Білозьоров Євген

16. Бюджет: сутність, види, призначення.

17. Проблеми формування державного бюджету.

18. Сутність, роль та сучасні тенденції бюджетного перерозподілу ВВП в Україні.

19. Казначейська система виконання бюджету: сутність, структура та призначення.

20. Міжбюджетні відносини та перспективи їх розвитку.

Борисюк Юрій

21. Сутність, види та наслідки бюджетного дефіциту.

22. Питання державного боргу і державної заборгованості в Україні.

23. Сутність та класифікація державного боргу.

24. Управління державним боргом: сутність і складові.

Боровик Олександр

25. Ефективність управління державним боргом і національна безпека.

Система управління державним боргом - це упорядкована в певний спосіб сукупність об' єктів, суб' єктів, методів, важелів, інструментів, норм, стандартів, процедур, регламентованих нормами національного й міжнародного права, сформована з метою оптимізації формування, перерозподілу та використання тимчасово вільних кредитних ресурсів в інтересах реалізації загальнонаціональних завдань та пріоритетів.

Складові системи управління державним боргом:

1. Об'єкти управління державним боргом:

o випущені та непогашені боргові зобов'язання держави;

o запозичені кошти, що надійшли в розпорядження уряду та суб' єктів господарювання із внутрішніх та зовнішніх джерел.

2. Суб'єкти управління державним боргом - органи, організації, установи, на які відповідно до чинного законодавства покладено зобов' язання здійснювати заходи, пов' язані з управлінням державним боргом, а також юридичні особи (позичальники гарантованих кредитів), міжнародні фінансово-кредитні організації та уряди іноземних держав, що є кредиторами держави.

3. Боргова політика - складова економічної політики держави щодо можливого залучення додаткових фінансових ресурсів за рахунок випуску і розміщення державних боргових зобов' язань, підписання міжнародних, міждержавних угод для фінансування державних видатків чи програм економічного розвитку та обслуговування й погашення державного боргу.

У світовій практиці неспроможність країни обслуговувати державні боргові зобов' язання періодично виникала в процесі розвитку державного кредиту багатьох країн. Наслідком такого становища, як правило, стає відмова держави від виконання власних боргових зобов' язань (дефолт). Іноді відмова від виконання власних зобов' язань пов' язана зі зміною державного устрою та небажанням нового уряду країни фінансувати затрати з обслуговування боргів попередників.

Напрями діяльності з управління державним боргом:

1. Розроблення боргової політики держави.

2. Розроблення напрямів стратегічного й оперативного управління.

3. Законодавче забезпечення розвитку процесів запозичення.

4. Розроблення, вивчення й поповнення боргової статистики.

5. Здійснення аналізу ефективності та доцільності обслуговування.

6. Здійснення оперативного управління державним боргом.

7. Підготовка фахівців з управління державним боргом.

8. Контроль за рівнем ефективності функціонування всієї системи.

Завдання системи управління державним боргом: 

1. Мінімізація вартості залучення коштів та обслуговування державних боргів.

2. Визначення обсягів залучених у розпорядження держави коштів за рахунок внутрішнього ринку та зовнішніх джерел.

3. Узгодження боргової та грошово-кредитної політики уряду й центрального банку.

4. Залучення необхідних державі ресурсів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

5. Сприяння розвитку процесу інвестування у виробництво за рахунок надання державних гарантій.

6. Недопущення переповнення фінансового ринку державними борговими паперами.

7. Забезпечення контролю за ефективністю використання залучених кредитних ресурсів та заходів з управління державним боргом.

Ефективність державних запозичень визначається з урахуванням таких чинників:

♦ умови отримання кредитних ресурсів;

♦ характер інвестування коштів;

♦ механізм отримання коштів;

♦ ставка процента;

♦ наявність специфічних умов кредитування;

♦ умови та механізм обслуговування такого боргу;

♦ напрями використання кредитних ресурсів;

♦ рівень підготовленості та обґрунтованості кредитних проектів;

♦ рівень менеджменту проекту;

♦ ступінь контролю за ефективністю та результативністю проекту;

♦ вартість підготовчих робіт та витрат, пов' язаних із залученням коштів.

Оцінка ефективності державних позик може передбачати отримання як прямого ефекту у вигляді своєчасного й повного фінансування бюджетного дефіциту, так і опосередкованого ефекту: розвитку виробництва, підвищення соціальної стабільності в суспільстві, підвищення прожиткового мінімуму населення тощо.

У світовій практиці ймовірність виникнення ситуації, коли є загроза, або реальна ситуація і коли уряд країни (орган місцевого самоврядування) не може своєчасно та повністю розрахуватися за борговими зобов'язаннями, розглядається як дефолт.

Дефолт буває повний і технічний. Повний дефолт характеризує неможливість і небажання суверенного позичальника виконувати фінансові зобов'язання. Технічний дефолт означає неможливість позичальника через різні обставини своєчасно і в повному обсязі виконати зобов' язання, але держава-позичальник здійснює всі заходи для врегулювання даної проблеми.

Наслідками повного дефолту є: світова ізоляція країни, арешт іноземних активів країни, неможливість здійснення нових запозичень на світовому ринку та ринках інших країн, вимивання іноземних інвестицій із держави, відплив національного капіталу, погіршення економічного стану суверенного позичальника.

Наслідки технічного дефолту: падіння кредитного рейтингу, необхідність сплати підвищених процентних виплат та комісійних і штрафних санкцій, необхідність фінансування додаткових витрат для проведення переговорів із кредиторами, поява судових позик до суверенного боржника, ускладнення отримання нових позик, погіршення соціально-економічного стану позичальника.

Отже, управління державним боргом потребує врахування значної кількості чинників, якісного контролю і постійного моніторингу та обліку не лише розмірів державного боргу, а й результативності кредитних проектів, боргових інструментів та відповідних видатків бюджетів. Вагому роль у забезпеченні ефективності управління державним боргом має відіграти виважена й узгоджена із соціально-економічними процесами бюджетна та боргова політика держави, розрахована на середньострокову перспективу.

26. Стан та проблеми кредитного ринку.

Кредитний ринок є механізмом становлення взаємовідносин фінансово-кредитними установами держави, які надають фінансові ресурси на умовах платності та строковості, а також підприємствами і населенням, які потребують фінансові ресурси в короткотерміновому періоді.

Кредитний ринок сприяє економії витрат товарного та грошового обігу, посилює та активізує процеси централізації, концентрації та нагромадження капіталів, здійснює перерозподіл фінансових ресурсів в економіці.

Кредитні відносини та кредитний ринок перебувають у перманентному станіперетворень та змін під впливом чинників середовища.

Основні функції кредитного ринку такі:

● об'єднує заощадження населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів та акумулює значні обсягифінансових ресурсів;

● трансформує кошти у позиковий капітал, тобто формує зовнішні джерела фінансуванняматеріального виробництва національної економіки;

● надає кредити державним органам та населенню, наприклад, для покриття бюджетного дефіциту, фінансування соціальних програм.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, яка складається з центрального банку, комерційних банків та парабанківських кредитних інститутів. Кредитна система – сукупність фінансово-кредитних установ, які функціонують на ринку позичкових капіталів, акумулюють і перерозподіляють їх. Загальноприйнятим вважається поділ фінансово-кредитних інститутів на:

1. Банківські установи: універсальні та спеціалізовані банки (інвестиційні, ощадні, земельні тощо).

2. Небанківські установи: кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії.

Враховуючи позитивні та негативні умови розвитку кредитного ринку, ми виділяємо такі необхідні завдання, які НБУ має реалізувати в найближчій перспективі: стимулювати іноземних інвесторів для фінансування структурної перебудови та інноваційного розвитку вітчизняної економіки; розробити та реалізувати заходи мінімізації усіх можливих ризиків.

Дослідження кредитного ринку та прогнозування тенденцій розвитку є необхідним для виявлення співвідношення попиту та пропозиції на ньому і загальної оцінки фінансового стану кредитного ринку. Процеси глобалізації світової економіки безумовно стосуються фінансового ринку України. Кредитний ринок, як складова фінансової системи, одним із перших відчуває на собі вплив фінансової глобалізації.

Кредитний сектор економіки потребує розроблення та впровадження довготермінових стратегічних планів, які безпосередньо стосуватимуться створення сприятливих умов для розвитку фінансових установ. Такими умовами є реалізація заходів щодо зниження доларизації та зміцнення стабільності національної грошової одиниці; сприяння зменшенню інфляції, створення умов у майбутньому для закріплення її на низькому рівні; удосконалення комунікацій з громадськістю, проведення інформативних заходів.

Основними факторами, які гальмують розвиток, є низка чинників, які негативно впливають на кредитний ринок:

1. Класичні банківські продукти та боргові інструменти мають другорядне значення.

2. Нестабільність законодавчої бази у сфері регулювання діяльності основних суб'єктів кредитного ринку.

3. Низька частка банків у фінансуванні економіки та інвестицій загалом і незначна їх роль в інвестиційному процесі.

4. Ці позитивні та негативні чинники істотно впливають на становлення взаємозв'язків кредитного ринку з ринком цінних паперів, валютним, страховим, депозитним ринками.

Кредитний ринок, як його невід'ємна складова, забезпечує мобілізацію достатнього для активного розвитку суб'єктів господарювання обсягу капіталу з метою стимулювання економічного зростання, фінансового забезпечення інвестиційно-інноваційного процесу в економічній системі держави та забезпечення добробуту її громадян. Враховуючи інтеграційні процеси, державі необхідно реалізовувати заходи, які сприятимуть розвитку кредитного ринку таформуванню фундаменту для входження у світовий фінансовий ринок.

27. Валютний ринок та проблеми його функціонування в Україні.

Валютний ринок – інституційний механізм, що забезпечує становлення правових та економічних взаємовідносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземної валюти.

Валютний ринок України сформувався відносно основних партнерів з економічного співробітництва: Євросоюзу, США та Росії, тому основними його характеристиками є курси гривні до долара США, гривні до євро та гривні до російського рубля, динаміка яких є доволі нестабільною.

Негативний вплив на стан валютного ринку чинить і рівень тінізації економіки, що позбавляє його чималих ресурсів, а також знижує ефективність застосовуваних Нацбанком монетарних й валютних регулятивних заходів. Рівень тінізації приблизно становить 50%, а для її подолання необхідно вдосконалити монетарні заходи з метою активізації залучення депозитів у населення і юридичних осіб; розробити та впроваджувати програму довгострокового фінансового кредитування, з метою залучення заощаджень, наповнення ресурсами валютного ринку та їх направлення на розвиток реального сектору економіки, а не розкручування спекулятивних ігор; забезпечити прогнозованість і передбачуваність валютного курсу гривні; покращити структуру грошової маси шляхом зниження її готівкової частини. А також, здійснити посилення контролю у бюджетній сфері: підвищити прозорість державних закупівель центральними органами і органами місцевої влади; реформувати податкову систему з метою здійснення експортного відшкодування ПДВ, впорядкувати діючі податкові пільги; розробити і впроваджувати антикорупційні програми.

Наступною важливою проблемою валютного ринку України виступає доларизація вітчизняної економіки, яку неможливо подолати остаточно, адже вона тісно пов’язана із процесами інтернаціоналізації виробництва та валютно-фінансовою глобалізацією (об’єднання національних грошових систем).

Україна належить до країн в яких помітно процвітає неофіційна доларизація. Національна грошова одиниця — гривня частково витісняється з внутрішнього ринку, а у виконанні функцій грошей, поряд із нею бере участь іноземна валюта — долар США і рідше, проте з тенденцією до зростання євро. У зв’язку з цим, боротьба з доларизацією, як фінансово-економічним явищем та з її ризиками, стає важливим напрямом політики НБУ як необхідна умова збереження контрольованості монетарної сфери.

Доларизація негативно впливає не тільки на стан валютного ринку, але і на економіку країни в цілому. Неможливість повернення валютних кредитів фізичними та юридичними особами, загроза стабільності українських банків, проблеми з реструктуризацією зовнішніх позик компаніями-боржниками, збільшення державного боргу, відплив ліквідності з країни, неспроможність НБУ втримати курс гривні – це неповний перелік наслідків високої доларизації вітчизняної економіки.

Основними напрямами стабілізації механізму функціонування валютного ринку України можна вважати такі:

По-перше, оптимізувати процедуру валютних інтервенцій НБУ - розклад, параметри інтервенцій. Це дозволило б підвищити прозорість і передбачуваність операцій НБУ на валютному ринку, адже в цій ситуації НБУ доречним було б відмовитися від дискримінаційного підходу і забезпечити всім банкам рівний доступ до своїх інтервенцій.

По-друге, важливе значення має комунікативна політика, погіршення якої пов’язане з непродуманими, негативними коментарями на адресу банків з приводу того, що вони проводять спекулятивну політику на валютному ринку і не дотримуються вимог НБУ щодо кредитування.

По-третє, НБУ потрібно посилити резервні вимоги до банків з метою зниження надмірної ліквідності банківської системи.

28. Ринок цінних паперів України: проблеми та перспективи.

Ринок цінних паперів – механізм, який забезпечує організацію обігу цінних паперів суб'єктів господарювання, тобто охоплює операціїз емісії та торгівлі борговими цінними паперами підприємств та їх корпоративними правами.

Стабільно функціонуючий ринок цінних паперів є важливим чинником, що впливає на інвестиційний клімат країни. На даному ринку переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів, їхні інтереси або збігаються, або є суперечливими. У цьому складному процесі провідну роль має відігравати держава, саме вона повинна забезпечити функціонування такого механізму взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства.

При визначенні пріоритетів довготермінової політики держави в розвитку ринку цінних паперів доцільно акцентувати увагу на: посиленні орієнтації даного ринку на внутрішні джерела інвестицій, і перш за все, на вільні заощадження населення; підвищення інвестиційної привабливості підприємств і надання державної підтримки підприємствам в проведенні вторинних емісій цінних паперів; зміцнення довіри інвесторів до ринку цінних паперів та захисту прав інвесторів; формування системи фінансової безпеки учасників ринку цінних паперів та захисту прав інвесторів; забезпечення всіх учасників ринку достовірною інформацією про емітентів; підвищення правової і корпоративної культури всіх учасників ринку цінних паперів

Основними проблемами державного регулювання ринку цінних паперів за період його формування стали: невідрегульованість оподаткування операцій з цінними паперами; оподаткування вторинних операцій з державними облігаціями; невизначений статус компенсаційного сертифіката; нерозвинутість депозитарної системи; незначна ліквідність ринку; інформаційна обмеженість емітентів; порушення прав акціонерів; відсутність системи клірингу; недосконала система бухгалтерського обліку; пасивність у прийнятті нових «фондових» законів; недооцінка ролі банків на ринку цінних паперів; загальне кризове становище в економіці; відсутність механізмів, гарантуючих збереження цінних паперів, власником яких є іноземний інвестор; обмежений перелік високоліквідних акцій на ринку тощо.

Тому, передусім, слід доопрацювати законодавчо-нормативну базу ринку цінних паперів, яка сприятиме:

забезпеченню високої професійності фахівців, які здійснюють свою діяльність на ринку;

впровадженню національних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності на українському ринку цінних паперів;

підвищенню рівня фінансової достатності та стабільності в діяльності професійних учасників ринку цінних паперів;

наданню емітентами і професійними учасниками ринку цінних паперів інформаційної прозорості і відкритості ринку;

розвитку інфраструктури ринку цінних паперів.

Основними завданнями, перед якими постає сучасний вітчизняний фондовий ринок є: ● Суттєве розширення пропозиції цінних паперів з високими інвестиційними характеристиками. ● Створення умов для максимального використання потенціалу біржового ринку. ● Сприяння розвитку та становленню потужних національних інституційних інвесторів, стимулювання участі роздрібних та іноземних інвесторів на фондовому ринку.

З огляду на сучасний стан економіки, зокрема стан фондового ринку, на період до 2015 року зусилля держави мають бути спрямовані на вирішення наступних основних завдань подальшого розвитку фондового ринку України:

збільшення капіталізації та ліквідності фондового ринку;

удосконалення ринкової інфраструктури та засад саморегулювання,

забезпечення їх надійного і ефективного функціонування;

покращення механізмів захисту прав інвесторів;

29. Сутність та проблеми розвитку страхового ринку України.

Ринок страхових послуг є одним з необхідних елементів ринкової інфраструктури, тісно пов'язаним з ринком засобів виробництва, споживчих товарів, ринком капіталу і цінних паперів, праці і робочої сили. Страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Страхова діяльність належить до найприбутковіших видів світового бізнесу.

Аналіз стану страхового ринку України за останні роки можна охарактеризувати динамічним розвитком діяльності страхових компаній, що супроводжується зростанням кількості страхових компаній, розширенням напрямків страхової діяльності, збільшенням обсягів страхових операцій. Найбільша кількість компаній займається такими видами страхування, як страхування майна (205), від нещасних випадків (204), вантажів та багажу (177), наземного транспорту (196), від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (204), відповідальності перед третіми особами (92), фінансових ризиків (166).

У 25 українських страховиків інвестиції іноземних компаній шляхом придбання часток у статутному капіталі становлять 51 % і вище, частка іноземного капіталу в статутних фондах страховиків склала 17,9 %.

Найбільшими іноземними інвесторами в страховий сектор національної економіки є Австрія, Польща, Англія, США і Росія.

Зростання обсягів страхової діяльності стало одним із факторів збільшення страхових резервів та активів. Незважаючи на позитивні зрушення у розвитку страхового ринку, мають місце і негативні тенденції:

1. Відсутність послідовної і чіткої державної політики щодо розвитку страхування й достатнього рівня методологічної підготовки страхових механізмів;

2. Відсутність системи стандартизації і сертифікації страхових продуктів і системи менеджменту;

3. Наявність недобросовісної конкуренції;

4. Нерозвиненість страхового брокерства;

5. Недосконалість інвестиційної діяльності страхових компаній

Найбільш актуальними проблемами, обумовленими наслідками світової фінансової кризи, що потребують негайного вирішення, є:

• падіння попиту на послуги страхових компаній з боку підприємств та населення, що обумовлено погіршенням фінансового стану;

• неповернення депозитних коштів, не тільки дострокове, а й після закінчення дії депозитних договорів, перш за все тими банками, де введено тимчасову адміністрацію або готується введення такої адміністрації;

• незабезпечення наявності страхового покриття майна, що перебуває у заставі в комерційного банку, на весь період дії кредитного договору;

• недостатній контроль за наявністю полісів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності автовласників;

• відсутність в регулятора страхового ринку дієвого механізму щодо недопущення демпінгу на ринку та штучного зниження платоспроможності страховиків.

Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні справляють:

• відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

• значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

• неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

• високий рівень інфляції, внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті неможливе;

• слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

• неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Необхідно підвищувати фінансову міцність і стабільність страховиків України шляхом:

• сплати внесків до статутного капіталу страховика виключно грошима, в тому числі в іноземній валюті;

• вдосконалення механізму формування страхових резервів, системи розміщення страхових резервів;

• розширення ринку перестраховування, активізації роботи з нерезидентами щодо взаємного перестраховування;

• законодавчого врегулювання питань захисту заощаджень громадян за довгостроковим страхуванням життя, здоров'я та пенсійним страхуванням.

З метою відновлення довіри до страхової галузі необхідно:

• поступово замінити обов'язкове державне страхування безпосереднім відшкодуванням з державного бюджету за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідних державних органів;

• впровадити нові ефективні та привабливі для населення форми фінансових послуг, зокрема таких, як надання кредитів під заставу страхових полісів тощо;

• інформувати населення через засоби масової інформації про стан страхового ринку і рівень державного контролю за його діяльністю.