Литвин Анжела

26. Сутність інвестиційного проектування, етапи розробки інвестиційного проекту.

Найголовнішою складовою управління проектом є інвестиційне проектування. Інвестиційне проектування - це розробка комплексу технічної документації, яка містить техніко-економічне обґрунтування (креслення, пояснювальні записки, бізнес-план та інші необхідні документи) проектів. Це надзвичайно важливий і відповідальний етап в інвестиційному процесі, бо розробка проекту, або проектування є одним з найважливіших ланцюжків з ланки здійснення капітального будівництва, що пов'язує науку з виробництвом. Від якості технологічного обґрунтування та рівня проектних рішень залежить ефективність інвестицій, кошторисна вартість будівництва об'єкта інвестування та строки його здійснення. У процесі інвестиційного проектування вирішуються основні питання будівництва майбутнього об'єкта для того, щоб він відповідав найкращим експлуатаційним вимогам, а його реалізація була економічною - тобто здійснювалась у мінімальні строки з найменшими витратами праці, матеріальних та грошових коштів. Весь процес проектування можна розподілити на три етапи: 1) передпроектні роботи, до яких входять збір і підготовка вихідних даних та проведення наукових досліджень, необхідних для розробки проектів; 2) вишукування, переважно, пов'язані з передплановими роботами, вибором та відведенням території піл будівництво; 3) проектування об'єктів.

До передпроектних робіт, які можуть виконуватись до початку процесу проектування для визначення принципових об'ємно-просторових та містобудівних рішень належать: - розробка попередніх концептуальних архітектурних пропозицій (фор-ескізи); - розробка пропозицій щодо розміщення об'єктів будівництва на земельних ділянках (обґрунтування місця розміщення, необхідної території та умов будівництва); - опрацювання інженерної характеристики об'єкта та складання опитувальних листів; - складання завдання на інженерні вишукування; - складання завдання на проектування; - обміри та обстеження будівель, які підлягають реконструкції, переоснащенню, розширенню, переплануванню або надбудові; - інші види робіт, необхідні для початку процесу проектування. Проектні роботи - це роботи, пов'язані зі створенням проектної документації для будівництва - текстових та графічні матеріалів, затверджених в установленому порядку, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, а також кошториси об'єкта будівництва.

Проектні та вишукувальні роботи виконуються на підставі договорів (контрактів), укладених між замовниками та проектувальниками. Договір можна укладати на виконання передпроектних робіт, комплекс проектних робіт, вишукувальних робіт, окремих стадій та розділів проекту: Не допускається розроблення проектної документації без інженерних вишукувань на нових земельних ділянках, а при реконструкції об'єктів - без уточнення раніше виконаних інженерних вишукувань.

Після проведення економічних та інженерних досліджень, вибору та затвердження будівельного майданчика генеральний проектувальник починає розробку проекту. Проектування об'єктів здійснюється на підставі вихідних даних, до складу яких входять: 1) архітектурно-планувальне завдання (АПЗ); 2) технічні умови щодо інженерного забезпечення об'єкта (ТУ); 3) завдання на проектування; 4) інші вихідні дані. Замовлення на проектування об'єкта проектувальник одержує безпосередньо через замовника або за підсумками архітектурного конкурсу чи торгів (тендерів), порядок проведення яких встановлений законодавством.

27. Концепція вартості грошей. Оцінка вартості грошей.

Процес здійснення інвестиційної діяльності і формування інвестиційного прибутку потребує проведення на підприємстві різного роду фінансових розрахунків, пов'язаних з потоками коштів у різні періоди часу. Ключову роль у розрахунках грає оцінка вартості грошей у часі. Концепція такої оцінки ґрунтується на тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку (рівня депозитного чи кредитного відсотка). З огляду на те, що інвестування являє собою звичайно тривалий процес, у практиці керування формуванням інвестиційного прибутку підприємства часто доводиться порівнювати вартість грошей на початку їхнього інвестування з вартістю грошей при їхньому поворотному потоці.

У процесі порівняння вартості коштів при їхньому інвестуванні і поверненні прийнято використовувати два основних поняття — майбутня вартість грошей і їхня дійсна вартість.

Для аналізу впливу інфляції на формування норми відсотка необхідно розрізняти такі поняття, як номінальна і реальна норми відсотка. Згідно з класичною теорією норми відсотка Ірвінга Фішера реальна норма відсотка — це така норма, що врівноважує попит та пропозицію на ринку капіталу.

Пропозиція заощаджень залежить від того, в якій мірі люди схильні утримуватися від сьогоднішнього споживання на ко­ристь майбутнього. Попит на заощадження залежить в основ­ному від ефективності продуктивного використання матеріаль­них засобів у господарській (перш за все виробничій) діяльності. Норма ефективності використання засобів визначає верхню ме­жу норми відсотка. В цьому розумінні норма відсотка може трактуватися як чинник, що впливає на значення пропорції заощаджень та на розміри попиту, як певний параметр, величина якого визначається співвідношенням між пропозицією та по­питом на заощадження. Так, збільшення норми стимулює при­ріст заощаджень і зменшення обсягу попиту на гроші. Змен­шення норми відсотка призводить до зменшення заощаджень (зменшує пропозицію), одночасно стимулює кредит (збільшує по­пит). З іншого боку, зростання попиту на заощадження є чинником, що стимулює зростання норми відсотка. Спад попиту є чинником, що зменшує її. В зворотному напрямку діє зростання пропозиції заощаджень, що призводить до зниження норми відсотка.

Номінальна норма відсотка — це та норма, згідно з якою кредитор отримує винагороду за представлені ним фонди (вина­города за утримання від поточного споживання). Номінальна норма відсотка складається з двох еле­ментів: реальної норми відсотка та інфляційної премії.

Необхідно підкреслити, що розмір інфляційної премії зале­жить від інфляційних сподівань, а не від реальної норми інфляції, що існує в даний час в економіці. Існуюча норма інфляції теж значною мірою залежить від інфляційних сподівань.

Зазначимо, що і ті, що надають кредит, і ті, що його беруть, враховують в розрахунках норму (темпи) інфляції, котра, на їх думку, буде мати місце протягом періоду, на який надається кредит (грошові фонди). В момент, коли береться позика і обговорюється розмір відсотка, обидві сторони діють за умов невизначеності щодо рівня реальної норми (темпів) інфляції та відповідної норми відсотка. Кредитодавець може домагатися додаткової премії за ризик інфляції. Враховуючи це, можна стверджувати, що номінальна норма відсотка буде до­рівнювати сумі, що складається з реальної норми відсотка, інфляційної премії (сподіваної норми інфляції), а також премії за інфляційний ризик (ризик того, що норма інфляції буде вищою, ніж сподівана).

Можна подати це такою формулою

R=R_P+П_інф+П_інф.р.

R – номінальна норма відсотка;

R_P –реальна норма відсотка;

П_інф– інфляційна премія;

П_інф.р.– премія за інфляційний ризик.

28. Методи оцінки ефективності вартості інвестиційних проектів.

Існує дві основні групи методів оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів: статичні та динамічні.

Статичні методи передбачають розрахунок показників на основі недисконтованих грошових потоків, тобто вони не враховують зміну вартості грошей в часі. Такі методи здебільшого використовувались в умовах командно-адміністративної системи.

Динамічні ж методи, навпаки, враховують зміну вартості грошей в часі і передбачають приведення вартостей усіх грошових потоків до одного й того ж самого періоду шляхом їх дисконтування чи компаундингу (нарощування). Саме динамічні методи набули широкого застосування в більшості країн світу. Вони виявились найбільш концептуально правильними та загальнопридатними для застосування в ринкових умовах. До динамічних методів, оцінки ефективності інвестиційних проектів слід віднести такі основні методи, як:

• чиста теперішня вартість грошових потоків (ЧТВ),

• внутрішня ставка доходності (ВСД),

• період окупності інвестицій (ПО),

• індекс прибутковості проекту (ІП).

Використання методу чистої теперішньої вартості передбачає визначення чистих грошових потоків за кожним періодом, визначення теперішньої вартості кожного чистого грошового потоку відповідного періоду, розрахунок чистої теперішньої вартості проекту шляхом сумування всіх дисконтованих чистих грошових потоків.

Внутрішня ставка доходності - це таке значення норми дисконту, при якому теперішня вартість грошових потоків від реалізації проекту дорівнює теперішній вартості інвестиційних витрат. Іншими словами, це значення норми дисконту, при якому чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю.

Одним із найпростіших методів оцінки ефективності інвестицій, який досить часто використовується на практиці, є період окупності інвестицій. Він визначається як час, необхідний для того, щоб дисконтовані грошові потоки від інвестиційного проекту зрівнялись з початковими інвестиціями в даний проект. Інакше кажучи, це час, коли ЧТВ (чиста теперішня вартість грошових потоків) проекту змінює знак з від'ємного на додатний. Проект вважається ефективним, якщо термін його окупності є меншим за період його реалізації, тобто життєвий цикл.

Індекс прибутковості показує, у скільки разів сума дисконтованих грошових потоків проекту за весь період його реалізації перевищить теперішню вартість інвестиційних витрат.

29. Вартість капіталу компанії.

Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC):

            

де Квк — очікувана ставка вартості власного капіталу; Кпк — очікувана ставка вартості позичкового капіталу; К — сума капіталу підприємства; ВК — сума власного капіталу; ПК — сума позичкового капіталу.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів. Зазначену модель можна деталізувати, виокремивши власний і позичковий капітал. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички та ін.

Очікувана ставка вартості позичкового капіталу визначається на основі аналізу фінансових відносин підприємства з його кредиторами і включає всі витрати, пов’язані із залученням позичкового капіталу, в т. ч. процентні платежі, дизажіо, різного роду збори тощо. Ця ставка може відповідати кредитній ставці, за якою підприємство залучає (чи може залучити) кредити. За наявності відповідних розрахункових даних ставка вартості позичкового капіталу може обчислюватися за методом внутрішньої норми прибутковості (IRR).

Розрахувати вартість позичкового капіталу в частині забезпечення наступних витрат і платежів, поточних зобов’язань за розрахунками тощо, на які не нараховуються проценти (та інші платежі) за їх користування можливо двома способами:

• згадані складові позичкового капіталу не враховуються при визначенні WACC, тобто в процесі розрахунків загальна сума капіталу зменшується на ці позиції;

• урахування зазначених позицій на рівні з іншими фінансовими зобов’язаннями, при цьому застосовується нульова ставка залучення цієї частини капіталу.

На практиці при розрахунку вартості залучення позичкового капіталу слід враховувати податковий фактор. Якщо S — податковий мультиплікатор (коефіцієнт, який характеризує ставку податку на прибуток), а проценти за користування позичками відносяться на валові витрати підприємства, то модель визначення середньозваженої вартості капіталу можна уявити в такому вигляді:

             ,    (9.2)

де ПК — сума позичкового капіталу.

Головна проблема, з якою стикаються фінансисти при застосуванні моделі WACC, полягає у визначенні ціни залучення власного капіталу, зокрема значення очікуваної ставки вартості власного капіталу. Це питання досі не знайшло свого повного вирішення ні в теорії, ні в практиці. Серед можливих способів розрахунку очікуваної ставки вартості власного капіталу можна розглядати такі:

• модель оцінки капітальних активів (САРМ), за якої слід скористатися інформацією щодо значення b-коефіцієнта, безризикової процентної ставки та середньої дохідності на ринку (див. розд. 1);

• суб’єктивна оцінка: проценти за довгостроковими облігаціями або депозитними вкладами плюс надбавка за специфічні ризики, характерні для даного підприємства (галузі);

• використання показника, оберненого до відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER) (наприклад, якщо PER = 5/1, то Квк = 1/PER = 1/5 =  = 0,2, або 20 %);

• модель приросту дивідендів (модель Гордона), згідно з якою ціна залучення власного капіталу визначається як відношення прогнозної суми дивідендів на наступний рік (D1) до курсу акцій (КА), скоригованого на величину приросту дивідендів (g):  Квк = D1/KA + g.

У процесі оцінки вартості власного капіталу слід чітко виокремлювати очікувану ціну, за яку інвестори будуть згодні вкладати кошти в підприємство, та очікувану рентабельність власного капіталу. Різниця полягає в тому, що останній показник розраховується з використанням балансової вартості власного капіталу. Натомість ціна залучення власного капіталу визначається на основі ринкових оцінок вартості капіталу підприємства та його доходів.