Численко Тетяна

35. Модель державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні.

В Україні на сьогодні працює секторальна модель регулювання фінансового ринку, а регуляторами ринку фінансових послуг в Україні є Національний банк України, Державна комісія по цінним паперам та фондовому ринку та Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг.

Секторальна або традиційна модель тривалий час була ключовою при здійсненні регулювання фінансовими ринками країн. Ця модель передбачає чіткий розподіл завдань та функцій між органами, які окремо здійснюють нагляд за кожним з основних секторів (сегментів) фінансового ринку – банківським, страховим, сектором ринку цінних паперів.

Що стосується головних переваг секторальної моделі, то до них відносяться:

- високий рівень компетенції та обізнаності наглядового органу кожного з секторів зі специфікою та особливостями їх функціонування;

- можливість розробки якісних функціональних нормативних документів.

Однак, дана модель має ряд суттєвих недоліків. До основних недоліків секторальної моделі можна віднести:

- зростання кількості складних фінансових операцій, складнощі наглядових органів при здійсненні класифікації та оцінки фінансових продуктів та ризиків;

- консолідація банківських та небанківських фінансових установ;

- зростання кількості наглядових та регулюючих установ та витрат на їх утримання;

- недостатня координація і взаємодія між наглядовими органами тощо.

Державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні

Важливість державного регулювання ринку фінансових послуг обумовлена необхідністю забезпечення єдності ринку, нагляду за функціонуванням фінансових установ і захисту прав споживачі фінансових послуг. Регулювання має забезпечувати належне виконання ринком фінансових послуг основної функції – розподілу і перерозподілу фінансових активів між сферами економіки, регіонами країни та країнами в межах світового ринку.

Вітчизняний ринок фінансових послуг характеризується відсутністю чітких правил функціонування, що зумовлює необхідність розробки істотних підходів до побудови ефективного механізму державного регулювання. Державне регулювання ринків фінансових послуг - це здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є :  проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;  захист інтересів споживачів фінансових послуг;  створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;  створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;  забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;  додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;  запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;  контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;  сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

В Україні державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється відповідно до встановлених зобов’язань і вимог діяльності споживачів та учасників ринку фінансових послуг з врахуванням його стандартів, державної реєстрації фінансових установ, ліцензування та нагляду за їх професійною діяльністю, захисту інтересів споживачів фінансових послуг . Відповідно до ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг покладається на Національний банк України, Держану комісію з цінних паперів та фондового ринку і Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг. Окрім цього, контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг здійснює Антимонопольний комітет України щодо запобігання монополізації ринків, зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, здійснення контролю за концентрацією суб'єктів ринків та сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

На довгострокову перспективу в умовах загострення кризових процесів на світових фінансових ринках, а також враховуючи необхідність збереження ліквідності національних фінансової і банківської систем на рівні, здатному забезпечити конкурентоспроможність національної економіки України, держава як регулятор і кредитор останньої інстанції має оптимізувати свою діяльність за такими пріоритетними напрямами модернізації сфери фінансових послуг:  впровадження механізмів «інтегрованого нагляду» та уніфікація вимог і стандартів фінансової діяльності з метою гармонізації системи управління інститутами сфери фінансових послуг з міжнародними стандартами;  впровадження систем ризик-орієнтованого нагляду на засадах індивідуального підходу до оцінки ризиків окремих учасників ринку або їхніх активів;  вдосконалення систем фінансового моніторингу та розкриття інформації фінансових установ для їх клієнтів, а також вдосконалення системи розкриття інформації державних контролюючих установ для всіх учасників фінансового ринку;  забезпечення високого ступеня інституційної спроможності регулюючих органів.

Сучасна система регулювання ринку фінансових послуг має базуватися на принципах, що передбачають: захист прав та інтересів учасників з боку держави, прозорість та доступність інформаційної бази, необхідної для прийняття рішень, підтримку добросовісної конкуренції, існування державного органу регулювання з чітко визначеними функціями і повноваженнями, підтримку інновацій у даній галузі. Ефективність державного регулювання ринку фінансових послуг України може бути досягнена лише за умов дотримання зазначених принципів.

36. Інститути-регулятори на ринку фінансових послуг.

Оскільки в рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них упорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою біржею, на позабіржовому - асоціаціями дилерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому - Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два сектори фондового ринку і відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.

Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний. Наприклад, в Італії та Японії - це майже державні установи, а у Франції та Німеччині - ринкові інститути, діяльність яких номінальне не підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення не лише для фондового сектора-економіки, а й для функціонування економічного механізму країни в цілому.

НБУ - регулятор ринку фінансових послуг банківських інститутів, діє на підставі ЗУ „Про Національний Банк України”, також його повноваження закріпленні у ЗУ „Про банки та банківську діяльність”.

Аналіз показує, що на теперішній час ліцензування діяльності фінансових установ, державний нагляд, а також профілактика правопорушень і правозастосування у сфері фінансових послуг України здійснюється значною кількістю державних органів за суб'єктною ознакою. Це призводить до існування в Україні децентралізованої системи державного регулювання ринку фінансових послуг, а саме: Національний банк України виконує функції регулятора ринку банківських послуг; Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку – ринків цінних паперів і похідних цінних паперів; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України – інших ринків небанківських фінансових послуг; Антимонопольний комітет України та інші державні органи – регулюють фінансову діяльність суб'єктів всіх сегментів ринку фінансових послуг у межах повноважень, визначених законодавством.

37. Послуги фонду гарантування вкладів фізичним особам.

Фонд гарантує відшкодування до 200 000 гривень (Рішення адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 27 від 21 серпня 2012 року).

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) діє з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків та зміцнення довіри до банківської системи в Україні.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. 

 Фонд є юридичною особою публічного права.  Фонд заснований з метою захисту прав та законних інтересів вкладників банків.

 Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

  На виконання свого основного завдання Фонд здійснює такі функції:

 1) веде реєстр учасників Фонду;  2) акумулює кошти, отримані з джерел, визначених статтею 19 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», здійснює контроль за повнотою і своєчасністю перерахування зборів кожним учасником Фонду;

 3) інвестує кошти Фонду в державні цінні папери України;  4) здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;  5) здійснює регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб;  6) бере участь в інспекційних перевірках проблемних банків за пропозицією Національного банку України;  7) застосовує до банків та їх керівників відповідно фінансові санкції і накладає адміністративні штрафи;

 8) здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов’язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку;

 9) здійснює перевірки банків щодо дотримання законодавства про систему гарантування вкладів фізичних осіб;

 10) надає фінансову підтримку приймаючому банку;

 11) здійснює прогнозування потенційних витрат Фонду на виведення неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам. 

38. Послуги, права та функції торговців цінними паперами.

Вид послуги, яку торговець надає клієнту. Такими послугами є:

а) посередницькі послуги по купівлі цінних паперів;

б) посередницькі послуги по продажу цінних паперів;

в) посередницькі послуги по обміну цінних паперів;

г) інші, передбачені чинним законодавством.

Стаття 358 ГКУ Торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю:

• цінними паперами власного випуску;

• акціями того емітента, у якого він безпосередньо або побічно володіє майном у розмірі понад п'ять відсотків статутного капіталу.

Торго́вець ці́нними папе́рами — юридична особа, яка має відповідну ліцензію на здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами.

Діяльність з торгівлі цінними паперами провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність на фондовому ринку - діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

- дилерську діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;

- брокерську діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема на підставі договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

- андеррайтинг - укладення торговцем цінними паперами договорів щодо відчуження цінних паперів та/або здійснення дій чи надання послуг, пов'язаних з таким відчуженням, у процесі емісії цих цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента на підставі відповідного договору з емітентом;

- діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами, іншими фінансовими інструментами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, а також отриманими у процесі управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами в інтересах установника управління або визначених ним третіх осіб.

Особливістю діяльності торговців цінними паперами є діяльність по перерозподілу грошових ресурсів і фінансове посередництво та організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами.

39. Послуги недержавних пенсійних фондів.

Недержавний пенсійний фонд - суб'єкт другого рівня системи пенсійного забезпечення - недержавний пенсійний фонд, який створений та діє відповідно до законодавства про недержавне пенсійне забезпечення, відповідає вимогам цього Закону для отримання ліцензії на надання послуг у накопичувальній системі пенсійного страхування (далі - пенсійний фонд - суб'єкт другого рівня);

Він надає можливість накопичити певні кошти на старість та забезпечити додаткову пенсію, по досягненню пенсійного віку.