Лимар Ольга

17. Фінансова стратегія підприємств.

18. Завдання, об'єкти та принципи фінансового планування.

19. Сутність поточного фінансового планування.

20. Методологічні засади аналізу витрат і їх класифікація.

21. Стратегічне управління витратами підприємств.

Лавриненко Юлія

22. Система бюджетування на підприємстві. Основні види бюджетів.

Бюджети можуть бути складені:

1) для підприємства загалом; 2) для структурних підрозділів, ЦФВ; 3) для проектів, бізнес-напрямків;

Загальний бюджет являє собою скоординований по всіх підрозділах або функціям план роботи для організації в цілому. Він складається з двох основних бюджетів – операційного і фінансового бюджетів та допоміжних.

Операційний бюджет –це сукупність бюджетів затрат i доходів, які забезпечують складання бюджету прибутку.

До операційних бюджетів належать:

1) бюджет продажів;2) бюджет виробництва;3) бюджет прямих матеріальних затрат;

4) бюджет прямих витрат на оплату праці;5) бюджет виробничих накладних затрат;

6) бюджет комерційних витрат;7) бюджет управлінських витрат;

Фінансовий бюджет –сукупність бюджетів, які відображають заплановані кошти і фінансовий стан підприємства.

Фінансовий бюджет складається з:1) бюджету доходів та витрат; 2) бюджету руху грошових коштів;

3) бюджетного балансу.

Допоміжні бюджети: - інвестиційнийбюджет;- бюджет руху дебіторської та кредиторської заборгованості.

Послідовність формування основного бюджету зручно представити у виді блок-схеми (Рис. 1). Дана блок-схема не відображає всі можливі взаємозв'язки між бюджетами, але описує логічну послідовність процесу бюджетування.

Бюджетування здійснюється, як правило у такій послідовності:

1. ознайомлення відповідальних за бюджет осіб з основними напрямами політики підприємства;

2. визначення основних обмежувальних факторів;

3. обґрунтування та підготовка бюджету прошарків;

4. складання бюджетів;

5. обговорення бюджетів із вищим керівництвом;

6. координація та аналіз обговорених бюджетів;

7. затвердження бюджетів.

До основних характеристик бюджету-вання можна віднести: – короткостроковість (до одного року); – високий рівень конкретизації; – внутрішню спрямованість; – тісну інтеграцію з контролем та аналізом відхилень. Функції, що виконує бюджетування є наступними: – функція регулювання фінансових компетенцій (визначення потреби у фінансових ресурсах, необхідних для досягнення постав-лених цілей окремими підрозділами підприємства); – функція прогнозування (в бюджетах знаходять своє фінан-сове відображення майбутні операції підприємства); – функція координації (наявні та мобілізовані фінансові ресурси повинні спрямовуватися на досягнення цілей, що визначені стра-тегією розвитку підприємства); – функція мотивації (виконання бюджетних показників є кри-терієм ефективності діяльності окремих осіб, структурних підрозділів тощо). Процес бюджетування на майбутній рік починається з вибірки та розрахунку основних цільових показників монетарного характеру, які випливають зі стратегічного плану підприємства. Після цього го-тується так звана бюджетна резолюція або лист з планування, в якому окреслюються основні орієнтири діяльності підприємства в бюджет-ному році в розрізі окремих сфер і параметрів діяльності. В листі з планування акцентується увага на основних факторах зовнішнього впливу, доводяться монетарні цілі на бюджетний рік та загальні ре-комендації щодо їх досягнення. Процес бюджетування здійснюється на підприємствах на ос-нові дії наступних принципів: повноти,координації, централізації, спеціалізації, періодичності, прозорості, точності, декомпозиції (інте-грованості), гнучкості,економічності, реальності. Принципи бюджет-ного планування діяльності структурних підрозділів і всього під-приємства необхідно впроваджувати з метою економії фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підви-щення точності заданих бюджетних показників. Бюджетування, як один із видів фінансового планування, вда-ло поєднує інтереси підрозділів і підприємства в цілому, а також вра-ховує особливості кожного з них через систему витрат і доходів, притаманних тільки даному підприємству. Для цього на підприємстві розробляється цівка взаємопов’я-заних бюджетів, до яких входять: – бюджет окремих операцій – плановий документ, який відоб-ражає надходження та витрати за господарськими операціями (бюджет реалізації продукції, бюджет запасів та матеріалів, бюджет витрат на оплату праці тощо); – бюджетне планування доходів і витрат структурних підроз-ділів (функціональний бюджет) – розробляється окремими структур-ними підрозділами підприємства; – зведений бюджет по підприємству – система окремих опе-раційних та функціональних бюджетів. Дієвість функціонування системи бюджетів на підприємстві в практиці планування в значній мірі залежить від організації цього процесу. Так, потребує чіткого визначення з процедурою планових робіт, включаючи встановлення порядку формування бюджетів, відпо-відальних виконавців і їхніх повноважень, термінів початку і завер-шення робіт, форм надання інформації. Узагальнено організація про-цесу бюджетування подано на рисунку 12.1. Рис. 12.1 – Схема бюджетування на підприємстві Бюджетування на підприємстві може бути здійснено за двома схемами. Перша схема передбачає, що робота з складання бюджетів починається “зверху”, а потім деталізовані показники доводяться до всіх підрозділів підприємства та включаються до складу їхніх бюджетів. За другою схемою робота над складанням бюджетів почина-ється “знизу” з наступним їх зведенням на рівні підприємства. Також може бути використано змішаний варіант бюджету-вання, який включає елементи двох попередніх схем. Вибір схеми роз-робки бюджетів залежить від розмірів підприємства та її організа-ційної структури. За способами бюджетування розрізняють: нуль-базис-бюдже-тування і традиційне бюджетування.Методологія нуль-базис-бюдже-тування використовується у разі заснування нового підприємства, роз-ширення діючих виробничих потужностей (для збільшення обсягів та асортименту продукції) чи в рамках контролінгу витрат з метою ви-явлення резервів їх зниження. Базою для нуль-базис-бюджетування є так звана точка-нуль (інформація про результати діяльності попередніх періодів, зокрема витрати до розрахунків не беруться). Бюджетні по-казники за цим способом розраховуються на основі нового обрахунку потреби в капіталі для фінансування необоротних та оборотних ак-тивів з використанням широкого масиву інформації щодо технологіч-них процесів, норм і нормативів, калькулювання собівартості продук-ції, ціноутворення тощо. В основі традиційного бюджетування є показники діяльності підприємства, зокрема показники потреби в капіталі та рівня витрат попередніх періодів. При цьому застосовується методологія екстрапо-ляції. Цей спосіб, як правило, використовується за відносно стабільних тенденцій у сфері виробництва та реалізації продукції (асортимент та обсяги виробництва в плановому періоді суттєво не відрізняються від попередніх періодів або ж зміни відбуваються згідно з чітко вираже-ною тенденцією). У даному разі недоцільно наново здійснювати розра-хунок усіх позицій затрат. Це можна зробити на основі коригування показників попередніх періодів на відповідні прогнозні величини. Бюджет являє собою фінансовий документ, створений до того як передбачувані дії виконуються. На відміну від формалізованих звіту про прибутки і збитки чи бухгалтерський баланс, бюджет не має стан-дартизованої форми, що повинна строго дотримуватися. Структура бюджету залежить від того, що є предметом бюдже-ту, розміру організації, ступеня, у якій процес складання бюджету інтегрований з фінансовою структурою підприємства. Бюджет повин-ний подавати інформацію доступним і ясним образом так, щоб його зміст був зрозумілий користувачу. Бюджетний цикл містить у собі наступні етапи: 1) планування діяльності підприємства в цілому і по підрозділах; 2) підготовка проектів окремих бюджетів; 3) підготовка проекту загального бюджету; 4) внесення коригувань і узгодження бюджетів; 5) затвердження бюджету, проектування зворотних зв’язків і врахування мінливих умов.

23. Загальний бюджет підприємства: структура і принципи упорядкування

Процес бюджетування є складовою частиною. Процес бюджетування, або процесу визначення майбутніх дій з формування і використання фінансових ресурсів. Фінансові плани забезпечують взаємозвязок прибутків і витрат на основі взаємоувязки показників розвитку підприємства з його фінансовими ресурсами.

Мета фінансового планування - забезпечення процесу виробництва відповідними як за обсягом, так і за структурою фінансовими ресурсами. У ході досягнення цієї мети виділяють наступні основні задачі фінансового планування:

- визначення об’єкта планування;

- розробка системи фінансових планів з виділенням оперативних, адміністративних і стратегічних планів;

- розрахунок необхідних фінансових ресурсів;

- розрахунок обсягів і структури внутрішнього і зовнішнього фінансування, виявлення резервів і визначення обсягів додаткового фінансування;

- прогноз прибутків і витрат підприємства. Звичайно складають плани стратегічні, поточні і оперативні.

Стратегічні плани - це штани генерального розвитку бізнесу і довгострокової структури організації.

Бюджетний період, як правило, охоплює короткостроковий аспект планування (рік, квартал), однак бюджети, пов’язані з капітальними вкладеннями, складаються і на більш тривалий період -

п'ять, десять і більше років.

Роль і місце бюджетування в загальній системі фінансового планування досить повно характеризуються функціями бюджету:

планування операцій, що забезпечують досягнення цілей організації. Складання бюджету за

сноване на уточненні і деталізуванні планів на заданий бюджетом період;

- комунікація і координація різних підрозділів підприємства і видів діяльності, що передбачає узгодження інтересів окремих працівників загалом по підприємству для досягнення намічених цілей. Бюджет сприяє виявленню слабких ланцюгів в організаційній структурі, розв'язанню проблем комунікації і розподілу відповідальності виконавцями;

- орієнтація керівників усіх рангів на досягнення задач, поставлених перед центрами відповідальності;

- контроль поточної діяльності, забезпечення планової дисципліни. Як основу для оцінки виконання плану центрами відповідальності краще використати саме бюджетні дані, а не звітні дані минулих років. Це пов’язано з тим, що поточна діяльність може відрізнятися від минулої змінами в технології, складі персоналу, асортименті продукції або новими загальноекономічними умовами;

- підвищення професіоналізму менеджерів. Складання бюджетів сприяє детальному вивченню діяльності своїх підрозділів і взаємовідносин між центрами відповідальності на підприємстві.

Робота зі складання бюджету передбачає декілька етапів;

1) підготовка прогнозу і бюджету продаж;

2) визначення очікуваного обсягу виробництва;

3) розрахунок витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції;

Оперативний) бюджет - це система бюджетів, які характеризують прибутки і витрати за операціями, що плануються на майбутній період для сегмента або окремої функції організації. Складання загального бюджету починається саме з операційного бюджету, першим кроком у якому є бюджет продаж. Метою

і заключним етапом процесу складання операційного бюджету виступає бюджетний звіт про прибутки і збитки. У ході складання операційного бюджету формуються бюджети різних витрат (на закупівлю сировини і матеріалів, комерційних і адміністративних витрат і т. ін.).

Бюджет продаж об’єднує інформацію про обсяги реалізації, ціни і відповідно про виручку від реалізації. Він є відправною точкою всього процесу бюджетування. Термін «планування продаж» необхідно відрізняти від терміну прогнозування

На базі бюджету продаж формуються бюджети, що характеризують витрати на виробництво і реалізацію продукції або на впровадження нового технологічного процесу (бюджет закупівлі сировини і матеріалів, бюджети комерційних і адміністративних витрат, бюджет по груду і т. ін.). Для складання цих бюджетів необхідно:

- визначити обсяг витрат;

- згрупувати витрати з урахуванням специфіки процесу виробництва і змін обсягу реалізації продукції;

- обчислити нормативи (стандарти) загально-виробничих, комерційних і адміністративних витрат на майбутній період.

Бюджет капітальних вкладень на основі вибраного критерію рентабельності інвестицій визначає,

які довгострокові активи необхідно придбати або побудувати, Інформація, що міститься в цьому бюджеті, впливає на бюджет руху грошових коштів (торкаючись питання виплати відсотків), на бюджетний звіт про прибутки і збитки, на бюджетний бухгалтерський баланс (змінюючи величину основних коштів і інших довгострокових активів).

Завершальним кроком у процесі підготовки загального бюджету служить розробка бюджетного бухгалтерського балансу, який характеризує змінами в фінансовому і майновому положенні підприємства при умові виконання запланованих господарських і фінансових операцій.

У рамках же управління оборотним капіталом основна увага приділяється аналізу планування руху грошових коштів.

24. Процес бюджетування на підприємстві.

Бюджетування - це система короткострокового планування, обліку і контролю ресурсів і результатів діяльності комерційної організації за центрами відповідальності та / або сегментів бізнесу, що дозволяє аналізувати прогнозовані і отримані економічні показники з метою управління бізнес-процесами.

Бюджетний процес використовується для досягнення двох основних цілей - планування і контролю.

У процесі планування керівництву компанії для прийняття зважених рішень необхідно володіти відфільтрованої і узагальненою інформацією про підрозділи, носіями якої є менеджери нижнього рівня. Такою інформацією їх забезпечує бюджетний процес, побудований за принципом "знизу вгору". У той же час часто і менеджери нижнього рівня можуть більш виважено планувати за наявності у них інформації від керівництва, яке, як правило, набагато краще поінформоване про загальну картину в межах організації та її довгострокових цілях.

Як засіб для контролю бюджет може бути дуже ефективний як інструмент, що дозволяє задавати межі відповідальності і повноважень нижчих менеджерів і аналізувати ефективність роботи і якості планування (наприклад, на основі аналізу відхилень).

Основний бюджет являє собою прогнозований стан основних фінансових звітів на момент закінчення розглянутого при плануванні періоду. У класичному варіанті процес підготовки бюджету складається з наступних основних етапів:

Бюджет продажів (зазвичай цим займається відділ маркетингу)

Бюджет виробництва, включаючи його забезпечення

Бюджет адміністративних витрат

Інвестиційний бюджет

Фінансовий бюджет

Прогноз фінансових звітів

Основні види бюджетів та їх класифікація.

Існує багато різновидів бюджетів, застосовуються в залежності від структури і розміру організації, розподілу повноважень, особливостей діяльності тощо

До двох основних, "ідеологічно" відмінним типам бюджету слід віднести бюджети, побудовані за принципом "знизу вверх" і "зверху вниз".

Перший варіант передбачає збирання і фільтрацію бюджетної інформації від виконавців до керівників нижнього рівня і далі до керівництва компанії. При такому підході багато сил і часу, як правило, йде на узгодження бюджетів окремих структурних одиниць. Крім того, досить часто представлені "знизу" показники сильно змінюються керівниками в процесі затвердження бюджету, що в разі необгрунтованості рішення або недостатньої аргументації може викликати негативну реакцію підлеглих.

Другий підхід вимагає від керівництва компанії чіткого розуміння основних особливостей організації і здатності сформувати реалістичний прогноз хоча б на аналізований період. Бюджетування "зверху вниз" забезпечує узгодженість бюджетів окремих підрозділів і дозволяє задавати контрольні показники з продажу, витрат і т.п. для оцінки ефективності роботи центрів відповідальності. У цілому бюджетування "згори вниз" є кращим, проте на практиці, як правило, застосовуються змішані варіанти містять в собі риси обох варіантів.

25. Інвестиційна діяльність підприємства.

Інвестиційна діяльність підприємства – це один з важливих напрямків багатоаспектної діяльності в умовах ринкового оточення. Від інтенсивності та результативності інвестиційних процесів залежить успіх фірми у ближчій та віддаленій перспективі

Термін "інвестиція" походить від латинського "investire", що означає довгострокове вкладення коштів. У широкому тлумаченні під інвестиціями слід розуміти довгострокові вкладення капіталу й інших цінностей у конкретну справу з метою подальшого їх збільшення.

Інвестиції мають фінансове й економічне визначення, що зумовлює відповідні підходи до їх класифікації. За фінансовим визначенням, інвестиції — це всі види активів (коштів), що вкладаються у господарчу діяльність для отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати як видатки на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни обігового капіталу.

Сума інвестиції — це вартість початкових грошових вкладень у проект, без яких він не може здійснюватися, або вартість капітальних вкладень. Ці кошти мають довготерміновий характер, причому, якщо за їх рахунок створені основні засоби і нематеріальні активи, то вартість цих активів протягом тривалого часу поступово зменшується, переноситься на продукцію, що виробляється.

За період функціонування проекту ("життєвий цикл" проекту) капітал, вкладений у такі активи, повертається інвесторові у вигляді амортизаційних відрахувань як частина грошового потоку, а капітал, вкладений в оборотні активи (в тому числі в грошові активи), по закінченні "життєвого циклу" проекту має залишатися у інвестора у незмінному вигляді і розмірі. Сума інвестицій у фінансові активи (купівля акцій, облігацій, інших цінних паперів, вкладення грошей у депозити) являє собою номінальну суму витрат на створення цих активів.

Структура інвестиційних витрат на проекти, пов'язані з виробництвом товарів і послуг, посередництвом, торгівлею, включає витрати на будівництво будівель і споруд, у тому числі і на їх проектування, на придбання устаткування, його монтаж і налагодження, на реконструкцію виробництва, на удосконалення технологічних процесів.

Для визначення суми інвестицій у такі проекти обов'язково треба врахувати також суму авансування капіталу в оборотні активи для створення мінімальних запасів сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів для здійснення розрахунків та інших оборотних активів, без яких здійснення проекту неможливе.

При визначенні суми початкових витрат на інвестиції треба враховувати (у бік зменшення) так звану ліквідаційну вартість основних засобів, якщо капітальний проект пов'язаний з впровадженням нових об'єктів (наприклад, устаткування, машин) замість застарілих. У разі реалізації об'єктів основних засобів, які підлягають заміні, сума початкових витрат на проект зменшується на продажну вартість об'єкта (остання ж приймається за мінусом податку на прибуток, сплаченого від операції з продажу).

З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками. Класифікація інвестицій може мати різні цілі та ступені деталізації. Так, збільшуючи ступінь деталізації ознак класифікації, можна запропонувати багато видів інвестицій, але це доцільно при аналізі дуже вузького сегмента зі сторони інвестора.

Однією з цілей класифікації інвестицій є надання найповнішої інформації з певного питання конкретному інвестору – фізичній чи юридичній особі, яка здійснює свою діяльність у певній галузі бізнесу. Тут доцільно звернути увагу на таку категорію, як інвестиційний клімат, характер якого зумовлений стабільністю чинного законодавства, ефективністю нинішньої інвестиційної політики держави, окремих секторів та галузей економіки, регіонів і господарюючих суб’єктів, розвитком страхування інвестиційних ризиків, наявністю спеціалізованих фінансових структур, стабільністю та конвертованістю національної валюти тощо.

Зростання економіки може бути спричинене двома групами факторів: екстенсивними та інтенсивними. Важливість останніх полягає в тому, що коли зростання за рахунок залучення додаткових ресурсів стає невигідним або коли деякий ресурс вичерпується, то саме тоді виникає необхідність змін – інновацій. Так, вичерпання ресурсів потужності вимагає впровадження нової техніки; виснаження сировинних запасів та погіршення стану довкілля – впровадження нових ресурсозберігаючих та екологічно небезпечних технологій; нестача фінансових ресурсів та падіння продуктивності праці – розробки та втілення нових економічних методів та організаційних форм господарювання.

Слід погодитись з принциповим підходом до визначення типів розвитку об’єктів господарювання з тим уточненням, що практично не існує в чистому вигляді екстенсивного або інтенсивного типу,вони залежать від переважаючих факторів розвитку. Сукупність всіх цих ознак дозволяє виділити три типи розвитку підприємств.

Переважно екстенсивний, що ґрунтується на традиційних малоефективних виробничо-технологічних методах (наприклад, в сільському господарстві, будівництві, чорній металургії, видобувних галузях). Даному типу відповідає традиційна технологія економічної ефективності капітальних вкладень, що забезпечує вибір кращого виробничо-технічного рішення з альтернативних варіантів.

Переважно інтенсивний, що ґрунтується на концепції науково-технічного прогресу. Основними рисами його є посилення макроекономічних підходів, включення наукових досліджень в цикл "наука-техніка-виробництво". Він був характерним для західних країн в 60-ті роки. Економічне зростання за цих умов здійснюється завдяки розширенню обсягів впровадження досягнень науки і техніки, модернізації виробництва і застосування високопродуктивного обладнання.

Значною мірою такий тип розвитку базується на інтенсивних методах, однак при цьому техніка домінує над технологією, наукові досягнення не завжди впроваджуються у виробництво. Це призводило до зростання витрат на науку у сукупному валовому продукті і національному доході країн.

Вперше таке явище було помічене в Японії, трохи пізніше – в західних країнах. Результатом стало широке впровадження в практику теорії мінімізації витрат, а також економіко-математичних моделей типу "витрата-випуск", "витрати-ефективність".

Інноваційний тип розвитку. Він характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності.

Об'єктивні зміни в суспільному економічному розвитку сприяли появі нової моделі розвитку економіки, для якої характерні принципово нові риси та пріоритети. Важливу роль в житті суспільства стали відігравати галузі, що ґрунтуються на так званих "високих технологіях", а також галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей. Виробництво стає більш зорієнтованим не на масового споживача, а на специфічні потреби окремих індивідів, тобто на невеликі за місткістю ринки.

Високими темпами зростає чисельність підприємницьких структур, особливо малих та середніх підприємств, які спроможні швидко адаптуватися до вимог зовнішнього середовища. Швидкі темпи модернізації життя людей призводять до зростання вимог до якості товарів та послуг, до їх різноманітності. Відповідно, суспільство стає більш відкритим та сприйнятливим до інновацій як засобу досягнення необхідного різноманіття.

Відбувається переоцінка людського фактора в економіці – зростає роль творчих кадрів, що володіють знаннями і є носіями нововведень у сфері організаційної, науково-технічної та екологічної культури.

Раціоналізуючи дуже складний і дорогий процес альтернативного дослідження інвестиційних пропозицій і формування інвестиційних рішень, можна організувати його через два методично завершених етапи: формування скринінгових (screening decisions) і преферентивних (preferance decisions) рішень на основі прийнятої у світовій економічній теорії і практиці класифікації інвестиційних рішень.

Скринінгові рішення — перший етап цього процесу. Ця група об'єднує інвестиційні рішення, здійснюючи які, інвестиційний менеджер не вдається до поглибленого і детального аналізу, а відсіює із безлічі всіх можливих рішень ті, які не відповідають прийнятим підприємством нормативам.

Наприклад, якщо йдеться про інвестиції в капітальні активи, то такі нормативи можуть передбачати прийняття тільки тих інвестиційних рішень, які здатні забезпечити приріст прибутку, що буде не нижчий від заданого підприємством рівня, за умов досягнення проектованого рівня зниження витрат. У результаті цього етапу створюється сукупність прийнятних інвестиційних альтернатив, які конкурують між собою.

На другому етапі (преферентивних рішень) досліджується сукупність конкуруючих інвестиційних альтернатив, що відібрані на першому етапі, з урахуванням внутрішніх можливостей підприємства та очікуваного впливу зовнішнього середовища. Саме цей етап потребує від аналітика використання складніших методів дослідження, великої інформаційної бази, що істотно збільшить процес формування інвестиційних рішень.

В умовах становлення ринкових відносин стійкий розвиток суб’єктів господарювання потребує інвестиційної активності.

Ринок інвестицій – це формування витрат в основні та оборотні засоби шляхом капітальних та фінансових вкладень. Це цільові грошові внески у виробництво та придбання цінних паперів. Реальні інвестиції – вкладання капіталу з метою приросту матеріально-виробничих запасів і відтворення основних фондів.