Тема 3. Створення інформаційних систем, їх якість та ефективність

3.1. Системний підхід до створення інформаційних систем

3.2. Моделі життєвого циклу АІСУП

3.3. Методи створення автоматизованих інформаційних систем

3.4. Оцінка якості та ефективності інформаційних систем

3.1. Системний підхід до створення інформаційних систем

В теорії і практиці створення інформаційних систем виділяють три під­ходи: локальний, глобальний та системний [2,3].

Суть локального підходу полягає в тому, що ІС створюється шляхом послідовним нарощуванням задач, які в системі управління вирішуються за до­помогою ЕОМ.

При глобальному підході спочатку розробляється проект завершеної ІС, а потім відбувається її впровадження.

Системний підхід до створення ІС передбачає комплексне вивчення економічного об’єкта як цілого і представлення його частин як цілеспрямова­них систем та вивчення цих систем і взаємодії між ними.

Системний підхід ґрунтується на наступних засадах:

- кінцевої мети - абсолютний пріоритет кінцевої мети;

- зв’язності - розгляд будь-якої частини разом з її зв’язками з оточенням;

- модульної побудови - виділення модулів в системі та розгляд системи як сукупності модулів;

- ієрархії - ієрархічний зв’язок частин системи;

- функціональності - спільний розгляд структури і функцій з пріоритетом функцій над структурою;

- розвитку - врахування можливості зміни системи та її частин, розши­рення та зміни функцій;

- децентралізації;

- невизначеності.

Характерними ознаками системного (комплексного) підходу є: одно­часне охоплення проектуванням великої кількості задач; максимальна типізація та стандартизація рішень; багатоаспектне уявлення про структуру інформацій­ної системи як про таку, що складається з кількох класів компонентів, та від­носна автономна розробка їх; ключова роль баз даних; локальне впровадження і збільшення функціональних задач.

Завданням системного підходу до створення інформаційної системи є розробка всієї сукупності методологічних і соціально-наукових засобів обсте­ження (опис, аналіз, синтез, реалізація) систем різного типу.

Методологічно системний підхід базується на ідеях цілісності, ціле­спрямованості, організованості об’єктів, що вивчаються, їх внутрішній активності та динамізмі. В розвитку системних розробок виділяють три напрямки: загальну теорію систем, математичну теорію систем і теорію склад­них систем.

Про системність об’єктів свідчить можливість їх поділу на складові час­тини. Процеси декомпозиції й композиції є засобами одержання інформації для здійснення аналізу та синтезу систем.

Декомпозиція - це процес поділу систем на елементи, зручні для будь-яких операцій з нею, а саме, поділ на елементи, які приймаються за неподільні об’єкти [5,10].

Для аналізу та опису системи використовують різні види структур, які відрізняються типами елементів і зв’язків між ними. До них відносяться: функ­ціональні, технічні, організаційні, програмні, алгоритмічні та документальні структури.

3.2. Моделі життєвого циклу аісуп

Опис життєвого циклу інформаційної системи передбачає оперування та­кими поняттями:

• процес - ланцюжок робіт, що послідовно виконуються;

• етапи - послідовні відрізки часу, упродовж якого виконуються роботи.

Сукупність стадій та етапів, які проходить ІС в своєму розвитку від мо­менту прийняття рішення про створення системи до моменту припинення функціонування системи, називається життєвим циклом ІС [2, 10].

ЖЦ є моделлю створення і використання АІСУП, що відображає різні її стани, починаючи з моменту виникнення необхідності в даному виробі і закін­чуючи моментом його повного виходу з використання всіх, без винятку, корис­тувачів.

Традиційно виділяють такі основні етапи ЖЦ АІСУП: аналіз вимог, про­ектування, програмування / впровадження, тестування і налагодження, експлу­атація і супровід.

ЖЦ утворюється відповідно до принципу низхідного проектування і за­звичай має ітераційний характер: реалізовані етапи, починаючи з найперших, циклічно повторюються відповідно до змін вимог і зовнішніх умов, введення обмежень тощо. На кожному етапі ЖЦ породжується певний набір документів і технічних рішень, при цьому для кожного етапу початковими є документи і рі­шення, отримані на попередньому етапі.

Кожний етап завершується верифікацією породжених документів і рі­шень з метою перевірки відповідності їх вихідним.

Моделі створення ІС [7].

1. Каскадна модель (70—80-ті роки) передбачає перехід до наступного етапу після повного завершення робіт на попередньому етапі і характеризується чітким поділом даних і процесів їх опрацювання/

Існуючі моделі ЖЦ визначають порядок виконання етапів у ході роз­робки, а також критерії переходу від етапу до етапу. Відповідно до цього най­більше поширення отримали такі три моделі ЖЦ:

2. Поетапна модель з проміжним контролем (80—85-ті роки) — ітера­ційна модель розробки з циклами зворотного зв’язку міжетапами. Перевага та­кої моделі полягає в тому, що міжетапні коригування забезпечують меншу тру­домісткість порівняно з каскадною моделлю; з іншого боку, час життя кожного з етапів розтягується на весь період розробки .

3.Спіральна модель (86—90-ті роки) — загострює увагу на початкових етапах ЖЦ: аналізі вимог, проектуванні специфікацій, попередньому й деталь­ному проектуванні. На цих етапах перевіряється і обґрунтовується реалізова­ність технічних рішень створенням прототипів.

Кожний виток спіралі відповідає поетапній моделі створення фрагмента або версії системи, на ньому уточнюються цілі й характеристики проекту, ви­значається його якість, плануються роботи наступного витка спіралі.

Таким чином поглиблюються і послідовно конкретизуються деталі проекту і в результаті обирається обґрунтований варіант, який доводиться до реалізації.

Відзначають такі переваги спіральної моделі:

• накопичення і повторне використання програмних засобів, моделей і прототипів;

• орієнтація на розвиток і модифікацію системи в ході її проектування;

• аналіз ризику і витрат у процесі проектування.