8. Теорії сутності і юридично обов’язкової сили міжнародного права

Сутнісні риси МП:

По-перше, міжнародне право, є правом міжнародного співтовариства. Воно регулює стосунки в рамках цього співтовариства, яке, у свою чергу, немає якоїсь наддержавної влади чи «світового уряду», який би створював норми міжнародного права. Якщо раніше міжнародне співтовариство розглядалось виключно як міждержавне співтовариство, тобто співтовариство держав, то потім поступово почалось визнання міжнародної правосуб’єктності інших суб’єктів. Оскільки в міжнародному співтоваристві панує «анархія», міжнародне право у певному сенсі являє собою результат процесів самоорганізації в цьому співтоваристві.

По-друге, міжнародне право більше не можна розглядати лише як «міждержавне» право, оскільки його суб’єктами є не тільки держави. Водночас в науці міжнародного права не має вичерпного переліку суб’єктів цього права, оскільки, наприклад, стосовно міжнародної правосуб’єктності індивідів продовжують точитися дискусії.

По-третє, рушійними силами розвитку міжнародного права є, з одного боку, боротьба між державами та іншими суб’єктами міжнародного права за такі матеріальні і нематеріальні блага в міжнародному співтоваристві, як влада, престиж, економічний добробут тощо; а з іншого – солідарність і співробітництво між цими суб’єктами.

По-четверте, міжнародне право є доволі динамічним явищем соціального життя і знаходиться в процесі постійного становлення, розвитку.

По-п’яте, в сучасному міжнародному праві є об’єктивний елемент, який не залежить від волі держав. Маються на увазі загальні принципи права та імперативні норми міжнародного права (jus cogens), які є обов’язковими для держав та інших суб’єктів цього права незалежно від того, чи погодилися вони на створення та існування цих норм.

По-шосте, в сучасних умовах міжнародне право не є повністю самостійною нормативною системою, абсолютно ізольованою від інших соціальних регуляторів міжнародних відносин. Норми міжнародного права разом з нормами національного права, що регулюють міжнародні відносини, входять в складну систему міжнародного порядку.

По-сьоме, з точки зору теорії соціального права Г.Д. Гурвіча, міжнародне право можна розглядати як «право міжнародної інтеграції», яке є відмінним як від права координації, так і від права субординації. З цієї точки зору міжнародне право можна вважати «автономним правом всеєдності, за допомогою якого відбувається самоінтеграція» в масштабах усього людства. 

Норми міжнародного права мають юридично обов'язковий характер. Однак у такому випадку юридична обов'язкова сила ґрунтується не стільки на примусі, скільки на правосвідомості його суб'єктів.

9.Головне призначення та основні функції сучасного міжнародного права

Міжнародне право - це система принципів і норм, що регулюють відносини владного порядку між державами та іншими суб'єктами міжнародного спілкування. З даного визначення випливає, що найбільш істотними рисами міжнародного права є особливі відносини, які, у свою чергу, регулюються системою принципів і юридичними нормами, і особливе коло суб'єктів, які беруть участь у міжнародному спілкуванні.

Функції сучасного міжнародного права з п´яти основних позицій (насправді вони гнучко взаємодіють, а не виокремлюються за вказаними напрямами):

1) соціальні функції міжнародного права (стабілізації, зміцнення й забезпечення відносин між суб´єктами міжнародного права);

2) власне юридичні функції (визначення прав та обов´язків суб´єктів міжнародного права стосовно один одного, встановлення статусу різних категорій суб´єктів, їх правосуб´єктності, зміцнення міжнародного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.);

3) функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють у міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою тощо);

4) функції програмування розвитку міжнародних відносин та міжнародного права (програмування їхнього розпитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки суб´єктів міжнародного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне право, тощо);

5) функції інформаційного порядку (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно-правової свідомості та ін.).