Дяченко Ганна

27. Неподаткові надходження та їх роль у формуванні бюджету.

Згідно Бюджетного Кодексу України від 08.07 2010 р. Зі змінами і доповненнями від 24.04.2013 р. Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;

3) інші неподаткові надходження.

Відповідно до П О С Т А Н О В И ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ « Про структуру бюджетної класифікації України» до неподаткових надходженнь відносять:

1. Доходи від власності та підприємницької діяльності:

Надходження спеціальних коштів бюджетних установ

Надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України

Надходження від грошово-речових лотерей

Надходження до бюджету сум відсотків банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами

Надходження дивідендів (частини прибутку) від суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств та організацій

Рентна плата

Надходження коштів від приватизації державного майна

Інші надходження

2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу

Збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією України

Збори, що стягуються інспекціями Державного комітету України по нагляду за охороною праці

Плата за утримання дітей у школах-інтернатах

Плата від осіб, поміщених у медичні витверезники

Плата за утримання вихованців спеціальних шкіл та спеціальних профтехучилищ

Плата за пробірування і клеймування виробів та сплавів з дорогоцінних металів

Плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ

Плата за навчання іноземних громадян у навчальних закладах

Плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств

3. Надходження від штрафів та фінансових санкцій

Суми, стягнені з винних осіб, за шкоду, завдану підприємству, установі, організації

Перерахування підприємцями частки вартості нестандартної продукції, виготовленої з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданого Державним комітетом України по стандартизації, метрології і сертифікації

Адміністративні штрафи та інші санкції

Надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки

4. Інші неподаткові надходження

Надходження коштів від реалізації конфіскованого митними органами майна

Надходження коштів від реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними та іншими уповноваженими органами і конфіскована валюта

Надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, установ та організацій, щодо яких минув строк позовної давності

Вилучення коштів спеціальних фондів цільового призначення

Надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, майна, передачі в оренду основних фондів Збройних Сил України та інших військових формувань, а також за виконані ними роботи та надані послуги

Інші надходження

Надходження сум різниці в ціні на природний газ

Надходження сум перевищення фактичного фонду споживання над розрахунковим

Надходження амортизаційних відрахувань для фінансування заходів структурної перебудови базових галузей національної економіки

Доходи від операцій з іноземною валютою

Надходження різниці між ставками ввізного мита на продукти нафтопереробки, вугілля кам'яне Надходження карбованцевого покриття за надані державою валютні кошти

У доходах бюджетів виділяється група так званих неподаткових надходжень.Відмінність між ними і податками дуже проста і виходить із їхнього функціонального призначення. Податки і початкові платежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них може бути досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом. Спрямування таких неподаткових платежів до бюджету визначаються одним фактором – бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі не мають цільового призначення. Наприклад, доходи від власності та підприємницької діяльності мають юридичний, а не фінансовий зміст. Для них немає особливого фонду, і тому вони надходять у бюджет.

У доходах зведених бюджетів розвинутих країн частка неподаткових надходжень є значно меншою, ніж в Україні, а частка податкових надходжень більшою. Така їх структура є наслідком тривалої революції оподаткування, в процесі якої знайшли підтвердження переваги податків як найбільш надійного джерела доходів держави. Підтвердженням нестабільності та ненадійності неподаткових надходжень є коливання рівня виконання прогнозних розрахунків неподаткових надходжень до зведеного бюджету, а також, як правило нижчий рівень їх виконання порівняно з прогнозними показниками податкових надходжень

Високий рівень неподаткових надходжень у доходах як державного, так і зведеного бюджетів свідчить про наявність серйозних фіскальних проблем, пов'язаних з недостатністю податкових надходжень для задоволення потреб держави у фінансових ресурсах. Цю нестачу держава намагається компенсувати шляхом або запровадження нових обов'язкових платежів (так було введено збори за використання радіочастотного ресурсу України;; збір у вигляді надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію тощо), або збільшення частки неподаткових надходжень за рахунок залучення до бюджету власних коштів бюджетних установ та організацій, а також коштів, отриманих від приватизації державного майна.

проголошенням незалежності України, наша держава започаткувалаприватизаційні процеси, визначившись при цьому з ними у загальному плані. Однак, замість розробки стратегічних напрямків цих процесів, та на їхній базі тактичних підходів, окремими державними структурами почалася хаотична робота з приватизації державного та комунального майна, внаслідок якої переважна більшість дрібних і середніх об’єктів були скуплені невеликою кількістю власників. Зовсім непродумано відбулася приватизація за допомогою майнових та компенсаційних сертифікатів, внаслідок проведення якої абсолютна більшість населення залишилась фактично без власності. Після завершення, так званої, сертифікатної приватизації, держава приступила до продажу об’єктів державної власності за гроші. Відсутність стратегії знову негативно відзначилась на механізмі цього процесу. Вартість об’єктів, що мають привабливість, занижувалась, а ті, які були непривабливими – виставлялись на аукціони по завищені оцінці, внаслідок чого на них був відсутній попит. І за цього привабливі об’єкти через непрозорість опинилися в руках олігархів, а непривабливі, особливо об’єкти незавершеного виробництва, самозруйнувалися. Державна казна від таких дій залишилася пустою.

Неорганізованість, не контрольованість та непрозорість приватизаційних процесів в Україні сприяли спробам привласнення, окремими олігархами стратегічно важливих об’єктів державної форми власності, які мають місце і сьогодні. Не дивлячись на мізерні поступлення коштів від приватизації за попередні роки, Кабінет Міністрів України запропонував включити до доходів Держбюджету України приватизаційні надходження. У процесі обговорення проекту

бюджету та прийняття закону, частина приватизаційних надходжень суми бути спрямована на дострокове погашення державного боргу.У разі коли законами України невизначено до якого бюджету зараховуються адміністративні штрафи, накладені на громадян та посадових осіб відповідно до Кодексу України проадміністративні правопорушення та інших законів України, адміністративні штрафи зараховуються до бюджетів у такому співвідношенні: 50% - до загального фонду Державного бюджету України та 50% - до загальних фондів відповідних місцевих бюджетів (міських (міст без районного поділу), районованих у містах, селищних, сільських) за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

Зараховується орендна плата на спеціальні рахунки; використовується для фінансування капітальних вкладень.

Найбільшою в групі інших неподаткових надходжень є частка власних надходжень бюджетних установ і організацій, У доходах бюджету виділяють таку групу неподаткових надходжень, як надходження від штрафів та фінансових санкцій. Аналізуючи вищезгадане, можна сказати, що неподаткові надходження відіграють важливу роль у системі доходів бюджету. Незважаючи на те, що надходження цих платежів є невеликі суми, - це не зменшує їх значення в сукупності. Слід відзначити, що саме ці платежі є сьогодні вирішальними для забезпечення нормального фінансового клімату регіонів міст, селищ, і сіл..

Суми коштів, стягнуті за збитки, завдані підприємству, установі, організації працівниками, спрямовуються насамперед на відшкодування збитків, завданих їм, а решта – перераховується до державного бюджету України. Кошти від сплати підприємствами штрафів за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці, і виробничого середовища підприємства, організації, установи перераховуються до державного фонду – 50% від загальної суми штрафу, та по 25% - до галузевого та регіонального фондів.

Не використані у звітному році кошти фондів вилученню не підлягають, а переходять на наступний рік і використовуються за своїм призначенням.Усі надходження до бюджету, як і витрати, обліковуються у валових

показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.

Аналізуючи вищезгадане, можна сказати, що неподаткові надходження відіграють важливу роль у системі доходів бюджету. Незважаючи на те, що надходження цих платежів є невеликі суми, - це не зменшує їх значення в сукупності. Слід відзначити, що саме ці платежі є сьогодні вирішальними для забезпечення нормального фінансового клімату регіонів міст, селищ, і сіл..

28. Фінансова політика держави на сучасному етапі.

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами

Проявляється фінансова політика у:

— фiнансовому законодавствi;

— в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);

— в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;

— в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн. Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:

— врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльст ва;

— вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;

— врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;

— комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.

Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.В залежностi вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють наступні поняття: фінансова стратегія і фінансова тактика.

Фінансова стратегія — це основнi напрями використання фiнансiв на тривалу перспективу. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi, проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.

Фінансова тактика спрямована на вирiшення завдань окремого етапу розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему.

В кожнiй країнi конкретнi методи проведення фiнансової полiтики залежать вiд iсторичних умов, рiвня економiчного розвитку, нацiональних традицiй та iнших чинникiв. Сучасну фiнансову полiтику України в значнiй мiрi визначає важкий стан економiки, як наслідок тривалої фінансової кризи.

Упродовж століть Україна ніколи не мала своєї незалежної фінансової системи, власного державного бюджету і фінансової політики. Аж до проголошення незалежності фінанси і бюджет України були похідними від розмірів, що встановлювалися со­юзним центром, адміністративною вершиною централізованої держави. З моменту проголошення незалежності України поста­ла необхідність створення власної фінансової системи.

Систему треба було створювати в кризових умовах. Свідчен­ням цієї кризи став величезний дефіцит бюджету, наростаюча емісія грошей і супроводжуюча її інфляція; зростання внутріш­нього і зовнішнього боргу країни; наявність великої кількості збиткових підприємств; платіжна криза в народному госпо­дарстві; значні суми непродуктивних витрат і втрат; зростання обсягів незавершеного будівництва; криза платіжних відносин держави в зовнішньоекономічній сфері, падіння рівня життя населення. І все це за умов, коли значна частина національно­го багатства, що належала Україні, залишилася за її кордонами і була взята під юрисдикцію інших країн.

Відмова від монополії державної власності, неможливість уп­равління фінансами в недержавному секторі економіки адміні­стративними методами призвели до необхідності перегляду ос­новних принципів фінансової політики, її основа - визнання свободи підприємництва, введення різноманітних форм госпо­дарювання, приватизація державної власності, перехід до ринкової економіки, яка базується на поєднанні інтересів приватних і державних суб'єктів господарювання.

Таким чином, створення власної фінансової системи в таких умовах необхідно проводити в два етапи: перший - охоплює проблеми, пов'язані зі зміцненням перших досягнень незалеж­ності, другий - вирішує питання стабільного розвитку.

Із 1991 року почала проводитися принципово нова фінансо­ва політика. На першому етапі вона була спрямована на ним із глибокої кризи. Це потребувало збалансування виробництва, нарощування його обсягів і значного зростання національного доходу, створення науково обґрунтованих взаємин у розрахун­ках із закордонними партнерами, формування й ефективного використання валютних ресурсів. У галузі бюджетної політики необхідною була збалансованість державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, створення фондів стабілізації, до­тацій для ефективного впливу на стан розвитку матеріальної і нематеріальної сфер, забезпечення потреб держави в прове­денні ефективної соціально-економічної політики.

Інвестиційна політика передбачала стимулювання інвести­ційної діяльності за рахунок власних коштів, державних органів, бюджетних вкладень, вкладень іноземних інвесторів в економі­ку України, кредитних ресурсів. У податковій системі фінансо­ва політика мала створити не фіскальну, а регулюючу, стиму­люючу, довгострокову систему оподаткування, а також системи ефективних зв'язків суб'єктів господарювання із бюджетами

На другому етапі фінансова політика повинна була концент­руватися на досягненні макроекономічної стабільності, а також на ефективності розподілу фінансових ресурсів. Фінанси, що відіграють контролюючу і стимулюючу роль, спрямовані на фор­мування ефективної структури виробництва, стимулювання на­уково-технічного прогресу, ресурсозбереження і підвищення ефек­тивності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших інструментів і відіграє роль їхнього ко­ординатора на загальнодержавному рівні. Бюджетний дефіцит не фінансується за рахунок інфляційного податку, не перевищує очікуваного рівня реального зростання, й економічні суб'єкти повинні бути впевнені в стабільності податкової системи.

Таким чином, в умовах формування ринкової економіки фінан­сова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобі­лізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економіч­них проблем розвитку.

Фінансова політика України має враховувати реальні фінан­сові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й Відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання державної підтримки галузей економі­ки з вимогами ринку. Держава має зробити економічно доціль­ний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету. Пріоритетним є визна­чення критеріїв фінансової допомоги суб'єктам господарюван­ня з огляду на соціально-економічні особливості окремих регі­онів. Також варто враховувати, що успіх фінансової політики залежить і від планування, яке не може бути припинене й в умовах наявності різних форм власності. Планування потрібно використовувати в тісному взаємозв'язку з вимогами об'єктив­них економічних законів.

Фінансова політика має враховувати стан української економі­ки, її потенційні можливості, реальні джерела фінансування.

Держава через фіскальну, податкову, грошово-кредитну політику здійснює управління економікою, забезпечує фінансову стабільність. Кабінет Міністрів, як найвищий орган виконавчої влади, формує бюджет, основні макроекономічні показники еко­номічного і соціального розвитку і проводить фінансову політику. Міністерство фінансів України відповідно до Бюджетно­го кодексу України визначає параметри державного бюджету, надає обґрунтування і роз'яснення щодо пропонованих обсягів витрат. Верховна Рада щорічно розробляє Бюджетну резолюцію, що визначає головні напрями бюджетної політики. Національний банк України, як Центральний банк, розробляє основні засади грошово-кредитної політики, а також здійснює контроль. НБУ послідовно проводить політику забезпечення стабільності гривні. А стабільні гроші - це фундамент розвитку будь-якої країни.

Необхідно наголосити, що при цьому вкрай важливо володіти реальною фінансовою ситуацією в країні. Тому існує потреба для України у підвищенні кваліфікаційного рівня, зацікавленості в кінцевих результатах праці з боку відповідальних працівників.

29. Податкова система України, теорія та практика становлення.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку, становить податкову систему України.

Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї держави. Давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.

З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право — це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.

Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших. Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи — з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану.[1]

Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:

підсистема оподаткування юридичних осіб

підсистема оподаткування фізичних осіб

збори в державні цільові фонди

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

Місцеві податки і збори, механізм їх стягування і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг, збір із власників собак є обов’язковими для встановлення при наявності об’єктів оподаткування чи умов, зв’язаних із введенням цих податків і зборів.

Основними місцевими податками і зборами до 1 січня 2011 року були:

податок з реклами комунальний податок готельний збір збір за паркування автотранспорту ринковий збір

збір на видачу ордера на квартиру курортний збір збір за участь у бігах на іподромі збір за виграш в бігах на іподромі

збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі збір за право використання місцевої символіки

збір за право проведення кіно- і телезйомок збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей збір на проїзд по території прикордоних областей автотранспорту, що спрямовується за кордон збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі сфери послуг збір із власників собак

З 1 січня 2011 року набрав чинності новий Податковий кодекс України, який значно змінює систему оподаткування в Україні. З прийняттям нового кодексу втратили чинність ряд Законів України, декретів Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України та указів президента України[5]. У новому кодексі змінено кількість та склад загальнодержавних і місцевих податків та зборів. Згідно з Податковим кодексом в Україні в наш час[Коли?] діють 22 податки та збори, з них 17 загальнодержавних та 5 місцевих.

Загальнодержавні податки та збори[ред.]

З 1 січня 2011 року до загальнодержавних податків та зборів належать такі податки та збори[6]:

1.податок на прибуток підприємств 2.податок на доходи фізичних осіб3.податок на додану вартість 4.акцизний податок

5.збір за першу реєстрацію транспортного засобу 6.екологічний податок 7.[[рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України]] 8.рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні(скасовано) 9.плата за користування надрами

10.плата за землю 11.збір за користування радіочастотним ресурсом України 12.збір за спеціальне використання води

13.збір за спеціальне використання лісових ресурсів 14.фіксований сільськогосподарський податок

15.збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства 16.мито

17.[[збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками]]

18.збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності

Місцеві податки та збори[ред.]

З 1 січня 2011 року до місцевих податків та зборів належать[7]:

1.податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

2.єдиний податок

3.збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

4.збір за місця для паркування транспортних засобів

5.туристичний збір

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави.

Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювались з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов’язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб в фінансуванні доходної частини бюджету (станом на 2013 рік в Україні встановлено понад 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). За таких умов суб’єкти господарювання та фізичні особи опиняються в критичному становищі – більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні сплачувати.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини – станом на початок 2013 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100 роз’яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у законі "Про державну податкову службу".

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України "Про систему оподаткування" налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідне, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні незручності безпосередньо для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентноспроможну продукцію.

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнту взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це у свою чергу призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

30. Управління солідарною системою пенсійного забезпечення.

Необхідність реформування пенсійного забезпечення викликано низкою об'єктивних факторів: економічних, демографічних, соціально-політичних. Сьогодні ця проблема особливо актуальна в багатьох країнах світу, незалежно від рівня економічного розвитку, що обумовлено старінням населення, зміною його вікової структури, ускладненням економічної ситуації. Але розв'язувати її потрібно ретельно зваживши всі фактори та можливості як держави, та і її громадян. При цьому необхідно враховувати національні традиції та менталітет людей.

Нова пенсійна система, особливо її накопичувальна частина, спрямована на виховання економічної самостійності та відповідальності громадян за стан особистого матеріального добробуту після виходу на пенсію. Це повинно змусити людей уже сьогодні замислитися над тим, що вони отримають по завершенні своє трудової діяльності, підвищити їх зацікавленість у контролі за належною сплатою роботодавцями страхових коштів до Пенсійного фонду.

Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

підвищити рівень життя пенсіонерів; встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу; забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи; заохотити громадян до заощадження коштів на старість; створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні. Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачає створення в Україні нової пенсійної системи. Нова пенсійна система в Україні передбачає створення трьох рівнів, а саме солідарної системи (першого рівня),обов'язкової накопичувальної системи (другого рівня)та недержавного добровільного пенсійного забезпечення (третього рівня).

Рівень 1 - солідарна система

Реформа солідарної системи передбачає:

Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки). Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, сьогоднішнім пенсіонерам буде надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового Закону. Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності "працювати на самого себе". Отже у законопроекті закладено економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію. Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. На першому етапі - розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому - поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списком №1 та №2) інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних професійних та корпоративних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців. Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку. Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення. Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників). Таким чином Перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть малий страховий стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від розміру заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягатиметься шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (тобто розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату пенсійних внесків, на основі даних якої будуть призначатись і виплачуватись пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України.

Із солідарної системи пенсійного страхування в Україні призначатимуться:

пенсії за віком, при досягненні пенсійного віку для чоловіків - 60 років та для жінок - 55 років та за наявності страхового стажу не менше п'яти років; пенсії за інвалідністю, за наявності необхідного страхового стажу в залежності від віку визнання застрахованої особи інвалідом. Розміри пенсій обчислюватимуться у відсотках до розмірів пенсій за віком та з урахуванням до страхового стажу періоду від дня визнання застрахованої особи інвалідом до дня досягнення нею загальновстановленого пенсійного віку; пенсії у разі втрати годувальника, за наявності необхідного страхового стажу на момент смерті застрахованої особи, тривалість якого визначатиметься в залежності від віку, у якому застрахована особа померла. Рівень 2 - загальнообов'язкова накопичувальна система

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі). При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа - зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:

збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35 відсотків- взято з www.pension.kiev.ua); посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника; успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки; розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави; підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами. Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Передбачається, що законом про загальнообов'язкове пенсійне забезпечення громадянам буде надано право, у разі бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже - в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні.

Відкриті пенсійні фонди будуть створюватись юридичними особами, учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості регіонів у вирішенні соціальних питань.

Корпоративні пенсійні фонди будуть створюватись роботодавцями і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. При створенні корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе безумовне зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників.

Професійні пенсійні фонди створюватимуться об'єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані за родом їх професійної діяльності.

Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.

В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді, перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим, на думку розробників законопроектів, є те, що, система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку. Передбачається, що для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим (такі відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди). Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і їх роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід будуть користуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу.

Законом "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено дуже детальні вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їх активами. Крім того, встановлено чіткі вимоги до компаній (та їх персоналу), що здійснюватимуть:

управління пенсійними активами; адміністративне управління пенсійними фондами; надання агентських послуг у цій сфері. Окремо виділено вимоги до банківських установ - зберігачів та положення щодо їх функцій та відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень.Встановлено, також, вимоги до складу пенсійних активів, напрямків, ринків та диверсифікації (розподілу) їх інвестування (вкладення).

З боку держави буде встановлено суворий та дієвий нагляд за системою недержавного пенсійного забезпечення.

Всі перелічені вимоги та розгалужена інфраструктура системи спрямовані на забезпечення належного рівня захисту пенсійних заощаджень та майнових прав застрахованих осіб в системі обов'язкового та добровільного пенсійного страхування.

31. Формування доходів місцевих бюджетів.

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

2. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

3. Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;

3) інші неподаткові надходження.

4. Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

У Бюджетному кодексі передбачена структура місцевих бюджетів, яка включає надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Стаття 64. 1. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) податок на доходи фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору;

5) плата за використання інших природних ресурсів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

12) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад

15) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам.

До доходів бюджету міста Києва зараховується 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території міста Києва. До доходів бюджету міста Севастополя зараховується 100 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території міста Севастополя.

2. До доходів бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення зараховується 75 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території цих міст.

3. До доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення зараховується 25 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території.

Стаття 66 1. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм Автономної Республіки Крим, територіальних громад до доходів бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 25 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів користувачами води за місцем її забору;

4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату);

5) плата за використання інших природних ресурсів;

6) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) (крім акцизного податку, визначеного пунктом 1 частини третьої статті 29 цього Кодексу), що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, - до доходів бюджету Автономної Республіки Крим;

15) плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення.

2. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад до доходів районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення;

3) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що справляється відповідними районними державними адміністраціями.

До доходів загального фонду місцевих бюджетів належать доходи, визначені статтями 64-66 і частиною першою статті 69 цього Кодексу, та трансферти місцевим бюджетам (крім субвенцій, визначених частиною другою статті 69 та частиною першою статті 71 цього Кодексу).

Якщо законом встановлено новий вид доходу місцевих бюджетів, його зарахування визначається законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до цього Кодексу.

3. Визначені статтями 64 і 69 цього Кодексу податки і збори (обов'язкові платежі), що сплачують підприємства, які здійснюють свою діяльність у зоні відчуження та у зоні безумовного (обов'язкового) відселення (якщо на таких територіях не сформовано органи місцевого самоврядування), зараховуються до районного бюджету в частинах, визначених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами для районних бюджетів та бюджетів місцевого самоврядування.

Стаття 68. Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах

1. Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах (у разі їх створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам

2. Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між міським бюджетом та бюджетами районів у місті (у разі їх створення) здійснюється у порядку, затвердженому міською радою.

3. Якщо району у місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища або села, склад доходів та видатків бюджетів таких міст, селищ або сіл, обсяги міжбюджетних трансфертів визначаються у порядку, затвердженому міською радою, з урахуванням повноважень відповідних місцевих рад.

Стаття 69. Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

1. До доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.

Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів;

3) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення; збір за спеціальне використання лісових ресурсів (крім збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування). Такі платежі зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцезнаходженням (місцем розташування) відповідних природних ресурсів, а щодо водних об'єктів - за місцем податкової реєстрації платника збору;

4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

7) місцеві податки і збори (крім єдиного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (крім збору в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах);

8) фіксований сільськогосподарський податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

9) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами;

10) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);

10-1) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними і районними державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад, яка зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, бюджетів місцевого

11). та інші Див. Б.К.У.

2. До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать:

1) надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (визначені в частині першій статті 71 цього Кодексу);

2) збір за першу реєстрацію транспортного засобу, що зараховується у розмірі: 30 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 70 відсотків - до бюджету міста Сімферополя і бюджетів міст - обласних центрів у разі реєстрації транспортних засобів на території цих міст; 50 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 50 відсотків - до міських, селищних і сільських бюджетів у разі реєстрації транспортних засобів на відповідній території; 60 відсотків - до бюджету міста Києва і 40 відсотків - до обласного бюджету Київської області у разі реєстрації транспортних засобів у місті Києві; 100 відсотків - до бюджету міста Севастополя у разі реєстрації транспортних засобів у місті Севастополі;

2-1) субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах;

3) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах;

4) кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл;

5) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності (які мають цільове спрямування згідно із законом);

7) 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків;

8) відрахування 10 відсотків вартості питної води суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл;

9) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету;

10) 35 відсотків екологічного податку (крім податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк), у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 25 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 10 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 35 відсотків;

11) цільові та добровільні внески підприємств, установ, організацій та громадян до республіканського Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;

12) надходження до цільових фондів, утворених Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами;

12-1) субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження;

12-2) інші субвенції, що надаються з інших бюджетів за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду таких бюджетів;

13) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів індивідуальним сільським забудовникам;

14) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, а також пеня і відсотки за користування ними;

15) інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України.

Стаття 71. Бюджет розвитку місцевих бюджетів

1. Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають

1-1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

2) єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

3) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність;

4) плата за надання місцевих гарантій (відповідно до статті 17 цього Кодексу);

4-1) кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

5) кошти від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;

6) 90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації), при цьому від продажу земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим: 35 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим, 55 відсотків - до сільських, селищних, міських бюджетів Автономної Республіки Крим;

7) капітальні трансферти (субвенції) з інших бюджетів;

8) кошти від повернення кредитів, наданих з відповідного бюджету, та відсотки, сплачені за користування ними (крім надходжень, визначених пунктами 13 і 14 частини другої статті 69 цього Кодексу);

9) місцеві запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;

10) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради (щодо коштів резервного фонду місцевого бюджету в частині витрат бюджету розвитку - за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради).