У чому полягає дія масажу?

Лікувальний масаж - безпосередньо впливає на рецептори, розташовані на поверхні людського тіла, і на більш глибокі структури (м'язи, судини, внутрішні органи). Правильно вибрана техніка сприяє посиленню кровообігу і відтоку лімфи з внутрішніх органів і тканин, стимулює викид в кров біологічно активних речовин, що підвищують захисні сили організму.

Залежно від виявленого захворювання, стадії його розвитку і ряду інших параметрів підбирається кратність процедур лікувального масажу. Нерідко вже після першого сеансу пацієнти відзначають поліпшення стану, але в більшості випадків все ж таки необхідна лікувальна процедура по курсовій системі, що дозволяє природним захисним силам організму включитися в роботу.

Показання та протипоказання

Завдяки своєму комплексному впливу на організм, масаж лікувальний визнаний високоефективним методом відновної терапії, тобто включається у програму реабілітації пацієнтів, що перенесли травми, тривалий перебіг хронічних захворювань. Здоровим пацієнтам він рекомендується для профілактики розвитку захворювань, для зміцнення імунних сил організму, поліпшення самопочуття, підвищення працездатності.

Методики лікувального масажу, тривалість і кратність процедур підбираються індивідуально лікарем для кожного пацієнта. Як і при інших терапевтичних процедурах, при призначенні лікувального масажу обов'язково враховуються показання та протипоказання.

Не рекомендується проводити лікувальний масаж на тлі загального важкого стану пацієнта, при загостренні хронічного захворювання, пошкодженні шкірного покриву в зоні масажу та деяких інших станах. Показання до використання такої процедури, більш широкі.

Зокрема, нерідко лікувальний масаж рекомендується для відновлення функцій шкіри, поліпшення роботи потових і сальних залоз, посилення лімфовідтоку та нормалізації кровопостачання. Ці ефекти використовуються в косметології, спортивній і відновної медицини, неврології, загальної терапії. Загальновизнаним ефектом лікувального масажу є нормалізація процесів обміну речовин в організмі, що володіє загальною регулюючою дією на всі органи і системи.

Методи лікувального масажу

Прийнято розрізняти лікувальний масаж загальний (обширна зона впливу на всі органи і тканини) і локальний (масажне вплив на певну область тіла). У комплексі лікувального масажу використовуються всі прийоми класичної масажної техніки: погладжування, розтирання, розминання, вібрація та інші. Даний вид терапії успішно використовується фахівцями в умовах клінік, санаторіїв та будь-яких інших лікувально-профілактичних установ.

Масажніа дія на м'язи відрізняється від такого при лікуванні внутрішніх органів - це добре відомо фахівцеві. Лікувальний масаж застосовується при захворюваннях органів дихання, травлення, порушення імунітету та обміну речовин, хвороби опорно-рухової і нервової систем, а також для усунення певних симптомів. Кратність процедур, тривалість масажу, схема масажу підбираються індивідуально для кожного пацієнта.

У Клініці сімейної медицини «Здравиця» ми пропонуємо нашим пацієнтам всі види лікувального масажу. Доступна така послуга практично будь-якому бажаючому.

Ми надаємо наступні види масажу:

• Лікувальний масаж спини, масаж шийно комірцевої зони, загальний масаж тіла, масаж попереку, ніг, рук, голови, живота, і т.д.

• Антицелюлітний масаж (у тому числі баночний).

• Релаксуючий масаж (у тому числі обгортання).

• Медовий масаж.

• Дитячий масаж.

Лікувальний масаж (класичний) - метод лікування, який представляє собою сукупність механічного дозованого впливу, виробленого руками масажиста або спеціальними апаратами на шкіру, м'язи, суглоби, хребет. Лікувальний масаж стає невід'ємною частиною комплексної профілактики і лікування різних захворювань. Найчастіше масаж використовується при патології опорно-рухового апарату і різних пошкодженнях - розтягненнях, вивихах, а також при радикулітах, ішіасі, м'язової атрофії, парезах, дистрофіях та багатьох інших.

Антицелюлітний масаж проводиться з використанням антицелюлітних масажних кремів на основі рослинних екстрактів, ефірних масел, фруктових кислот, які гостро і глибоко проникають у шкіру, роблячи її гладкою і пружною. Стимулюють розщеплення підшкірного жиру і запобігають його утворення. Активізують обмінні процеси в шкірі, крові і лімфообіг. Зменшують набряк підшкірної клітковини, сприяють зниженню ваги. Підвищують тонус шкіри і надають антиоксидантну дію.

Іншою методикою є баночний антицелюлітний масаж, який діє не менш ефективно.

Релаксуючий масаж проводиться з використанням аромамасел, які сприятливо впливають на нервову систему, заспокоюють і розслаблюють. Цей масаж знімає стрес, безсоння, депресивний стан. Сприяє уповільненню процесу старіння.

Медовий масаж виконується із застосуванням натурального меду. Сприяє звільненню організму від шлаків, дає прилив сил і енергії, шкіра набуває пружність і гладкість. На практиці людям часто допомагає медовий масаж і від целюліту.

Гидрокинезотерапия – лечебная физкультура в бассейне, которая имеет ряд преимуществ перед занятиями в физкультурном зале.

Выполнение плавных, медленных движений, которые имитируют плавание не требует физических усилий и оказывает содействие полнейшему расслаблению и растяжению мышц. В воде уменьшается рефлекторная возбудимость мышц, их статическая напряженность.

Такие водные процедуры являются закаливающими, общеукрепляющими, и тонизирующими средствами, которые повышают резистентность организма к разнообразным факторам. Вода в бассейне действует как легкий массаж, который очень важен для улучшения трофики мышц.

Известно, что в воде уменьшается статический вес тела и, таким образом, снижается нагрузка на позвоночник и суставы, расслабляются мышцы.

На сьогодні виділяють два типи цукрового діабету. З одного боку це дві абсолютно різні хвороби, але зв′язує їх одне - підвищений вміст в крові цукру. Цукровий діабет прийнято розділяти на інсулінзавісимий (цукровий діабет I типу) і інсуліннезавісимий (цукровий діабет II типу). Цукровий діабет першого типу в природі зустрічається досить рідко, а цукровий діабет другого типу (інсуліннезавісимий) більш часто. Наприклад, візьмемо Німеччину, де на цукровий діабет інсулінзавісимий хворіє близько 200 000 чоловік, а на цукровий діабет другого типу, тобто інсуліннезавісимий - 5 мільйонів чоловік. У Нас есть ЖК-телевизоры http://www.eldom.com.ua/category_358.html в интернет магазине Элдом  В організмі людини страждаючого інсуліннезавісимим цукровим діабетом, як правило, дуже мало інсуліну, або, навпаки, його дуже багато, але він н може бути правильно використаний організмом. Серед найосновніших причин виникнення інсуліннезавісимого цукрового діабету в першу чергу виділяють: - малорухливий спосіб життя, наприклад, постійна сидяча робота, коли тканинами організму знижується споживання глюкози; - ожиріння; - неправильне живлення - споживання висококалорійної їжі, систематичне споживання алкоголю, куріння, зайве вживання жирів. Все це приводить до захворювання ЖКТ і розвитку ожиріння, що у свою чергу сприяє розвитку цукрового діабету; - цукровий діабет другого типу також дуже часто можуть викликати психічні розлади, постійні стреси, емоційні перевантаження, що викликає підвищене виділення гормонів в організмі. Також причинами можуть бути хронічний гастрит або холецистит, які супроводжуються порушенням шлунково-кишкових гормонів, а саме вони і регулюють рівень глюкози і інсуліну в крові; - ішемічна хвороба серця, під час якої знижує чутливість організму до інсуліну.

Термін «гіпертонічна хвороба» вживається тоді, коли етіологія підвищення АТ не з’ясована. Якщо підвищення АТ є проявом якогось конкретного захворювання, воно трактується як симптоматична (вторинна) АГ. Найчастіше це спостерігається при ураженні нирок (пієлонефрит, гломерулонефрит), ендокринної системи (феохромоцитома, хвороба Іценка - Кушинга, синдром Конна та ін), природжених або набутих ураженнях судин (коарктація дуги аорти, звуження судин нирок), нервової системи (пухлини, травми головного мозку).

Етіологія і патогенез. Основним етіологічним фактором ГХ вважають нервовопсихічне перенавантаження ЦНС, спричинене короткочасними гострими або тривалими нервовими негативними впливами. Внаслідок цього виникає активація генетичних дефектів людини. До них належать: порушення мембран клітин; скупчення іонів Са++; активність симпатичної нервової системи; ренінангіотензивна система; рецептори до ангіотензину ІІ; гіпертрофія серця. Всі ці явища регулюються генами і деякою мірою зовнішніми факторами. Внаслідок цього зростають серцевий викид, загальний периферичний судинний опір, розвивається АГ. У свою чергу, АГ спричинює шемію мозку, серця, судин, нирок, надниркових залоз. Експериментально та клінічно доведено, що в цих органах відбувається збільшення вмісту тканинного ангіотензину. Існують різні шляхи утворення ангіотензину ІІ, а не тільки за участю ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Циркулюючий ангіотензин ІІ підвищує загальний периферичний судинний опір, що збільшує АТ, а тканинний ангіотензин ІІ збільшує ішемію органів. Тканинний ангіотензин ІІ спричинює гіпертонічну енцефалопатію, порушення мозкового кровообігу, гіпертрофію і фіброз міокарда, гіпертрофію артерій м’язового типу, артеріосклероз, гломерулосклероз, підвищення рівнів катехоламінів і альдостерону. Все це сполучене з добовою динамікою АТ.

Хронічний гастрит може розвинутися первинно (екзогенний гастрит) або виникає вторинно на тлі будь-якої патології (ендогенний гастрит). Найбільш частою причиною Г. є нерегулярне і неповноцінне за складом харчування, їжа всухом'ятку, погане пережовування їжі, зловживання гострою, гарячою їжею, алкоголем. Певне значення для розвитку захворювання мають куріння (так званий гастрит курця), ураження слизової оболонки шлунка грибками, кампіллобактерподыбнимі мікроорганізмами, тривалий прийом деяких лікарських препаратів (саліцилатів, препаратів калію, наперстянки, резерпіну та ін). Повторна харчова алергія, професійні шкідливості (робота зі свинцем, радіоактивними речовинами, вдихання парів концентрованих розчинів кислот і лугів, жирних кислот, пестицидів та ін.) Він може виникнути у працівників гарячих цехів у зв'язку з систематичним вживанням великої кількості солоної та газованої води.

Хронічний Г. може бути результатом гострого Г; причиною його можуть стати захворювання інших органів травлення (перенесена дизентерія, гострий та хронічний гепатит, хронічний холецистит, хронічний апендицит, хронічний панкреатит, хронічний коліт), глистні інвазії, захворювання серцево-судинної системи (ревматизм, хронічна серцева недостатність), органів дихання (хронічний бронхіт, емфізема легенів, пневмосклероз), нирок (хронічний гломерулонефрит, пієлонефрит), хвороби крові, що протікають з анемією, захворювання ендокринної системи (цукровий діабет, тиреотоксикоз, надниркова недостатність, гіперпаратиреоз), сифіліс та ін. Крім того, серед причин виділяють імунодефіцитні стани, в т.ч. ВІЛ-інфекцію, а також дуоденогастральний рефлюкс. Факторами при вторинному Г. є тривалі розлади функції шлунка, поганий стан жувального апарату, порушення в харчуванні, недотримання дієти після перенесених гострих захворювань органів травлення, часте нервово-емоційне перенапруження, зловживання алкоголем, куріння, несприятлива спадковість (наявність в сім'ї хворих на хронічний Г., виразкову хворобу, рак шлунка).

Патогенез . Провідною ланкою в патогенезі первинного Г. є безпосереднє подразнення баро-і хеморецепторів слизової оболонки шлунка грубою їжею, екстрактивними речовинами, алкоголем, лікарськими препаратами, нікотином та інші, в результаті чого відбувається надлишкове виділення ацетилхоліну, гістаміну, гастрину і підвищення секреторної і моторної активності шлунка, а при ендогенному Г. - її пошкодження токсичними речовинами. Маэ значення нервово-рефлекторний вплив при патології інших органів травлення, гіпоксія, нейрогуморальні порушення регуляції діяльності шлунка, аутоімунні процеси та ін. Надалі відбувається перенапруження основних функцій шлунка, розвивається запальна реакція. Для ендогенного Г. характерно раннє пригнічення кислотоутворюючої, а потім і пепсиноутворюючої функції шлунка. Велике значення має стан тонусу шлункових сфінктерів (спазм воротаря викликає затримку евакуації та подовження пептичного дії шлункового соку на слизову оболонку шлунка, атонія його призводить до закиду дуоденального вмісту в шлунок).