - в побудові прогнозованих станів об'єкта по закономірностях, вивчених на прикладі віоомих, якщо останні мають аналогію процесу у вивченні, при чому дана просторово - часова ситуація порівнюється з певною минулою історичною ситуацією.

Основою екстраполяцій них методів прогнозування складає вивчення часових рядів, уявляючи собою упорядковані по часу набори змінених тих чи інших характеристик досліджує мого об'єкта, процесу.Методи моделювання.