Черненко Єлизавета

30. Регулювання ринку строкових контрактів.

Практика функціонування українського строкового ринку випереджає його нормативно-правову базу. Чинні нормативні акти залишаються недосконалими, не враховують світовий досвід застосування строкових інструментів.

Проблеми починаються з відсутності єдиного підходу до термінологічного апарату. Так, у Цивільному кодексі України [4] та Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [5] використовується термін «похідні цінні папери» — це такі, механізм випуску і обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом) цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. При цьому не зазначається, які саме цінні папери відносяться до похідних. У Податковому кодексі використовується термін «дериватив», який характеризується як стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах. Стандартна (типова) форма деривативів і порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. До деривативів зазначеним нормативно-правовим документом віднесені: своп, опціон, форвардний контракт, ф’ючерсний контракт (ф’ючерс) [6]. Прогресивним, на наш погляд, є те, що у кодексі передбачається забезпечення виконання зобов’язань за ф’ючерсом шляхом створення відповідних умов організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами відповідно до його специфікації шляхом постачання базового активу та його оплати коштами або проведення між сторонами контракту грошових розрахунків без постачання базового активу.

У Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» [7] застосовуються як терміни «похідні (деривативи)» так й «похідні цінні папери». Так, у ст. 2 зазначеного Закону фондовий ринок характеризується як «…сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів)». При цьому в статті 3 приведено класифікацію цінних паперів, серед яких виокремлюється група «похідні цінні папери», якій надано визначення, але не приведено переліку цінних паперів, що належать до цієї групи.

Згідно останнього зареєстрованого у Верховній Раді України законопроекту «Про похідні (деривативи)» [8], до похідних (деривативів) відносить: строкові контракти та похідні цінні папери. До строкових контрактів, згідно цього проекту, належать: ф’ючерсні контракти (ф’ючерси); опціонні контракти (опціони); форвардні контракти (форварди); свопові контракти (свопи). До похідних цінних паперів — опціонні сертифікати; фондові варанти. Укладання опціонних контрактів (опціонів) і ф’ючерсних контрактів (ф’ючерсів), згідно законопроекту, може здійснюватися виключно на організаторі торгівлі строковими контрактами. Обіг похідних цінних паперів здійснюється на фондових біржах, які відповідно до законодавства одержали ліцензію на провадження діяльності з організації торгівлі на фондовому ринку.

Привертає увагу те, що визначення деривативів, ф’ючерсних контрактів, опціонів, свопів, що наведені у законопроекті, не відповідають визначенням Податкового кодексу, що негативно буде впливати на діяльність учасників ринку за умови прийняття законопроекту.

До того ж, деякі норми законопроекту є некоректними. Так, у законопроекті зазначено емітента опціонного сертифікату на придбання (це юридична особа - власник базового активу такого сертифіката або юридична особа, яка уклала з власником базового активу опціонного сертифіката договір комісії чи договір доручення), а щодо сертифікату на продаж — не визначено, хто взагалі може виступати в такій ролі.

На наш погляд, вже сьогодні для учасників ринку є незрозумілим одночасне існуванням на біржах обігу «опціонів» як строкових контрактів, так і «опціонних сертифікатів». Нагадаємо, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в 2009 році прийняла два нормативно-правових документа [9; 10], які, на наш погляд, не сприяють розвитку цивілізованого та сучасного ринку деривативів. Так, зазначеними документами запроваджено до біржового обігу «пціонні сертифікати», які навіть у цих

документах не характеризуються як «цінні папери», а тільки як «стандартні документи». У зв’язку з тим, що у Податковому кодексі застосовується тільки термін «опціон», в учасників ринку виникає необхідність доводити те, що «опціонний сертифікат» —це те саме, що й «опціон». Але визначення опціонного сертифікату немає нічого спільного з визначенням опціону у Податковому кодексі. Іншою проблемою використання опціонних сертифікатів є здійснення з ними біржових операцій професійними учасниками фондового ринку — торговцями цінними паперами. Згідно чинного законодавства, операції з цінними паперами для торговців

цінними паперами — членів фондової біржі є виключним видом діяльності (за виключенням банків). Якщо опціонні сертифікати не будуть вважатися цінними паперами, так звані «чисті» торговці цінними паперами не матимуть можливості працювати з ними.

Запровадження ф’ючерсів та опціонів у біржову торгівлю без прийняття Закону «Про похідні (деривативи)» та відповідних нормативних актів супроводжується невирішеністю проблеми щодо клірингу та розрахунків. Так, згідно чинного законодавства, організатори торгівлі можуть поєднувати діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку з клірингом та розрахунком за договорами щодо похідних (деривативів), що укладаються на такому організаторі торгівлі [7, ст. 20, 26].

В умовах відсутності нормативно-правового врегулювання цього питання, на Українській біржі, що запровадила строковий ринок, у «Правилах торгівлі в секції строкового ринку» передбачено, що функції центрального контрагента виконує член біржі, який має ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку — депозитарної діяльності зберігача цінних паперів та зобов’язався укладати угоди виключно на біржі (без права укладати угоди на інших фондових біржах та позабіржовому ринку) відповідно до функцій центрального контрагента на біржі та заключив з біржею відповідний договір [1]. Зазначимо, що чинне законодавство вимагає членства на біржі виключно торговців цінними паперами (які можуть поєднувати свою діяльність з депозитарною діяльністю зберігача), але функції торговців та зберігачів читко визначено у відповідних нормативних документах ДКЦПФР, що створює ризики як діяльності самого центрального контрагента з точки зору її відповідності чинним вимогам, так й інших учасників торгівлі строковими інструментами. Всі вищезазначені проблеми потребують розв’язання шляхом вдосконалення нормативно-правового регулювання. Недосконалість відповідного нормативно-правового забезпечення, основні недоліки якого розглянуто в статті, є однією з значущих перешкод для успішного розвитку ринку деривативів в Україні. Перспективи подальшого розвитку похідних фінансових інструментів в Україні, на наш погляд, залежать як від розвитку організованого ринку базових активів, так й від прийняття спеціального закону, що відповідає світовим стандартам, вдосконалення чинних нормативно-правових документів.

31. Консалтингові послуги в інноваційній діяльності.

Консалтингові ресурси можна віднести як до інформаційних, так і до інтелектуальних, оскільки їх зміст становлять знання й інформація. Водночас їх виділення в особливий вид ресурсів сучасного бізнесу є обґрунтованим, оскільки їм притаманні не тільки характеристики, що змістовно зближують їх з інформаційними та інтелектуальними ресурсами, але й істотні особливості. Основу такого вирізнення становлять специфічність змісту, співвідношення і взаємозв'язки інформаційного та інтелектуального складників консалтингових ресурсів.

Отже, консалтингові ресурси - це суб'єктивні специфічні знання, що виступають продуктом переробки інформації. У процесі консультування вони отримують інституційне закріплення і передаються клієнтам на комерційних засадах разом з інформацією, що їх доповнює. У змісті консалтингових ресурсів інтелектуальному складнику належить пріоритетна роль, а інформаційному, що його доповнює, -супутня. Це дає підставу для визначення консалтингових ресурсів як особливий вид ресурсів інтелектуальних.

Консалтингові ресурси є важливим чинником інноваційної діяльності, перетворення якої на вирішальний чинник економічного зростання виступає відмінною ознакою інноваційного типу розвитку економіки.

Професійні консультанти, завдання яких полягає в забезпеченні інноваційного процесу консалтинговими ресурсами, необхідними для ефективного провадження інноваційної діяльності, є незалежними учасниками інноваційної мережі інноваційних й інноваційно-активних фірм. По-перше, консалтингові ресурси комплексно використовуються фірмами даного функціонального блоку НІС при здійсненні всіх інноваційних технологій, що становлять зміст інноваційної діяльності - НДДКР-технологій, ринкових, інвестиційних, впроваджувальних, виробничих та управлінських. По-друге, надаючи інноваторам у процесі консалтингового обслуговування специфічні знання й інформацію, економічний консалтинг виступає фактором формування й нагромадження інноваційного потенціалу фірм як ресурсного фундаменту їхньої інноваційної діяльності, забезпечує його ефективну реалізацію в процесі здійснення фірмою інноваційних технологій. По-третє, консультанти, виступаючи незалежними учасниками інноваційної мережі інноваційних й інноваційно-активних фірм виробничої сфери сприяють росту їх інновативності, підвищенню ефективності інноваційної діяльності, розвитку інноваційного підприємництва в цілому.

Основними напрямками участі професіональних консультантів в інноваційній діяльності фірм є консультування, проектування, навчання, аутсорсинг, розробка й передавання організаційно-управлінських новацій. Консультування може бути інноваційним, інвестиційним, маркетинговим, кадровим, організаційним та ін. Але більшість видів консалтингових послуг необхідні для здійснення практично всіх стадій і технологій інноваційної діяльності фірм. Проектування припускає участь консультантів у розробці й реалізації інноваційних проектів. Навчання як напрямок діяльності консультантів є чинником формування й розвитку людського капіталу працівників, який використовується фірмою в інноваційному процесі. Аутсорсинг - це засіб підвищення ефективності здійснення фірмами інноваційних технологій шляхом часткового передавання функцій, а значить і ризиків інноваційної діяльності консультантам як незалежним учасникам зовнішньої інноваційної мережі. Причому останні можуть брати на себе виконання як окремих, так і багатьох функцій фірм у межах певної інноваційної технології. При здійсненні фірмами нововведень в організаційно-управлінській сфері консультанти можуть виступити в ролі продуцентів і постачальників інтелектуальних продуктів - організаційно-управлінських новацій. Прикладом такої їх участі в інноваційному процесі може бути діяльність Ф.Тейлора по впровадженню на підприємствах розроблених їм принципів організації праці. Таким чином, інноваційна роль консалтингових ресурсів знаходить свій прояв у різних напрямках діяльності професіойних консультантів як незалежних учасників зовнішньої мережі інноваційних та інноваційно-активних фірм виробничої сфери з їх забезпечення консалтинговими ресурсами, необхідними для ефективного здійснення інноваційних технологій.

Консалтингові фірми і незалежні професіональні консультанти належать до інфраструктури інноваційної діяльності як сукупності організацій, обслуговуючих наукову, інноваційну, виробничу сфери й ринок, що підтримують інформаційно й організаційно інноваційний процес. Це комплекс організацій інфраструктури науки, спеціалізованих організацій інноваційної сфери, організацій виробничої й ринкової інфраструктур, що обслуговують і підтримують системний інноваційний процес ринкового типу на всіх стадіях і в усіх сферах, забезпечують його безперервність та ефективність на основі інтеграції наукової, інноваційної, виробничої сфер економіки. Консалтингові організації як елементи інфраструктур цих сфер економіки, ринкової інфраструктури, що інформаційно сприяють й організаційно підтримують суб'єктів інноваційної діяльності, виступають складниками інноваційної інфраструктури в широкому розумінні. Б.Данилішин і В.Чижова справедливо називають центри консалтингу елементами інфраструктури інноваційної діяльності разом з технопарками, технополісами, інноваційними бізнес-інкубаторами, інноваційними біржами, інжинірингом, маркетинговими, рекламними, аудиторськими фірмами [1]. У науковій царині діють впроваджувальні та інжинірингові організації, однією з функцій яких є консультування науковців з питань комерціалізації наукових продуктів-новацій, їх просування безпосереднім споживачам - фірмам виробничої сфери. Надання консалтингових послуг - важливий напрямок діяльності спеціалізованих інноваційних організацій: технопарків, галузевих кластерів, інноваційних центрів, інноваційних бізнес-інкубаторів, венчурних фондів тощо. Виробничий консалтинг як елемент загальної виробничої інфраструктури, спрямований на підвищення ефективності інноваційної діяльності фірм на стадіях впровадження новацій, рутинізації й дифузії нововведень. Консалтингові фірми ринкової інфраструктури, насамперед ринку інновацій, обслуговують інноваційний процес як стосовно комерціалізації нововведень, так і в напрямку сприяння ефективній реалізації інноваційної продукції.

Використання консалтингових ресурсів в інноваційному процесі сприяє розвитку державного, міжфірмового й корпоративного управління інноваційною діяльністю, підвищенню інноваційної культури на підставі поширення і впровадження в господарську практику знань про міжнародні стандарти, правила й норми інноваційної поведінки. У цілому консалтинг є дійовим чинником формування в країні певного інноваційного клімату, невід'ємною часткою національного інноваційного середовища і сприяє розвитку інноваційного підприємництва.

В національних інноваційних системах консалтингові ресурси виконують трансформаційну, інтегруючу, стимулюючу, інституційну та ідеологічну функції, спрямовані на досягнення стратегічної мети НІС - сприяння інноваційному розвитку національної економіки. Зазначені функції забезпечують:

- раціоналізацію інноваційного процесу, технологій інноваційної діяльності, оптимізацію комбінації й використання ресурсів, що є складниками інноваційного потенціалу;

- прискорення впровадження нових знань і досвіду в господарську практику, залучення інтелектуальних продуктів-новацій в економічний оборот, здійснення системного інноваційного процесу ринкового типу, розвиток інноваційної діяльності й підвищення інновативності і інноваційної активності бізнесу;

- зниження трансакційних витрат учасників інноваційного процесу, пов'язаних з угодами на ринках інновацій, об'єктів інтелектуальної власності, інформації тощо;

- оптимізацію економічної поведінки суб'єктів інноваційної діяльності, її спрямованість на високі результати інноваційної діяльності;

- інформаційну підтримку інноваторів, засвоєння ними нових знань, сучасних прийомів і методів інноваційної діяльності як основи їх інноваційної культури й мислення (інформаційна і навчальна функції консалтингу).

З нашого погляду, інноваційна сутність консалтингових ресурсів полягає в тому, що вони є найважливішим структурним елементом усіх рівнів інноваційного потенціалу економіки в широкому розумінні:

- ресурсний рівень інноваційного потенціалу (ресурсний потенціал інноваційного розвитку) становлять специфічні знання й інформація, організаційно-управлінські новації та ноу-хау, передані консультантами інноваторам як консалтингові ресурси інноваційної діяльності;

- результативний рівень інноваційного потенціалу безпосередньо залежить від ефективності професійної консультаційної допомоги суб'єктам інноваційної діяльності, що сприяє досягненню їх цілей;

- економічний консалтинг як елемент внутрішнього рівня інноваційного потенціалу сприяє розвитку інноваційного мислення господарюючих суб'єктів, зростанню їх інноваційної культури та інновативності, тобто здатності сприймати й використовувати нововведення, сприяти їх поширенню.

32. Гарантія і поручництво.

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Банківська гарантія є одним з найпоширеніших способів забезпечення зобов’язань у сфері міжнародної торгівлі. Особа, на прохання якої надається банківська гарантія, називається принципалом. Бенефіціаром називають особу, зазначену у банківській гарантії як таку, на вимогу і на користь якої банк-гарант здійснює платіж. Банк-гарант видає гарантію, тобто бере на себе зобов’язання, що при настанні обумовлених обставин він виконає платіж на користь зазначеної у гарантії особи.

Гарантія — досить широке поняття. Воно поширюється на якість товару, обов’язок однієї особи відповідати перед кредитором іншої за виконання нею своїх зобов’язань. Поняття “гарантія” часто вживається як синонім терміна “поручництво” (“порука”). Гарантію можна розглядати і як самостійне та незалежне зобов’язання банку щодо забезпечення виконання зобов’язань іншої особи. З класичним поручництвом банківську гарантію об’єднує те, що як гарант, так і поручитель повинні виплачувати обумовлену суму у разі невиконання зобов’язань третьою особою. Гарантія відрізняється від поручництва тим, що зобов’язання гаранта (банку) не залежать від зобов’язань принципала. Банк, що надає гарантію, не має права пред’являти бенефіціару гарантії вимоги, які може пред’являти боржник, зобов’язання якого забезпечуються гарантією. Обсяг зобов’язань банку може не збігатися з обсягом зобов’язань боржника. До того ж банківське зобов’язання є лише грошовим. Дійсність гарантійного зобов’язання не залежить від дійсності зобов’язань основного боржника. Банківська гарантія не може бути субсидіарною (тобто додатковою). Це означає, що банк не може вимагати від бенефіціара, щоб він спочатку пред’явив вимоги до боржника, а вже потім до банку. Банківська гарантія вважається надійнішим способом забезпечення зобов’язань, ніж традиційне поручництво.

Банківська гарантія не має спеціального регулювання у національному законодавстві майже всіх країн світу. Є лише поодинокі винятки.

Суть банківської гарантії полягає не у виконанні зобов’язань гарантом замість боржника. Така гарантія є певною компенсацією за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань принципала.

Банківська гарантія може бути як такою, що не підлягає відкликанню, так і відкличною. Невідклична гарантія не може змінюватися без згоди бенефіціара. Права бенефіціара за цією гарантією, як правило, не передаються іншій особі. Гарант несе зобов’язання лише відповідно до умов, передбачених у договорі банківської гарантії.

Договори гарантії найчастіше укладаються у формі гарантійного листа. Цей лист надсилається безпосередньо бенефіціару. Інколи адресатом є банк, у якому бенефіціар має рахунок. У листі чітко зазначається дата закінчення терміну гарантії.

Розрізняють такі види банківських гарантій:

- тендерна (конкурсна) (гарант компенсує збитки, завдані відповідним учасником тендера);

- виконання (забезпечує охорону інтересів імпортера, покупця або замовника);

- повернення авансу (сплаченого покупцем або замовником);

- оплати (заборгованості експортера за поставлений товар, виконану роботу, надану послугу тощо);

- митна (використовується для оплати митних платежів, зокрема, при тимчасовому ввезенні або транзиті товарів);

- судова (передбачає забезпечення судових витрат);

- забезпечення позову (якщо на майно накладається арешт, то, пред’явивши гарантію, відповідна особа може використовувати це майно за своїм розсудом);

- коносамента (передбачає виконання зобов’язань перевізником вантажу).

Якщо гарантія надається безпосередньо банком, що бере на себе зобов’язання, то таку гарантію називають прямою.

Опосередкована (непряма) гарантія має ще й третю назву — зустрічна. Вона означає, що банк, до якого звернулися за гарантією, переадресовує її банку-кореспонденту.

Контргарантія — це своєрідна ланцюжкова гарантія, за якої певний банк повторює гарантійне зобов’язання іншого банку.

Нарешті, консорціумна гарантія — це така, за допомогою якої група осіб забезпечує зобов’язання цієї групи шляхом одержання головним гарантом консорціуму відповідних банківських гарантій від учасників групи.

ПОРУЧИТЕЛЬСТВО (guarantee) – спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого поручитель повністю або частково бере на себе відповідальність у разі настання передбаченого випадку виконати перед кредитором зобов’язання боржника.

П. можна розглядати як різновид фінансової гарантії.

Відношення П. регулюються положеннями розділу «Зобов’язальне право» Цивільного кодексу України, згідно з яким договір поруки укладається між поручителем, боржником і кредитором виключно в письмовому вигляді.

З правової точки зору договір поруки створює зобов’язання для поручителя, а тому його зобов’язальною стороною є саме поручитель. Іншою стороною договору поручительства може бути кредитор за основним зобов’язанням або інша особа, включаючи боржника.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України боржник і поручитель відповідають перед кредитором солідарно.

Особливість П. полягає в тому, що зобов’язання за договором поруки має характер додаткового (акцесорного) по відношенню до основного зобов’язання. Це означає, що припинення основного зобов’язання одночасно припиняє дію договору поруки.

Відносини поручительства оформлюються шляхом укладання договору П.

У вітчизняній банківській практиці при кредитуванні фізичних осіб (споживче, іпотечне кредитування) банки з метою додаткового забезпечення наданого кредиту можуть залучати поручителів боржника для солідарної відповідальності в разі неможливості виконання основним позичальником своїх зобов’язань. Зазвичай, такими поручителями стають близькі родичі або друзі позичальника, яким останній не сплачує ніяких коштів.

33. Послуги Української державної інноваційної компанії.

1.1. Українська державна інноваційна компанія (далі - Компанія) є державною небанківською фінансово-кредитною установою, що утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2000 р. N 654 ( 654-2000-п ) на базі ліквідованих згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" ( 1573/99 ) Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень.

1.3. Засновником Компанії є держава в особі Кабінету

Міністрів України. З питань проведення державної інноваційної

політики Компанія підпорядковується Міністерству освіти і науки.

( Пункт 1.3 в редакції Постанови КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від

21.08.2003 )

3. Мета і завдання діяльності Компанії

3.1. Компанія утворена з метою забезпечення реалізації

державної інноваційної політики і залучення вітчизняних та

іноземних інвестицій для розвитку національної економіки.

3.2. Завданнями Компанії є:

розроблення нових інноваційних та інвестиційних проектів,

спрямованих на забезпечення розвитку економіки, та організація

відбору найефективніших проектів; ( Абзац другий пункту 3.2 в

редакції Постанови КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

фінансування за рахунок власних і залучених коштів

науково-технічних і маркетингових досліджень,

конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт,

науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів,

спрямованих на впровадження у виробництво прогресивних

науково-технічних розробок і технологій, освоєння випуску нових

видів продукції шляхом створення нових виробництв, передачі

обладнання, устаткування в оренду (лізинг) або придбання частки

корпоративних прав у підприємствах, які працюють за новітніми

технологіями, надання підприємствам кредитів, їх інвестування,

провадження з ними спільної діяльності; ( Абзац третій пункту 3.2

в редакції Постанови КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

фінансування заходів щодо розвитку інноваційної

інфраструктури; ( Пункт 3.2 доповнено абзацом четвертим згідно з

Постановою КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

фінансування інноваційних та інвестиційних проектів за

рахунок коштів державного бюджету відповідно до пріоритетів

інноваційного та інвестиційного розвитку національної економіки;

залучення коштів, у тому числі іноземних, для фінансування

науково-технічних і маркетингових досліджень,

конструкторсько-технологічних та інших проектних робіт,

науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів;

( Абзац шостий пункту 3.2 із змінами, внесеними згідно з

Постановою КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

забезпечення повернення до Компанії інноваційних позик,

наданих ліквідованим Державним інноваційним фондом і його

регіональними відділеннями, а також забезпечення управління іншими

борговими зобов'язаннями згідно із законодавством, у тому числі

шляхом реструктуризації та запровадження управління борговими

зобов'язаннями дебіторів; ( Абзац сьомий пункту 3.2 із змінами,

внесеними згідно з Постановою КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від

21.08.2003 )

розроблення та здійснення комплексу заходів

передінвестиційного характеру;

супровід інноваційних та інвестиційних проектів, здійснення

контролю за ефективним їх виконанням і використанням наданих

коштів; ( Абзац дев'ятий пункту 3.2 із змінами, внесеними згідно з

Постановою КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

налагодження співробітництва з міжнародними фінансовими

організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних

держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України

і реалізація з ними спільних інноваційних та інвестиційних

проектів і програм;

участь у розробленні та здійсненні комплексу заходів

організаційного, фінансового, економічного і правового характеру з

метою забезпечення розвитку підприємництва, підтримки малого та

середнього бізнесу в науково-технічній та інноваційній діяльності.

( Абзац одинадцятий пункту 3.2 із змінами, внесеними згідно з

Постановою КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

3.3. Компанія відповідно до покладених на неї завдань:

кредитує і фінансує науково-технічні та маркетингові

дослідження, конструкторсько-технологічні та інші проектні роботи,

науково-технічний пошук, розроблення та реалізацію інноваційних та

інвестиційних проектів і програм; ( Абзац другий пункту 3.3 в

редакції Постанови КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

фінансує капітальні вкладення за дорученням власників або

розпорядників інвестованих коштів;

здійснює випуск цінних паперів (облігацій, векселів тощо);

купує і продає цінні папери, а також здійснює операції з

ними;

видає поручительства, гарантії та інші зобов'язання за третіх

осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

придбаває права вимоги з поставки товарів, надання послуг і

виконання робіт (факторинг);

придбаває за власні та залучені кошти засоби виробництва для

передачі їх в оренду (лізинг);

здійснює довірчі операції (залучення та розміщення коштів,

управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

набуває прав інтелектуальної власності та реалізує їх;

( Пункт 3.3 доповнено абзацом десятим згідно з Постановою КМ

N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

проводить обстеження та дослідження потенційних об'єктів

інноваційної та інвестиційної привабливості, забезпечує

інформаційне обслуговування учасників інноваційних та

інвестиційних проектів і програм на договірній основі;

організовує розроблення нових та відбір інноваційних та

інвестиційних проектів відповідно до визначених Кабінетом

Міністрів України пріоритетних напрямів економічного розвитку

України, здійснює пошук їх виконавців та інвесторів як в Україні,

так і за її межами, у тому числі на конкурсних засадах, і бере

участь у реалізації цих проектів; ( Абзац дванадцятий пункту 3.3

із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1316

( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

організовує і проводить попередню експертизу, у тому числі

державну комплексну та науково-технічну, інноваційних та

інвестиційних проектів; ( Абзац тринадцятий пункту 3.3 із змінами,

внесеними згідно з Постановою КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від

21.08.2003 )

бере участь у розробленні проектів законодавчих та інших

нормативно-правових актів з питань удосконалення інноваційних та

інвестиційних процесів тощо; ( Абзац чотирнадцятий пункту 3.3 із

змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1316 ( 1316-2003-п )

від 21.08.2003 )

забезпечує управління і супровід інноваційних та

інвестиційних проектів;

готує висновки та пропозиції щодо доцільності залучення

іноземних кредитів та інвестицій;

забезпечує пошук потенційних інвесторів та кредиторів для

вітчизняних суб'єктів господарської діяльності, надання послуг з

підготовки комплекту технічної, економічної та іншої необхідної

документації до інноваційних та інвестиційних проектів; ( Абзац

сімнадцятий пункту 3.3 із змінами, внесеними згідно з Постановою

КМ N 1316 ( 1316-2003-п ) від 21.08.2003 )

реалізує з іноземними інвесторами спільні інноваційні та

інвестиційні проекти і програми;

проводить організаторську роботу з надання гарантій

(укладення договорів страхування, застави, поруки тощо) для

забезпечення повернення інноваційних та інвестиційних коштів

виконавцями проектів;

забезпечує повернення позик та кредитів шляхом їх

реструктуризації, управління борговими зобов'язаннями, реалізації

заставленого майна, а також товарів, цінних паперів та інших

активів, переданих в рахунок погашення боргу за кредитними

договорами тощо;

організовує і проводить виставки, семінари, конференції,

виставки-продажі та аукціони;

надає маркетингові, посередницькі, юридичні та інші

консультаційні послуги;

організовує навчання, підвищення кваліфікації та

перепідготовку спеціалістів у сфері інноваційної та інвестиційної

діяльності;

провадить рекламно-видавничу діяльність.

Відповідно до мети і завдань, визначених цим Статутом,

Компанія провадить інші види діяльності, що не суперечать

законодавству, взаємодіє з органами виконавчої влади,

підприємствами, установами і організаціями України та іноземних

держав. ( Абзац двадцять четвертий пункту 3.3 із змінами,

внесеними згідно з Постановою КМ N 581 ( 581-2001-п ) від

28.05.2001 )

34. Депозитарно-клірингова інфраструктура.

Посередники депозитарно-клірингової системи - Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінних паперів, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів і депозитарій - юридична особа, професійний учасник, який спеціалізується виключно на веденні депозитарної діяльності.

Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства (ВАТ) в Україні було створено Національний депозитарій. Законодавство про депозитарну діяльність складається із Закону "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 року, Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 року та інших законодавчих актів України, які визначають перелік цінних паперів, що обслуговуються у Національній депозитарній системі (далі НДС), основні функції депозитарних установ і правила здійснення операцій при виконанні ними зберігання та обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операції емітента щодо випущених ним цінних паперів, особливості депозитарного обслуговування інститутів спільного інвестування та пенсійних фондів, порядок взаємодії зберігачів і депозитаріїв цінних паперів з іншими учасниками НДС, вимоги до складання облікового та зведеного облікового реєстру власників цінних паперів. Контроль за діяльністю НДС здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка також є уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію, а також у межах повноважень, визначених законодавством України, Національний банк України, Міністерство фінансів України та інші державні органи.

Національна депозитарна система - єдина функціональна система, що об'єднує учасників ринку, які займаються депозитарною діяльністю, а також забезпечують обіг бездокументарних цінних паперів у межах національного ринку.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:

o стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;

o уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних стандартів;

o відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в бездокументарній формах;

o реальна поставка чи переміщення з рахунка в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;

o акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат і виплат з погашення тощо) за цінними паперами, взятими на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;

o регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

o надання послуг щодо виконання обов'язків номінального держателя іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

o розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов'язаних із банківськими або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.

Конкретними учасниками НДС є:

- депозитарій;

- зберігач;

- реєстратори.

1. Депозитарій - юридична особа, створена у формі ВАТ, професійний учасник ринку цінних паперів, який має ліцензію на провадження депозитарної діяльності та може здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Депозитарій здійснює діяльність відповідно до розпорядження - документа, що містить вимогу до депозитарної установи щодо виконання певних депозитарних операцій. Якщо депозитарій здійснює клірингові операції згідно з ліцензією, його називають кліринговим.

Депозитарій створюється у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше як десять зберігачів, які здійснюють виключно депозитарну діяльність. При цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду. Клієнтами депозитарію є зберігані, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини. На відміну від зберігачів, депозитарії не обслуговують індивідуальних власників і ведуть облік цінних паперів без зазначення їхніх номерів та інших індивідуальних ознак. У разі одержання ліцензії на провадження діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, виданої ДКЦПФР, депозитарна установа має право виконувати функції реєстратора.

Основними видами депозитарної діяльності є:

- зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

- кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

- ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

- підтримка комп'ютеризованих систем виконання угод, які укладаються на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі;

- надання консультаційних та інформаційних послуг своїм клієнтам тощо.

Депозитарні установи для здійснення депозитарної діяльності виконують функції зберігання цінних паперів, обслуговування їх обігу на рахунках у цінних паперах та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Кліринг і розрахунки за операціями щодо цінних паперів здійснює виключно депозитарій, який отримав ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - розрахунково-клірингової діяльності.

Кліринг - це процес, який включає: отримання, звіряння та поточні оновлення інформації, підготовку бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод з цінними паперами, визначення взаємних вимог та зобов'язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів. Кліринг за угодою з цінними паперами полягає в обчисленні грошових сум, які підлягають переказу, і кількості цінних паперів, які мають бути поставлені за результатами угоди. Розрахунки полягають у виконанні зобов'язань, визначених у процесі кліринга. Розрізняють розрахунково-клірингову діяльність:

o щодо цінних паперів - полягає у визначенні та виконанні взаємних зобов'язань з поставкою цінних паперів учасникам операцій з цінними паперами;

o щодо грошових коштів - у визначенні та виконанні взаємних зобов'язань з поставки (переказу) грошових коштів у зв'язку з операціями з цінними паперами. У результаті клірингу та розрахунків здійснюються передача цінних паперів від продавця до покупця та грошові розрахунки покупця з продавцем відповідно до вимог контракту. Фактично кліринг між учасниками біржової торгівлі встановлює, хто, кому і в які терміни має сплатити грошові кошти та поставити цінні папери.

Кліринг і розрахунки класифікують залежно від виду біржового активу та рівня централізації. За рівнем централізації розрізняють кліринг окремої біржі (між членами клірингової палати та між членами біржі), міжбіржовий та міжнародний кліринг. Функціями біржового клірингу та розрахунків є:

o забезпечення процесу реєстрації укладених біржових угод (передача й отримання інформації про угоду, її перевірка і підтвердження, реєстрація угоди);

o облік зареєстрованих угод;

o залік взаємних зобов'язань і платежів учасників біржового ринку;

o гарантійне забезпечення біржових угод;

o організація грошових розрахунків;

o забезпечення поставки біржового активу покупцеві. При здійсненні клірингу окремо ведеться облік коштів клієнтів і фінансових посередників. Угоди надходять до розрахунково-клірингової системи тільки після їх реєстрації та перевірки всіх реквізитів. Існує жорсткий графік клірингу і розрахунків, при порушенні якого накладаються штрафні санкції. Розрахунково-кліринговий цикл для цінних паперів становить 4 дні. З розширенням сфери електронного обігу цінних паперів відбувається перехід до створення клірингових депозитаріїв, які здійснюють весь комплекс депозитарних, клірингово-розрахункових та супутніх функцій ринку. Кліринговий депозитарій для виконання грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язаний користуватися послугами, які надають розрахункові банки згідно з договором. Розрахунковий банк - це банк, з яким депозитарій уклав договір про грошові розрахунки за угодами.

Депозитарії не мають права у власних інтересах та в інтересах третіх осіб без відповідного доручення клієнтів укладати угоди з цінними паперами, які належать їх клієнтам і зберігаються на рахунках. Депозитарії повинні дотримуватися вимог конфіденційності інформації про рахунки цінних паперів. Клієнтами сучасних депозитаріїв є потужні емітенти, торгівці цінними паперами та інші депозитарії. Безпосереднє депозитарне обслуговування індивідуальних інвесторів покладається на торгівців цінними паперами, що є учасниками Національної депозитарної системи.

Депозитарні установи здійснюють депозитарну діяльність виключно щодо таких цінних паперів, що існують у бездокументарній формі або знерухомлених: акцій; облігацій підприємств, місцевих позик, державних, іпотечних; казначейських зобов'язань; сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, іпотечних сертифікатів. Депозитарні установи здійснюють депозитарну діяльність тільки стосовно тих цінних паперів, яким Національним депозитарієм України призначений код цінних паперів відповідно до міжнародного стандарту "ISO 6166. Цінні папери. Міжнародна система нумерування для ідентифікації цінних паперів". Особливості здійснення депозитарної діяльності щодо державних цінних паперів установлюються ДКЦПФР та НБУ. Прямим учасникам НДС заборонено здійснювати депозитарну діяльність щодо векселів і заставних.

Для виконання функції обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах депозитарні установи здійснюють:

а) адміністративні операції - депозитарні операції з відкриття рахунків у цінних паперах, внесення змін до анкети рахунка, закриття рахунків у цінних паперах, зміни способу зберігання цінних паперів та інших змін, не пов'язаних зі зміною залишків цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

б) облікові операції - депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обсягу, а також зміна місця зберігання (знаходження) депозитарних активів. До облікових операцій депозитарних установ належать операції зарахування, списання, переказу, переміщення цінних паперів;

в) інформаційні операції - депозитарні операції, наслідком яких є видача виписок і довідок з рахунка у цінних паперах та іншої інформації щодо операцій депонентів або клієнтів з рахунками у цінних паперах за запитами депонентів або клієнтів та інших осіб згідно з їх повноваженнями на отримання такої інформації. До інформаційних операцій депозитарних установ належать операції з підготовки та видачі: виписок або довідок з рахунка у цінних паперах; інформаційних довідок; інформації щодо операцій емітента (включаючи надання інформації про провадження емітентом загальних зборів, використання права голосу тощо); довідково-аналітичних матеріалів, що характеризують ринок цінних паперів.