2. Класифікація підземних вод за умовами залягання.

За умовами залягання підземні води підрозділяються на: поверхневогрунтові, верховодку, грунтові та міжпластові.

Поверхневогрунтові води залягають безпосередньо біля земної поверхні і не мають свого водоупору. Характерними властивостями цих вод є їх сезонний характер, різкі коливання температури, наявність мікроорганізмів та органічних речовин. Взагалі це капілярні води. Коли рівень підземних вод підіймається, то відбувається їх змикання з водоносним горизонтом і місцевість заболочується.

Верховодка утворюється в зоні аерації за рахунок інфільтрації та конденсації. Обов'язковою умовою її утворення є наявність місцевих або локальних водоупорів. Локальними водоупорами можуть бути льодовикові глини або суглинки (морени) та інші водонепроникні гірські породи (рис. 5.3). Верховодка характеризується виключно нестійким режимом, виникає головним чином у періоди дощів та розтавання снігу і зникає з наступом засушливих періодів. Як правило вона існує з березня по липень. Потужність її невелика і не перевищує 1 - 2 м.

Верховодка створює труднощі при будівництві та експлуатації споруд, оскільки не завждиможе бути виявлена при інженерно-геологічних вишукуваннях і стає причиною затопленняпідвалів та інженерних комунікацій.

Грунтові води - це перший від поверхні Землі постійно діючий водоносний горизонт, який залягає на витриманому водоупорі. Такою водонепроникною породою може бути нетріщинувата скельна порода або шар глини. Живлення ґрунтових вод відбувається у значній мірі за рахунок інфільтрації опадів та просочення води із поверхневих водоймищ.

Верхня поверхня водоносного горизонту називається дзеркалом або рівнем ґрунтових вод і позначається як WL (англ. "water level" - рівень води). Відстань від рівня ґрунтових вод до земної поверхні називається глибиною залягання, а найкоротша відстань від дзеркала до водоупору є потужність водоносного горизонту. Глибина залягання та потужність ґрунтових вод можуть істотно змінюватись у залежності від кількості опадів та наявності поверхневих водоймищ. Так, в одних місцях глибина залягання досягає 100 м і більше, в інших грунтові води виходять на поверхню Землі, утворюючи болота.

Міжпластові води залягають між двома водоупорами у другому та подальших від земної поверхні водоносних шарах (рис. 5.4). Область їх живлення лежить тільки в місцях виходу водоносного пласта на земну поверхню. Міжпластові води дуже поширені в Україні, особливо у Дніпрово-Донецькому басейні. Служать основним джерелом поновлення річних вод та вод ярів під час засухи.

3.Головні тенденції икористання земельних ресурсів у світі та Україні.

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких на початок 2001 р. становила 41,83 млн га, або 69,4  % усієї території країни. Сюди включено ріллю, багаторічні культурні насадження, залежі і перелоги, сінокоси і пасовища. На початок 2001 р. частка ріллі у структурі сільськогосподарських угідь становила 77,9 %. Це — занадто високий показник, що значно перевищує оптимальний рівень. З урахуванням даної обставини і з метою широкомасштабного впровадження природоохоронних заходів у найближчій перспективі необхідно вивести із сільськогосподарського обороту 10—12 млн га еродованих земель, що дасть змогу істотно знизити ступінь розораності угідь.землезабезпеченість -Даний показник становив по Україні на початок 2001 р. 84,9 га сільськогосподарських угідь і 66,1 га ріллі на 100 жителів. Це — досить високий рівень. Станом на 1.01.2006 р. площа лісів та інших лісовкритих площ України становить 10 503,7 тис. га, а лісистість становить 15,6%, до того ж, цей показник суттєво відрізняється у розрізі адміністративних утворень. Станом на 1.01.2006 р. площа забудованих земель України становила 2 467,5 тис. га або 4,1% від загальної площі держави. Останній період відзначається помітним збільшенням площі забудованих земель, в основному, за рахунок відведення земель під індивідуальне житлове будівництво. Природно-заповідний фонд України станом на 1.01.2006 р. у своєму складі нараховує 7 140 територій і об'єктів загальною площею 2 771,6 тис. га. Заповідність території України становить 4,6%Згідно відомостей Державного земельного кадастру станом на 1.01.2005 р. загальна площа земель оздоровчого призначення становить 34,5 тис. га, а рекреаційного призначення– 103,6 тис. га, що разом охоплює близько 0,23% території України. Площа потенційно придатних територій оздоровчого і рекреаційного призначення становить 12,8% території держави, в межах якої розвідано близько 400 джерел мінеральних вод та понад 100 родовищ лікувальних грязей. Пляжі морських берегів займають близько 47% берегової смуги Азово-Чорноморського узбережжя. Понад 3,6 млн. га (6,0%) території держави придатні, зважаючи на потреби населення України у майбутньому, для організації курортного лікування, відпочинку та туризму.

В світі:Потреби в освоєнні нових земель диктуються рядом причин: 1) збільшення кількості населення; 2) збільшення потреб у продуктах харчування і матеріалах біологічного походження; 3) втрати ріллі в результаті деградації та трансформації її використання.

БІЛЕТ 15.

1.Обє’кт, предмет і зміст соціальної географії .

Соціальна географія — суспільна географічна наука, що вивчає закономірності територіальної організації соціальної інфраструктури у зв'язку із способом виробництва, та особливостями географічного середовища (побутове, культосвітнє, медичне обслуговування населення, народна освіта тощо). Соціальна географія вивчає всю сукупність проблем соціального розвитку в їх регіональному виразі, включаючи територіальну організацію соціального життя, властивості й особливості способу життя, різноманітні структури населення. У дослідженнях соціальної географії особливе місце належить просторовим суспільним системам, під якими розуміють просторово-часові частини антропосфери, в яких взаємопов'язано і взаємообумовлено поєднуються всі форми життєдіяльності суспільства. Дослідження регіональних особливостей соціальних явищ і процесів не може бути досить глибоким без залучення матеріалів, що характеризують природу, економіку і демографічну ситуацію регіонів

Я. Олійник та А. Степаненко наголошують: "Об'єктом дослідження соціальної географії виступає суспільство в територіальному вимірі і соціальному просторі"^*18. При цьому "потрібно розрізняти просторову організацію суспільства як інтегрованого цілого і просторову організацію його складових частин — населення, соціальної інфраструктури" регіональних соціальних систем тощо", "територіальна організація суспільного життя завжди має на собі відбиток соціальної диференціації в просторі"^*19. На думку цих вчених, соціальний простір виступає атрибутного формою існування і розвитку соціально організованого суспільства, виражає співіснування та взаємодію різних сторін і моментів соціального буття, а також характеризує протяжність, щільність та структуру суспільної форми руху матерії. Вони наголошують на необхідності врахування того, що соціальний простір — це соціально освоєна частина природного простору як середовища проживання людей, просторово-територіальний аспект життєдіяльності суспільства і предметного світу людини, характеристика соціальної структури суспільства з погляду "розміщення" соціальних груп, прошарків, "простору" (умов, можливостей) їх розвитку. Головна мета, ціль соціальної географії — це визначення темпів, інтенсивності й інших параметрів, особливостей розвитку процесів соціалізації людини, суспільних та інших груп, суспільства в конкретних просторово-часових координатах як системотворчих процесів при формуванні й розвитку територіальних суспільних систем різного ієрархічного рівня, створення адекватних таким процесам інструментів, методів і теорії цієї галузі знань як конструктивної самостійної географічної науки, що зробить свій внесок у майбутній розвиток світу.