Гарбуз Ігор

30. Фінанси населення як складова фінансової системи держави.

Фінанси населення - це грошові фонди, які утворюються у жителів країни з надходжень, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності і які спрямовуються на примноження їх власності та підвищення добробуту. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають навколо акумуляції й використання заощаджень, страхових та пенсійних фондів для потреб нагромадження й розвитку соціальної інфраструктури. 

Держава, застосовуючи такі мобілізаційні механізми, як податкова система, страхування, пенсійні відрахування, митні, рентні та інші платежі, формує ресурси для державних фінансів, за рахунок яких можливими стають відповідні перегрупування ресурсів, стимулювання структурних зрушень в економіці і формування нових галузей. Іншу частину коштів населення утворюють добровільні внески й пожертвування до грошових ресурсів громадських організацій і політичних партій, спеціальних цільових фондів і коштів благодійних організацій, що використовуються для надання різноманітних соціальних послуг. Основними принципами утворення й використання фінансів населення є добровільність, громадська спрямованість, здебільшого некомерційний характер руху, самоокупність і самофінансування. У складі фінансів деяких громадських організацій можуть бути й доходи від господарської діяльності і проведення платних заходів, спеціальні грошові відрахування з прибутку підприємств і навіть асигнування з державного бюджету (добровільні спортивні товариства). 

Особливу форму організації фінансів на добровільних засадах становлять спеціальні цільові й добровільні фонди. Спеціальні цільові фонди - це добровільні об'єднання грошових коштів різноманітних суб'єктів господарського життя і населення для здійснення конкретних програм і цілей економічного розвитку й вирішення соціальних проблем. Як правило, переважають у цих фондах надходження від спонсорів, а видатки не мають на меті отримання прибутків. Серед благодійних фондів активною діяльністю вирізняються "Діти Чорнобиля", фонд "Відродження" та ін. Тому державні фінанси тісно взаємодіють з фінансами населення, а вони, в свою чергу, - з фінансами підприємств. Адже основну масу доходів населення отримує на підприємствах як оплату праці, дивіденди, відсотки за пайові внески тощо. 

Населення вступає у фінансові відносини з:— органами державного управління з приводу різних платежів (ліцензія, державне мито, митні збори, реєстраційний збір тощо);

— фіскальними службами з приводу сплати податків та обов’язкових відрахувань;

— органами муніципального управління в разі приватизації житла, земельної ділянки, сплати штрафів, орендної плати тощо;

— страховими компаніями за усіма видами страхування;

— недержавними пенсійними фондами (з приводу пенсійного страхування);

— фінансовими та фінансово-кредитними інститутами (інвестиційні фонди, державні пенсійні фонди, фінансові компанії, фонди зайнятості населення, служби соціального страхування та інші) під час отримання державних пенсій, соціальної допомоги, виплат з тимчасової непрацездатності, за операціями з цінними паперами;

— підприємствами в разі виплати орендної плати за землю та інше майно, участі в спільній діяльності, розподілу прибутку, отримання заробітної плати, дивідендів за акціями та ін.;

— іншими фізичними особами під час операцій з нерухомістю, даруванням, спадком, оплати праці на умовах підряду.

31. Сучасні тенденції формування заощаджень населення України.

 Заощадження – це та частина отриманого доходу, яка не споживається в даний момент часу, а впродовж певного періоду накопичується для використання в майбутньому.

Заощадження здійснюються фірмами, домашніми господарствами і державою. Фірми заощаджують для інвестування – на розширення виробництва і збільшення прибутку. Домашні господарства заощаджують з ряду причин, серед яких: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості та дорогих предметів тривалого користування. 

Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції, рівень інновацій, економічну могутність країни, добробут її населення. Величезні досягнення деяких держав, а зокрема, Японії та Німеччини, значною мірою пояснюються високим рівнем заощаджень.

Хоча заощадження завжди виступають певним відрахуванням від поточного споживання, вони забезпечують стійке підвищення рівня капіталоозброєності та продуктивності праці, зайнятості населення, максимум споживання на одного працівника і, врешті-решт, оптимізують економічний добробут. Вплив заощаджень на діяльність господарської системи здійснюється через інвестиції. 

Основою заощаджень фізичних осіб є добровільне відкладення грошей на деякий час населення після задоволення своїх поточних потреб та сплатити податки. Тому, заощадження населення можна визначити як частину грошових доходів населення, яка формується за рахунок скорочення поточного особистого споживання (задля накопичення) і призначення для забезпечення потреб у майбутньому.

Фактори, які впливають на рівень заощаджень населення:

- рівень доходу населення;

- політична стабільність;

- процентні ставки комерційних банків;

- рівень оподаткування;

- розвиток фінансових ринків та інші.

Приріст заощаджень як суми нагромаджених грошових ресурсів залежить від ступеня споживання поточного доходу. У разі, коли доходи перевищують поточні споживчі потреби чи саме споживання обмежується з метою нагромадження частини доходу, різниця між спожитою частиною доходу і всім доходом нагромаджується як заощадження. Чим більша така різниця, тим більші можливості відкриваються для нагромадження заощаджень.

32. Вплив міжнародних фінансів на національну фінансову систему.

Міжнародні фінанси визначаються як сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів (фондів), необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності міжнародних фірм і держав.

Дії в сфері міжнародних фі­нансів пов'язані з низкою часових та просторових чинників ринку (валютного, кредитного, інвестиційного, політичного), що зумов­люються невизначеністю і коливанням обмінних курсів цінних паперів, відмінністю порівняльних темпів інфляції та рівнів відсо­ткових ставок у різних країнах, невизначеністю економічної полі­тики тієї чи іншої країни. Невизначеність і підвищений ризик по­силюються тим, що фірма, яка працює на міжнародному рівні, майже не впливає на ділову сферу, в якій їй доводиться діяти. Від­так у міжнародному бізнесі при виборі альтернативних варіантів фінансових рішень не можна обійтися без аналізу впливу на вар­тість майбутніх витрат і доходів часу (строків комерційних угод), простору (територіальної віддаленості) та невизначеності, зумов­леної необхідністю роботи з великим числом валют, урахування відмінності відсоткових ставок і темпів інфляції, законів бізнесу й політичних систем у багатьох країнах.

Міжнародні фінанси є однією з визначальних підсистем світо­вого господарства, яка справляє вирішальний вплив на націона­льну та світову економіку. В той же час міжнародні фінанси фун­кціонують як цілісна система, елементами якої є:

• світова валютна система, яку характеризують такі складові, як національні та резервні валюти, міжнародні колективні валю­ти, умови взаємної конвертованості, валютний паритет, валютний курс, національні та міжнародні механізми регулювання валют­них курсів;

• міжнародні розрахунки, які обслуговують рух товарів, фак­торів виробництва, фінансових інструментів, а також платіжний баланс, у якому відображаються всі операції, пов'язані з міжна­родними розрахунками;

• міжнародні фінансові ринки та механізми торгівлі конкрет­ними фінансовими інструментами — валютою, кредитами, цін­ними паперами;

• міжнародне оподаткування, як метод мобілізації фондів грошових коштів;

• міжнародний фінансовий менеджмент ТНК, головне місце у якому приділяється міжнародному інвестуванню, управлінню ри­зиками, транснаціональному фінансуванню тощо 

 Найбільшими міжнародними фінансовими організаціями, що проводять свою діяльність в Україні є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Здійснюючи підтримку   національної валюти і платіжного балансу країни-позичальника,   МВФ сприяє економічній стабільності й потенційному розвиткові. Специфіка функціонування Фонду не дозволяє йому вкладати інвестиції в будь-яку країну.

Інтеграція України в європейську спільноту дасть можливість нашій державі співпрацювати з Європейським інвестиційним банком і його складовою частиною - Європейським інвестиційним фондом. Діяльність останнього полягає в інвестуванні у венчурні фонди, які підтримують малий і середній бізнес, а також гарантуванні кредитів, що видають­ся різноманітними фінансовими інститутами малим і середнім підприємствам.

33. Глобалізація економіки та її прояви в системі міжнародних фінансів.

Глобалізація як процес - це результат розвитку виробничих сил та інтеграції всіх сфер суспільного життя, в результаті чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах. Світова економіка стає єдиним ринком і виробничою зоною з національними та регіональними секторами, а не просто сукупністю національних економік, які розширюють взаємне економічне співробітництво.  Глобалізація означає перехід до системи відкритого національного господарства в інтегроване світове господарство. 

Основними характерними ознаками глобалізації є: розширення торгівлі та її лібералізація; інтернаціоналізація обігу капіталу та усунення перешкод для його руху; глибокі зміни у фінансовій сфері, яка більше, ніж інші форми співробітництва, відчуває наслідки електронної революції; розширення діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК) та їх зростаюча експансія; переважна орієнтація попиту на світовий ринок; утворення міжнародних фінансових інститутів.  Глобалізація впливає на економіку всіх країн, і цей вплив має багатоаспектний характер. Вона зачіпає виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестицій в "фізичний" і людський капітал та їх переміщення з одних країн в інші. Все це впливає на ефективність виробництва,продуктивність праці та конкурентоспроможність.  Країна, яка не бажає або не здатна «вписатися» в магістральні світові тенденції, опиняється в ізоляції. Її ініціативи ігноруються, повз неї проходять фінансові потоки.

1. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів.

Виконання місцевих бюджетів є важливою стадією бюджетного процесу, та передбачає забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом. Виконання бюджету забезпечує поступлення доходів та фінансування видатків в межах затверджених бюджетів. Всі грошові потоки місцевих бюджетів проходять через органи Державної казначейської служби України. 

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів слід розглядати як необхідний елемент структурної перебудови наявних у суспільстві відносин між суб’єктами фінансової діяльності. Адже за допомогою казначейського механізму виконання доходів і видатків державного та місцевих бюджетів досягається максимально ефективне використання фінансів в інтересах усіх членів суспільства.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів в Україні має ряд проблемних питань, які спонукають органи Державного казначейства України до необхідності удосконалення та оптимізації процедур казначейського обслуговування місцевих бюджетів, а саме:

1) невисокий професійний рівень посадовців та службовців органів місцевого самоврядування;

2) недостатність забезпечення матеріально-технічною базою (комп'ютерами, модемами тощо);

3) нестабільність в законодавстві України,

Наявні проблеми потребують якісних шляхів вирішення. Основними напрямами вирішення проблемних питань казначейського обслуговування місцевих бюджетів Україні є:

1) для підвищення ефективності управління бюджетними коштами на місцевому рівні доцільним є залучення тимчасово вільних бюджетних коштів та їхніх залишків у розпорядників із метою здійснення першочергових бюджетних видатків, недопущенні касових розривів у процесі виконання бюджетів;

2) введення до структури головних обласних управлінь державного казначейства України відділів чи секторів управління бюджетними ресурсами, який аналізуватиме наявні ресурси, прийматиме рішення про обсяги і джерела залучення, проведення обліку і складання звітності про залучення коштів;

3) забезпечення сільських та селищних рад комп'ютерною технікою, засобами зв'язку, універсальним програмним забезпеченням, створення цілісної системи адаптованого програмного забезпечення та єдиного порядку інформаційного обміну між органами місцевого самоврядування, фінансовими органами, податковими органами та органами Державного казначейства України;

4) удосконалення нормативно-правового забезпечення процедури обслуговування місцевих бюджетів усіх рівнів і створення єдиного програмного продукту для формування єдиної інформаційної бази для всіх учасників бюджетного процесу, яке дасть можливість підвищити ефективність управління фінансовими ресурсами [3, с.28].

Таким чином, можна сказати, що Державне казначейство України посідає одне з провідних місць у структурі управління державними фінансами та державного контролю і, незважаючи на значні прогалини у казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів, шляхи вирішення цих проблем розробляються і впроваджуються вже сьогодні. Це дозволить забезпечити якісне обслуговування бюджетів на всіх рівнях.

Функціонування казначейської системи дозволяє на підставі чітко визначених обсягів реальних потреб найбільш раціонально проводити оптимізацію бюджетних потоків, забезпечити безперервне фінансування всіх учасників бюджетних відносин, зробити процес виконання бюджету ефективнішим.