Грабчак Інна

2. Видатки бюджету на охорону здоров'я та управління ними.

Фінансування охорони здоров' я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством1.

Бюджетне фінансування забезпечує рівний доступ до медичної допомоги, можливість оптимізації системи охорони здоров' я в національному масштабі, відносну простоту технологій фінансування й оплати праці в цій сфері.

Заклади охорони здоров' я поряд із державним фінансуванням розвивають інші джерела фінансових надходжень, серед яких - страхові благодійні платежі, надходження від лікарняних кас, надання платних послуг, компенсаторні оплати, а також застосовують дозволені госпрозрахункові механізми. Крім того, в загальній структурі фінансування охорони здоров' я розвивається приватний сектор надання медичних послуг.

Згідно з бюджетною класифікацією витрати на утримання установ охорони здоров'я плануються за розділом "Охорона здоров'я", що включає всі заклади та заходи у сфері охорони здоров' я.

До видатків державного бюджету на охорону здоров'я належать видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

д) інші заклади охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

3. Формування бюджету розвитку державного бюджету.

Державний бюджет, в якому відображені напрямки економічного розвитку країни – є бюджетом розвитку. Бюджет розвитку характеризується цілями, принципами та методами формування статей бюджету, які впливають на дохідну та видаткову частини бюджету.

До основних цілей бюджету розвитку можна віднести:

інноваційний розвиток країни, тобто активізацію розвитку інноваційних технологій, продуктів тощо;

соціально-економічний розвиток країни, який характеризується створенням нових робочих місць, покращенням якості життя населення;

інвестиційну активізацію діяльності з метою розвитку власного виробництва;

інтеграцію у світове співтовариство (участь в процесі глобалізації).

Бюджетна політика визначає принципи формування бюджету. При цьому виділяють:

1. Бюджет розвитку, коли основні ресурси держави спрямовуються на формування основних виробничих

фондів, створення нових робочих місць.

2. Бюджет соціальної спрямованості, коли основна частина державних ресурсів спрямовується на збіль-

шення загального попиту, підвищення зарплат, стипендій, пенсій.

3. Бюджет зі змішаними цілями, коли знаходиться компроміс між двома вищезгаданим цілями.

Бюджет розвитку – це складова бюджету відповідного рівня, що формується в складі видатків та призначена для здійснення на конкурсній основі державної підтримки інвесторів, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти шляхом надання їм державних гарантій або шляхом безпосереднього виділення коштів на умовах поверненості, платності, строковості та цільового використання.

4. Міжбюджетні трансферти в Україні.

 Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) додаткові дотації.

У статті визначено види міжбюджетних трансфертів для місцевих бюджетів України. Міжбюджетні трансферти в Україні є основною формою реалізації міжбюджетних відносин і спрямовані на збалансування та вирівнювання фінансової спроможності відповідних бюджетів. Функціональна спрямованість кожного виду міжбюджетних трансфертів визначається цільовим та адресним спрямуванням коштів з одного бюджету до іншого. Такий поділ передбачає:

— дотацію вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує;

— субвенції – міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

— кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

— додаткові дотації – міжбюджетні трансферти на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів; на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, унаслідок надання пільг, встановлених державою; інші додаткові дотації.

Бюджетний кодекс окремо не визначає поняття «дотація». З досвіду практики дотація є ефективним методом бюджетного регулювання, який визначає річну фіксовану суму коштів, що виділена з бюджету вищого рівня на безповоротній основі для збалансування бюджету нижчого рівня у випадках перевищення його видатків над доходами і терміном на 1 рік.

Система нецільових міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам спрямовується на вирівнювання бюджетної забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування.

Бюджетним кодексом також передбачено низку дотацій, що мають цільове призначення – субвенції.

Трансферти можуть передаватися між бюджетами самоврядування на договірній основі, на підставі рішення органів місцевої влади. У цьому випадку Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради можуть передбачати у відповідних бюджетах види міжбюджетних трансфертів, що визначені ч. 2 ст. 101 Кодексу.

У разі, якщо місто чи район мають перевищення доходів над плановими видатками, здійснюється трансферт (вилучення) до державного бюджету, обсяг якого визначається за допомогою тієї самої формули, що застосовується для обрахунку міжбюджетних трансфертів.

5. Баланс фінансових ресурсів держави.

БАЛАНС ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ І ВИ­ТРАТ ДЕРЖАВИ — комплексний документ-прогноз, що висвітлює обсяг надходжень фінансових ресурсів і їх використання в усіх секторах економіки держави. Є складовою частиною прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою, в якій розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій роз­витку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту.

Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави. Метою цього балансу є:

визначення величини фінансових ресурсів, що створюються в державі і можуть бути використані для здійснення заходів з економічного та соціаль­ного розвитку на прогнозований період;

встановлення збалансованості доходів і видатків держави;

перевірка економічного обґрунтування розра­хунків державного бюджету, балансу грошових доходів і видатків населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Баланс складається з двох розділів: перший — доходи, другий — видатки. Дохідна частина балансу охоплює: фінансові ресурси держави, сформовані в її економіці і сконцентровані в державному бюджеті, в господарських структурах, у централі­зованих і децентралізованих цільових фондах, страхових і кредитних установах; частку доходів фізичних і юридичних осіб, а також ресурси, залучені від міжнародних фінансових інститутів та зарубіжних інвесторів. Витратна частина балансу відображає видатки, здійснювані державою, суб’єк­тами господарювання усіх форм власності та рівнів підпорядкування з власних коштів та з коштів різних фінансових інститутів на розвиток економіки, соціально-економічні потреби, соціальний захист населення, оборону й управління, зовнішньоеконо­мічну та зовнішньополітичну діяльність держави, обслуговування державного боргу тощо. Для збалан­сування обох розділів балансу до нього вводять показники перевищення доходів над видатками чи видатків над доходами.

Цей баланс дає змогу виявити загальні фінан­сові зв’язки в економіці, визначити сумарний обсяг фінансових ресурсів держави та їх використання, встановити можливості фінансового забезпечення дохідних статей прогнозу економічного і соціального розвитку держави. Баланс фінансових ресурсів, на відміну від бюджету, не має адресного характеру, але є основою для визначення адресних завдань у процесі складання державного бюджету.

6. Бюджетне планування та методи його здійснення.

Бюджетне планування — це своєрідний інструмент системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектору, що здійснюється шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на наступний (плановий) рік, а й на перспективу, зокрема, середньостроко-ву (до трьох років).

У системі фінансового планування важливе місце займають методи бюджетного планування: нормативні, балансові, екстраполяційні, прямого розрахунку, економічного аналізу, бюджетування. Узагальнювальним при цьому є балансовий метод, суть якого полягає в обов'язковому збалансуванні доходів і видатків. Конкретне його призначення полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами й видатками на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибрати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб. За допомогою балансового методу встановлюються правильні пропорції в розподілі бюджетних коштів між центральними, республіканськими і місцевими органами державної влади й управління з метою забезпечення їхніх потреб у фінансових ресурсах для здійснення господарського і соціально-культурного будівництва. Балансова ув' язка доходів і видатків бюджету забезпечує його стійкість, створює необхідні умови для успішного виконання як Державного, так і кожного виду місцевих бюджетів. Цей метод на сучасному етапі став невід' ємною складовою програмно-цільового підходу щодо складання бюджету, який є найбільш поширеним у світовій бюджетній практиці.

Загальні засади бюджетного планування визначаються Конституцією України, а також спеціальним бюджетним законодавством — Бюджетним кодексом України. Як уже зазначалось, у них установлено повноваження органів державної влади й управління щодо розроблення і затвердження бюджету, розподілу функцій між центральними, республіканським і місцевими органами влади й управління, визначені доходи і витрати кожного з них.

Дмитрук Андрій

7. Сутність та функції державного кредиту.

8. Видатки місцевих бюджетів в Україні.

9. Фінансова політика як важлива сфера діяльності держави.

10. Бюджетна система України та напрями її вдосконалення.

і 1. Роль державних фінансів в економічному і соціальному розвитку.

Долиненко Антоніна

12. Управління соціальним страхуванням в Україні.

13. Недержавне пенсійне забезпечення.

14. Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування.

15. Обслуговування державного боргу.

16. Видатки бюджету на оборону та управління ними.

Драницька Аня

17. Методи фінансового планування.

18. Управління зовнішнім державним боргом.

19. Сутність і функції державних фінансів.

20. Правові й організаційні засади державних фінансів.

21. Необхідність і сутність державного фінансового контролю в Україні.

Дудник Юлія

22. Видатки бюджету на загальнодержавні функції.

Видатки державного бюджету — це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій і виражають економічні відносини, на основі котрих здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних коштів зумовлені такими факторами:

— необхідністю утримання державних установ;

— рівнем розвитку регіонів держави;

— зв'язками видатків із загальнодержавного бюджету з видатками місцевих бюджетів;

— формами надання бюджетних коштів;

— іншими факторами, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної та політичної ситуації в державі.

Згідно з функціями, які виконує держава, видатки бюджету поділяються на:

1) видатки на здійснення загальнодержавних функцій (на вищі органи державного управління, органи місцевого самоврядування, фінансову та фіскальну діяльність, зовнішньополітичну діяльність, фундаментальні дослідження, проведення виборів і референдумів, обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів);

2) видатки на оборону (на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розроблення у сфері оборони);

3) видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу (на діяльність із забезпечення громадського порядку, боротьбу зі злочинністю, охорону державного кордону, протипожежний захист і рятування, судову владу, кримінально-виконавчу систему та виправні заходи, діяльність у сфері безпеки держави, нагляд за дотриманням закону та представницькі функції у суді, дослідження і розроблення у сфері громадського порядку);

4) видатки на економічну діяльність держави (на сільське господарство, лісове та мисливське господарство, рибне господарство, паливно-енергетичний комплекс, промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, телекомунікації, інформатику, інші галузі економіки)

5) видатки на охорону навколишнього природного середовища (на запобігання та ліквідацію забруднення навколишнього середовища, охорону та раціональне використання природних ресурсів, утилізацію відходів, збереження природно-заповідного фонду);

6) видатки на житлово-комунальне господарство (на житлове господарство, комунальне господарство, іншу діяльність у сфері житлово-комунального господарства);

7) видатки на духовний та фінансовий розвиток (на фізичну культуру і спорт, культуру та мистецтво, засоби масової інформації);

8) видатки на охорону здоров'я (на поліклініки, швидку та невідкладну допомогу, лікарні, санаторно-курортні заклади, іншу діяльність у сфері охорони здоров'я);

9) видатки на освіту (на дошкільну освіту, загальну середню освіту, професійно-технічну освіту, матеріальне забезпечення навчальних закладів);

10) видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення (на соціальний захист у випадку непрацездатності, соціальний захист пенсіонерів, ветеранів війни та праці, соціальний захист сім'ї, дітей та молоді, соціальний захист безробітних).

23. Державний борг, його сутність та види.

Державний борг – загальна сума заборгованості держави (АРК чи міських рад), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (АРК чи міських рад), включаючи боргові зобов’язання держави (АРК чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Класифікація державного боргу за типом боргового зобов’язання:

І. Внутрішній борг

• Довгостроковий борг

• Середньостроковий борг

• Короткостроковий борг

• Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету

• Заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету

• Заборгованість за іншими зобов’язаннями

ІІ. Зовнішній борг

• Довгостроковий борг

• Середньостроковий борг

• Короткостроковий борг

• Заборгованість за іншими зобов’язаннями

Класифікація державного боргу за типом кредитора

І. Внутрішній борг:

1) Заборгованість перед юридичними особами.

2) Заборгованість перед банківськими установами:

2.1)перед НБУ:

• за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року (минулих років)

• сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесеними на державний борг

• за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку

• інша заборгованість перед НБУ

2.2.)заборгованість перед іншими банками

3) Заборгованість не віднесена до інших категорій

4) Заборгованість перед іншими органами управління

ІІ. Зовнішній борг

1. Заборгованість за позиками міжнародних організацій

2. Заборгованість за позиками, наданими іноземними державами, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду

3. Заборгованість за позиками, наданими комерційними банками

4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками

5. Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій

Методи управління державним боргом

Конверсія – зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави

Консолідація – перенесення зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик

Уніфікація – об’єднання кількох позик в одну. Це спрощує управління державним боргом

Обмін за регресним співвідношенням – облігації попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів

Відстрочка погашення – перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому у даний період виплата доходів не проводиться

Анулювання боргу – означає повну відмову держави від своїх зобов’язань.

24. Видатки бюджету на соціальний захист населення та управління ними.

Система соціального захисту складається з трьох елементів, кожен з яких має різне коло суб'єктів, джерела фінансування, умови та мету забезпечення. Система соціального захисту включає такі форми:

- соціальне страхування за рахунок обов'язкових страхових і добровільних внесків;

— державне забезпечення та надання соціальних послуг окремим категоріям громадян за рахунок державного бюджету;

— соціальну допомогу та соціальну підтримку непрацездатних громадян.

Соціальний захист — це система відносин між державою, господарськими структурами з одного боку та з громадянами з іншого, у процесі яких за рахунок частили ВВП утворюються і використовуються фонди фінансових ресурсів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій і груп громадян. Видатки бюджету на соціальний захист населення — це насамперед видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо).

Видатки бюджету на соціальний захист класифікуються так:

1) за джерелами фінансування:

— за рахунок коштів державного бюджету;

— за рахунок коштів місцевого бюджету;

2) за ініціатором:

— витрати на реалізацію загальнодержавних програм;

- витрати на місцеві програми (рішення місцевих органів влади);

3) за метою використання:

— видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю;

— виплати як компенсація втраченого доходу (допомога по вагітності і пологам);

— компенсація втраченого здоров'я або майна;

— витрати, пов'язанні з наданням підтримки в облаштуванні (притулки для тимчасового утримання біженців);

— витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян;

4) за формами:

— грошові;

— безготівкові;

— натуральні.

Усі форми соціальної допомоги визначаються законами України або рішеннями місцевих органів влади.

Система соціального захисту населення включає такі форми:

— соціальне страхування за рахунок страхових внесків до фондів соціального страхування (державні або недержавні);

— державне забезпечення та надання соціальних послуг окремим категоріям громадян за рахунок державного бюджету;

— соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних громадян за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Державне забезпечення — це форма соціального захисту, яка полягає у наданні соціальних виплат та інших соціальних послуг окремим громадянам за рахунок державного бюджету. Всі такі виплати, послуги та суб'єкти визначаються окремим законодавством. Кошти державного бюджету за цією формою соціального захисту спрямовуються:

— на пенсійне забезпечення і надання соціальних послуг військовослужбовцям та особам, що проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України;

— виплату та підвищення пенсій, надання пільг учасникам воєнних дій;

— виплату та підвищення пенсій, надання пільг громадянам, потерпілим від техногенно-екологічних і природних катастроф;

— виплати реабілітованим громадянам.

Соціальна допомога — це встановлені законодавством види матеріального забезпечення, які надаються громадянам за певних обставин та у визначених розмірах за рахунок державного бюджету. Майнове становище одержувача не враховується.

Соціальна допомога надається:

— при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— на дітей одиноким матерям;

— батькам, зайнятим доглядом за дитиною-інвалідом;

— на дітей військовослужбовців строкової служби;

— на дітей багатодітним сім'ям;

— інвалідам і громадянам похилого віку, які з поважних причин не набули права па пенсію та інші допомоги.

25. Бюджетний процес в Україні.

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Повний цикл бюджетного процесу, тобто період з початку складання проекту бюджету до затвердження звіту про його виконання триває понад два роки. Бюджет складається на рік. Цей період має назву бюджетний період., який в Україні співпадає з календарним роком. Бюджетний процес в Україні визначається Конституцією України, Бюджетним кодексом та іншими законодавчими та нормативними актами. Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит, проводиться економічний аналіз та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Фінансовий контроль, який здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу, повинен забезпечувати: - постійну оцінку достатності та відповідності діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю; - оцінку діяльності на відповідність результатів встановленим завданням та планам; - інформування керівника бюджетної установи про результати кожної перевірки, проведеної підрозділом внутрішнього фінансового контролю. Бюджетний процес спрямований не тільки на збалансування доходів і видатків, але й є стратегічним за змістом. Він охоплює стратегічний та оперативний фінансовий план з розподілу ресурсів відповідно до визначених цілей. Добре організований бюджетний процес виходить за межі традиційної концепції постатейного контролю видатків, стимулюючи діяльність головних розпорядників коштів щодо вдосконалення ефективності і продуктивності програм. Основним завданням бюджетного процесу є допомога суб'єктам ухвалювати слушні рішення щодо надання послуг і сприяти участі в процесі зацікавлених осіб.

Для виконання цього завдання потрібно дотримуватись таких принципів бюджетного процесу. 1. Оцінити потреби, пріоритети та можливості учасників бюджетного процесу. 2. Визначити загальні цілі для ухвалення рішень. 3.Розробити управлінські стратегії для досягнення цілей. 4.Розробити бюджет, що узгоджується з підходами до досягнення цілей. Для цього підготувати і затвердити фінансовий план і бюджет, що дозволить досягнути поставлені цілі зважаючи на обмеження наявних ресурсів. 5.Постійно оцінювати бюджетну програму, її фінансову ефективність та за необхідності коригувати її, щоб заохочувати наближення до цілей.

26. Бюджета політика на сучасному етапі.

Бюджетна політика представляє собою сукупність економічних і адміністративних заходів, що застосовує держава з метою стабілізації та підвищення ефективності національної економіки, використовуючи, головним чином, бюджетні та податкові механізми.

Рівень соціально-економічного розвитку країни, фінансові можливості держави, добробут громадян, безперечно, залежить від якості розробки та ефективності бюджетної політики держави. Виступаючи складовою фінансової політики держави бюджетна політика є головним стимулом соціально-економічних процесів у суспільстві й повинна реалізовуватися і формуватися на наукових засадах, відповідати національним інтересам і соціально-економічній стратегії держави. Виходячи з цього, постійний моніторинг теоретичних розробок, завдань, функцій, методів, принципів та різноманітних наукових засобів має актуальне значення, як джерело напрямів формування й удосконалення нової моделі бюджетної політики України.

Основними напрямами бюджетної політики держави на сучасному етапі є:

– створення соціально-орієнтованої ринкової економіки;

– стабілізація економічного середовища як передумови розвитку бізнесу;

– досягнення довготривалого економічного зростання;

– підвищення життєвого рівня населення.

За останні роки бюджетна політика в Україні під впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносилися також у визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики. Це стало основою різноспрямованого її впливу на розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем в Україні.

При цьому бюджетна політика орієнтувалася переважно для споживання і трансфертів, і в меншій мірі – для державних інвестицій. Було досягнуто зростання платоспроможного попиту громадян, який, утім, не перетворився на потужний стимул інвестиційної діяльності й розвитку вітчизняного виробництва. Бюджетне фінансування слід використовувати лише для стратегічно важливих та пріоритетних галузей економіки держави. Це випливає з розгляду прямих засобів державного регулювання інвестиційної діяльності. Основними об’єктами такого виду фінансування є об’єкти, визначені на макрорівні Кабінетом Міністрів з подальшим затвердженням їх вищим законодавчим органом України – Верховною Радою України. Передумовою бюджетного фінансування є необхідність забезпечення економічної стабільності та незалежності держави, підтримання життєдіяльності головних галузей економіки, забезпечення державної безпеки, проведення структурної перебудови.

Останніми роками державна фінансова політика України поступово переорієнтовується на розв'язання економічних та соціальних проблем із використанням непрямих важелів. Для того щоби бюджетна політика держави була ефективною, потрібно:

– оптимізувати функціонування системи управління державними фінансами;

– чітко регламентувати законодавчо процес акумуляції й руху фінансових потоків, забезпечення їх прозорості для суспільства;

– забезпечити високі темпи зростання національної економіки як основного чинника зниження фінансових ризиків під час розробки показників державного бюджету;

– досягти надійності прогнозу основних макроекономічних показників, на основі яких формуються дохідна й видаткова чистини державного бюджету, – обсягів і темпів зростання ВВП, темпів інфляції, валютного курсу;

– дотримуватися об’єктивності під час формування дохідної частини бюджету;

– мінімізувати фінансові втрати держави під час використання державної власності;

– оптимізувати бюджетні витрати, що сприятиме повноцінному фінансовому забезпеченню реалізації державних функцій;

– забезпечити послідовність розвитку бюджетного процесу, достатність фінансових ресурсів для виконання бюджетних зобов’язань на кожному рівні на основі законодавчо затверджених мінімальних державних соціальних стандартів і обґрунтованих нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості;

– створити систему управління державним боргом, яка дала б змогу оптимізувати співвідношення фінансування процентних і непроцентних витрат; освоїти сучасні методи оцінки раціональності бюджетних асигнувань;

– впровадити індикатори результативності витрат державних коштів, що орієнтовані на досягнення позитивного кінцевого результату та стимулюватимуть органи влади різних рівнів і бюджетні організації до економного використання бюджетних коштів.