1.Історія розвитку ґрунтознавства і географії грунтів.

видiляємо вiсiм перiодiв в iсторичному процесi накопичення i систематизацiї знань про ґрунти.

1. Первинне накопичення розрiзнених фактiв про властивостi ґрунтів, їх родючiсть, способи обробiтку та зародження первинного земельного кадастру. Перший період займає проміжок часу 10-11 тисяч років до н.е. i 300 років н.е.

Почали з'являтися краплини знань про ґрунти. Людина переходить до землеробства в пошуках хліба щоденного. Це зв'язано з тим, що зменшилися резерви мисливської фауни i збільшився приріст населення. Необхiдно було шукати нові площі під землеробство. Їх шукали раціонально з примітивними оцінками якості ґрунтів. З'ясувавши окремi особливостi ґрунтів, клiмату i ландшафтiв територiй, люди з передгір'їв переселилися в долини рiк з їх родючими заплавними ґрунтами, сприятливим водним режимом й отримали можливiсть сполучати землеробство з рибним промислом.

2. Земельно-кадастрові роботи епохи феодалізму (другий період). Цей перiод охоплює VI - XVII ст. н.е. i зв'язаний з розвитком ґрунтово-оцiночних робіт з метою феодального оподаткування.

3. Інтенсивне експериментальне й географічне вивчення ґрунтів та їх родючості (третій період). Цей період історії розвитку ґрунтознавства охоплює XVI І I ст. Він характеризується зародженням сучасних поглядів на родючість ґрунтів i їх зв'язок з гірськими породами та зумовлений розвитком екстенсивного землеробства.

4. Становлення і розвиток агрикультурхімії, агрогеології та ґрунтової картографії (четвертий перiод).

5. Створення сучасного генетичного ґрунтознавства (п'ятий період). Цей перiод охоплює кiнець ХІХ - початок ХХ ст. Вiн пов'язаний з iм'ям росiйського природодослiдника В.В.Докучаєва (1846-1903), який став засновником нової науки. Але не менша заслуга в цьому великої групи вчених, якi допомагали йому, жили й працювали в цей перiод. Подальше дослідження проблеми виникнення, розвитку і становлення чорноземів пов'язане з ім'ям В.В.Докучаєва.

поділу грунтів на зональні, інтразональні й азональні

6. Розвиток докучаєвського ґрунтознавства і становлення нової науки (шостий період). Шостий перiод охоплює час мiж двома свiтовими вiйнами (1916-1941) i вiдзначається завоюванням докучаєвським ґрунтознавством домiнуючого положення у свiтi; виникненням нових класифiкацiй грунтів у рiзних країнах; диференцiацiєю ґрунтознавства на низку дисциплiн; появою перших свiтових ґрунтових карт.

7. Інтенсивна iнвентаризацiя ґрунтового покриву i розвиток мiжнародного співробітництва у ґрунтознавстві (сьомий перiод)..

8. Інтенсифiкацiя робiт з охорони та раціонального використання ґрунтового покриву (восьмий перiод).

2. Причини формування припливів в океанах.

Періодичне підняття й падіння рівня води в морях і океанах, що виникає внаслідок притягання водної оболонки Землі Місяцем і меншою мірою Сонцем, називають припливом і відпливом.

Приплив настає, коли Місяць проходить через меридіан даного місця. Те саме відбувається одночасно на протилежному боці Землі. Так, якщо Місяць проходить через нульовий меридіан, то припливи спостерігаються на меридіанах 0° та 180°, відпливи — на 90° обох довгот.

У відкритому морі чи океані припливи і відпливи майже не відчуваються, їх висота досягає 90 см. Слабо вони відчуваються і у внутрішніх морях. Наприклад, висота припливів і відпливів у Азовському та Чорному морях дуже мала — 2-3 см. Найвищий рівень води буває у вузьких затоках відкритого моря чи океану. Наприклад, висота припливів у затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки досягає 18 м. Припливи й відпливи мають велику енергію, яку людина починає використовувати в своїх цілях.

Всі явища, пов'язані з припливами і відпливами, характеризують­ся періодичністю. Припливні течії періодично змінюють напрям на про­тилежний, тоді як океанічні течії, що рухаються безперервно і в одному напрямку, зумовлені загальною циркуляцією атмосфери і охоплюють великі простори океану. Припливи і відпливи циклічно чергуються від­повідно до астрономічної, гідрологічної і метеорологічної ситуації. Послі­довність фаз припливів і відпливів визначається двома максимумами і двома мінімумами за добу.

Пояснення походження припливоутворюючих сил. Хоч Сонце відіграє істотну роль у припливно-відпливних процесах, вирішальним чинником ЇХ розвитку є сила гравітаційного тяжіння Місяця. Ступінь впливу при­пливоутворюючих сил на кожну частку води, незалежно від її місцепо­ложення на земній поверхні, визначається законом всесвітнього тяжін­ня Ньютона. Цей закон свідчить, що дві матеріальні частки притягують­ся одна до одної з силою, пропорційною масам обох часток і зворотно пропорційною квадрату відстані між ними. При цьому мається на увазі, що чим більша маса тіл, тим більша сила взаємного тяжіння, що виникає між ними. Закон також вказує, що чим більша відстань між двома тіла­ми, тим менше між ними тяжіння. Оскільки ця сила зворотно пропорцій­на квадрату відстані між двома тілами, у визначенні величини припливоутворюючої сили чинник відстані відіграє значно більшу роль, ніж чин­ник маси тіл. Гравітаційне тяжіння Землі, що діє на Місяць і втримує його на навколоземній орбіті, протилежне силі тяжіння Місяця, що діє на Землю. Точка земної поверхні, розташована безпосередньо під Міся­цем, віддалена усього на 6400 км від центра Землі і в середньому на 386 063 км від центра Місяця. Крім того, маса Землі приблизно в 89 раз більша за масу Місяця. Таким чином, у цій точці земної поверхні тяжін­ня Землі, діюче на будь-який об'єкт, приблизно в 300 тис. разів перевер­шує тяжіння Місяця. Поширене уявлення, що вода на Землі, яка знахо­диться прямо під Місяцем, підіймається в напрямі Місяця, що призво­дить до стоку води з інших місць земної поверхні; однак, оскільки тяжін­ня Місяця дуже мале в порівнянні з тяжінням Землі, його було б недостат­ньо, щоб підняти таку величезну вагу. Проте океани, моря і великі озера на Землі, будучи великими рідкими тілами, здатні переміщатися під дією сили бічного зміщення, і будь-яка тенденція до зсуву по горизонталі зру­шує їх. Всі води, що не знаходяться безпосередньо під Місяцем, підко­ряються дії сили тяжіння Місяця, направленої тангенціально до земної поверхні, і зазнають горизонтального зміщення відносно земної кори. У результаті виникає течія води з прилеглих районів земної поверхні у на­прямі до місця, що знаходиться під Місяцем. Скупчення води в точці під Місяцем утворює там приплив. Власне припливна хвиля у відкритому океані має висоту лише 30—60 см, але вона значно збільшується під час підходу до берегів. За рахунок переміщення води з сусідніх районів у бік точки під Місяцем відбуваються відповідні відпливи води удвох інших точках, віддалених від неї на відстань, яка дорівнює чверті кола Землі.

Цікаво зазначити, що зниження рівня океану в цих двох точках су­проводжується підвищенням рівня моря не тільки на боці Землі, зверне­ному до Місяця, але й на протилежному боці. Цей факт також поясню­ється законом Ньютона. Завдяки обертанню Місяця навколо Землі ін­тервал між двома послідовними припливами або двома відпливами вда­ному місці дорівнює приблизно 12 год 25 хв. Інтервал між кульмінаціями припливу і відпливу становить бл. 6 год 12 хв. Період тривалістю 24 год 50 хв між двома послідовними припливами називається припливною (або місячною) добою.