Кріпка Анна

4. Фінансовий механізм підприємства.

З метою управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

Фінансовий механізм підприємств – це систему управління фінансами підприємства, призначена в організацію взаємодії фінансових взаємин держави і фондів коштів із метою ефективного їхнього впливу на кінцеві результати виробництва, встановлювана державою відповідно до вимог економічних законів. Фінансовий механізм підприємств є в усьому фінансовому механізмі, що провідною роллю фінансову сферу матеріального виробництва.

Фінансовий механізм підприємств має сприяти найповнішої й ефективної реалізації фінансами своїх можливостей, їх взаємодії. Насамперед, з допомогою механізму управління фінансами підприємств досягається забезпеченість її необхідною грошима.

До функцій фінансів для підприємства ставляться такі:

1) забезпечення підприємства грошима;

2) розподільча;

3) контрольна, які взаємопов'язані між собою.

Функція забезпечення підприємства грошима міцно пов'язана з розподільній функцією фінансів підприємств,осуществляющейся з допомогою фінансового механізму.

>Распределительние стосунки підприємстві надають дуже сильний впливом геть кінцеві результати. На підприємстві розподіляється прибуток від реалізації продукції. Частина її йде відшкодування витрат підприємства, тобто. собівартість продукції, іншу - є її прибуток. Вона, своєю чергою, розподіляється між підприємствами і державним бюджетом.

Фінансовий механізм цих відносин, передусім, включає у собі:

1) залежність зарплати від збуту готової продукції й надходження ми за неї платежів, економії від зниження собівартості продукції;

2) ефективного ведення господарства; обгрунтованість нормативів розподілу прибутків між підприємствами і бюджетом;

3) обгрунтованість стимулювання економічний стимулювання;

4) ефективність використання коштів у НДДКР, реконструкцію і технічне переозброєння, підготовку кадрів та інші мети.

Фінансовий механізм підприємств і галузей, пов'язані з реалізацією контрольної функції фінансів, будується з урахуванням стимулів і санкцій, і навіть відповідних показників. Ефективність стимулів і санкцій, їх реальність визначають дійсний результат кожного підприємства, його працівника.

Головним показником фінансового стану підприємства служить наявність коштів, основі яких підприємство своєчасно розраховується з постачальниками, бюджетом, банками, створює необхідні грошові кошти, задовольняє інші потреби. У цьому полягає фінансовий контроль підприємства.

Фінансова діяльність підприємствах здійснюється фінансовим відділом. Головне завдання працівників фінансових служб підприємства полягає у найповнішої практичної реалізації функцій фінансів. Це насамперед зміцнення фінансового стану підприємства рахунок підвищення його рентабельності; зростання прибутку шляхом зростання продуктивність праці, зниження собівартості продукції, підвищення її якості, запровадження НТП.

Важливе місце у діяльності фінансової служби турбує питання розподілу доходів, прибутку; правильна організація розрахунків за готової продукції та постійний контролю над виконанням плану з реалізації продукції і на прибутку; своєчасність розрахунків із бюджетом; організація відносин із банками, правильність розрахунків із робітниками та представниками, контролю над дотриманням нормативу оборотних засобів.

Нині фінанси підприємств у кризовому стані.

Тож у цей час завданням першочергової ваги держави й підприємств є зміцнення фінансів підприємств і основі - стабілізація фінансів держави.

Основні шляху зміцнення фінансів підприємств пов'язані з оптимізацією використовуваних ними коштів і ліквідацією їх дефіциту.

Найважливіші напрями вдосконалення фінансової роботи з підприємствах такі:

1) системного і постійний фінансовий аналіз їхній діяльності;

2) організація обігових коштів у відповідність до існуючими вимогами з єдиною метою оптимізації фінансового становища;

3) оптимізація витрат підприємства з урахуванням розподілу їх у перемінні й постійні і аналіз взаємодії і взаємозв'язку "витрати - виручка - прибуток";

4) оптимізація розподілу прибутків і вибір найефективнішою дивідендної політики;

5) ширше впровадження комерційного кредиту та вексельного роботи з метою оптимізації джерел коштів і на банківську систему;

6) використання лізингових відносин із метою розвитку;

7) оптимізація структури майна, і джерел її формування із метою недопущення незадовільною структури балансу;

8) розробка та реалізація стратегічної фінансової політики підприємства.

5. Принципи організації фінансового менеджменту на підприємстві.

Концептуальна сутність фінансового менеджменту полягає в розгляді його як форми управління процесами фінансування підприємницької діяльності, адекватної економіці ринкового типу.

Фінансовий менеджмент базується на трьох основних концепціях:

Концепція теперішньої вартості, зміст якої полягає у вкладенні капіталу з метою його подальшого нарощення. Тобто отриманий новий капітал має відшкодувати первісні інвестиції, компенсувати їх інфляційне знецінення і забезпечити частку нарощення капіталу — прибуток.

Концепція підприємницького ризику випливає з попередньої концепції, оскільки об'єктивність оцінки теперішньої вартості майбутніх доходів за прогнозними даними залежить від точності такого прогнозу, повноти інформаційного забезпечення, кваліфікації експертів.

Концепція грошових потоків полягає у розробці політики підприємства щодо залучення фінансових ресурсів, організації їх руху, підтримання їх у певному якісному стані. Фінансовий менеджер повинен знати, яка кількість грошових коштів потрібна для сплати заборгованості, виплати дивідендів, коли буде надлишок грошових коштів або, навпаки, їх дефіцит, і залежно від цього приймати фінансові рішення про розміщення тимчасово вільних коштів або залучення додаткових фінансових ресурсів.

Концепції фінансового менеджменту базуються на відокремленості державного бюджету від бюджетів підприємств. Необхідними умовами ефективного функціонування фінансового менеджменту є:

підприємницька діяльність;

самофінансування;

ринкове ціноутворення;

ринок праці;

ринок капіталів;

чітка регламентованість державного регулювання діяльності підприємств, що ґрунтується на системі ринкового законодавства.

Перш ніж розглянути принципи фінансового менеджменту, слід відзначити два важливих моменти його організації. По-перше, фінансовий менеджмент не обмежується рамками підприємства, а постійно взаємодіє з бюджетом, позабюджетними фондами, банками та страховими організаціями, інституціональними інвесторами. По-друге, фінансовий менеджмент перебуває під впливом таких загальних принципів управління, як планування, стимулювання, узгодження окремих елементів, варіативність, цільова спрямованість.

До основних принципів фінансового менеджменту можна віднести:

плановість та системність — планування матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою забезпечення їх збалансованості, системність у розробці стратегії і тактики фінансування, в реалізації запланованих заходів;

цільова спрямованість — орієнтація на цілі й завдання, які на цей момент ставить перед собою підприємство (підвищення рентабельності, зростання продуктивності праці, створення позитивного іміджу, запровадження інновацій, зміцнення конкурентних позицій на ринку, залучення матеріальних і фінансових ресурсів

і т. д.);

диверсифікованість капіталовкладень у двох аспектах: по-перше, інвестування грошових коштів у різні цінні папери, інвестиційні проекти; по-друге, створення багатопрофільних підприємств, що займаються різними видами підприємницької діяльності;

стратегічна орієнтованість — орієнтація на стратегію довгострокового розвитку підприємства, знання та врахування стратегічних настанов конкурентів, випереджальне управління фінансами підприємства;

варіативність — прогнозування різноманітних варіантів розвитку фінансової системи підприємства, пошук та обґрунтування альтернативних фінансових рішень.

6. Зміст і завдання оцінки фінансового стану підприємства.

Для того, щоб оцінити поточний і прогнозний фінансовий стан підприємства, необхідно провести фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання – оцінити фінансовий стан, з’ясувати можливості підвищення ефективності роботи підприємства за допомогою раціональної фінансової політики; оцінити напрями розвитку підприємства, виходячи з потреби у фінансових ресурсах.

Метою аналізу фінансової звітності є надання оцінки результатам господарської діяльності підприємства за звітний рік та його поточному фінансовому стану.

Під фінансовим станом розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Фінансовий стан може бути стійким, нестійким та кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі та фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його задовільний фінансовий стан.

Головною метою фінансового аналізу є своєчасне з’ясування і виправлення недоліків у фінансовій діяльності підприємства та знаходження резервів покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно розв’язати наступні завдання:

на підставі вивчення причинно-наслідкового взаємозв’язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконанню плану з надходження фінансових ресурсів та їх використанню з метою покращання фінансового стану підприємства;

надати прогноз можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарювання і наявності власних та позикових ресурсів;

розробити конкретні заходи, спрямовані на більш ефективне використання фінансових ресурсів та зміцнення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансової звітності повинен дати відповідь на два запитання: перше – чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності і друге – чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобов’язання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації в зв’язку з недостатністю ресурсів.

Саме тому інформація, яку надають баланс і звіт про фінансові результати, містить наступні дані:

розмір капіталу і майна підприємства в абсолютних показниках (балансовий підсумок);

структура капіталу і майна (баланс);

зміни власного капіталу протягом звітного періоду;

розміри отриманого прибутку або понесених підприємством збитків протягом звітного періоду.

Таким чином, аналізом фінансових звітів займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники та інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки – для оцінки умов кредитування та визначення ступеню ризику, податкові органи – для виконання плану надходження коштів до бюджету тощо. Відповідно до цього аналіз поділяється на внутрішній та зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства.

Основним змістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємства є:

а) аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства;

б) аналіз кредитоспроможності підприємства;

в) оцінка використання майна і вкладеного капіталу;

г) аналіз власних фінансових ресурсів;

д) аналіз ліквідності і платоспроможності;

ж) аналіз самоокупності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, органами контролю на основі оприлюдненої звітності.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є:

а) аналіз абсолютних показників прибутку;

б) аналіз показників рентабельності;

в) аналіз фінансового стану підприємства, його фінансової стабільності;

г) аналіз ефективності використання залученого капіталу;

д) економічна діагностика фінансового стану підприємства.

Слід зазначити, що аналіз фінансової звітності не дозволяє робити категоричні висновки і тільки орієнтує користувача інформації в оцінці фінансового стану підприємства та визначенні його вузьких місць.

7. Оцінка ліквідності і платоспроможності підприємства.

В умовах ринку питанням аналізу ліквідності та платоспроможність приділяють особливу увагу. Керівники підприємств повинні володіти достовірною інформацією про наявність коштів, необхідних для розрахунків з постачальниками, з персоналом підприємства щодо заробітної плати, за платежами до бюджету, за позиками тощо. В оцінці платоспроможності також зацікавлені й банківські установи при визначенні кредитоспроможності потенційного клієнта, підприємства-партнери , які надають комерційний кредит, або вирішують питання про відтермінування платежів.

Під платоспроможністю розуміють наявність у підприємства коштів для погашення ним у встановлений термін і в повному обсязі своїх боргових зобов’язань, які випливають із кредитних та інших операцій.

Показником платоспроможності підприємства на визначену дату є відсутність прострочених боргів банку, бюджету, постачальникам, робітникам та службовцям.

Оцінка платоспроможності здійснюється на основі характеристики ліквідності активів за даними балансу підприємства.

Ліквідність підприємства – його здатність погасити свої зобов’язання у випадку одночасної вимоги зі сторони всіх кредиторів.

Ліквідність балансу – це ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші повинен відповідати терміну погашення зобов’язань. Ліквідність балансу залежить від співвідношення різних за ліквідністю активів.

Рівень ліквідності активів пов’язаний із часом, необхідним для перетворення їх у грошові засоби. Чим менше часу необхідно для перетворення даного виду активів у гроші, тим вища його ліквідність.

Показники ліквідності свідчать про те, як швидко підприємство може реалізувати активи й одержати готівкові гроші для оплати своїх зобов’язань.

Поняття платоспроможності та ліквідності за своїм змістом є дуже близькими, але не тотожними. Категорія ліквідності є більш місткою, оскільки від ліквідності балансу підприємства залежить його платоспроможність.

Ліквідність балансу, або платоспроможність, забезпечується у тому разі, коли менш ліквідні активи покриваються відносно стійкими пасивами, а короткостроковим борговим зобов’язанням відповідає найбільш ліквідна частина активів.

При аналізі ліквідності балансу залежно від ступеня ліквідності , активи поділяють на групи (А1, А2, А3, А4). Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати (П1, П2, П3, П4).Баланс вважається абсолютно ліквідним, коли має місце така ситуація:

найбільш ліквідні активи (А1) найбільш термінові зобов’язання (П1);

активи, які швидко реалізовуються (А2) короткострокові пасиви (П2);

активи, які повільно реалізовуються (А3) довгострокові пасиви (П3);

активи, які важко реалізовуються (А4) постійні пасиви (П4)

У випадку, коли одна або кілька нерівностей системи мають протилежний знак, баланс більшою мірою відрізняється від абсолютного. Ліквідність характеризує не лише поточний стан розрахунків, а й їх перспективу.

Важливість ліквідності легше усвідомити тоді, коли оцінюються можливі результати недостатньої спроможності підприємства покрити свої короткострокові зобов’язання. Розрізняють кілька ступенів ліквідності, зокрема – недостатню ліквідність та високий рівень браку ліквідності.

Недостатня ліквідність означає, що підприємство не спроможне скористатися перевагами надання йому знижок і вигідними комерційними можливостями.

Високий рівень браку ліквідності означає, що підприємство неспроможне погасити свої поточні борги і зобов’язання, що може спричинити його неплатоспроможність і навіть банкрутство.

Для кредиторів такий стан ліквідності боржника означає затримку у сплаті відсотків та основної суми боргу, або часткову чи повну втрату позичених коштів.

Через неспроможність підприємства виконувати умови контрактів, воно може втрачати вигідні контракти, налагоджені зв’язки з партнерами.

Платоспроможність - здатність підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання за рахунок наявних у нього засобів. Залежно від того, які зобов’язання підприємства приймають у розрахунок, розрізняють короткострокову і довгострокову платоспроможність. Оцінка платоспроможності здійснюється за даними балансу на основі таких показників:

- розміру власного оборотного капіталу;

- коефіцієнтів ліквідності;

- співіднощення позикового і власного капіталу;

- коефіцієнта довготермінового залучення коштів;

- коефіцієнта забезпеченості процентів за кредитами.

Усі ці показники крім коефіцієнтів ліквідності будуть детально розглянуті у інших темах. Тому зупинимося детально на порядку розрахунку коефіцієнтів ліквідності.

Для характеристики платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнти:

- абсолютної ліквідності – відношення грошових кошів та їх еквівалентів до поточних зобов’язань (0,2-0,25) показує частку поточних зобов’язань, які можуть бути погашені негайно;

- проміжної ліквідності – відношення грошових коштів та їх еквівалентів, засобів в розрахунках до поточних зобов’язань (0,7-0,8) показує частку поточних зобов’язань, які можуть бути погашені при умові мобілізації засобів в розрахунках;

- загальної ліквідності – відношення всіх поточних активів до поточних зобов’язань (2-2,5) показує, у скільки разів поточні активи покривають поточні зобов’язання підприємства.

Деякі фахівці рекомендують обчислювати коефіцієнт швидкої ліквідності як відношення величини поточних активів (П р. активу балансу) за мінусом виробничих запасів і незавершеного виробництва до величини поточних зобов’язань (0,9-1,0).

Крім того правомірним є розрахунок коефіцієнта покриття, як відношення оборотних активів до суми довгострокових і поточних зобов’язань підприємства (1,0).

Так оцінюють негайну та перспективну здатність підприємства розрахуватися за зобов’язаннями.

Для оцінки та інтерпретації рівня та динаміки платоспроможності одержані коефіцієнти підприємства на кінець звітного періоду порівнюють з їх значеннями на початок періоду, з показниками минулого року і ряду попередніх періодів, з нормативами, встановленими для даного підприємства, галузевими значеннями, показниками підприємств-конкурентів.

Для внутрішньої оцінки важливим є оперативний аналіз поточної платоспроможності. Він здійснюється за допомогою платіжного календаря, в якому , з одного боку, підраховуються очікувані надходження за всіма напрямами, а з іншого – спроможність підприємства своєчасно і повністю виконувати свої зобов’язання. Незбалансованість платіжного календаря спонукає підприємство шукати резерви збільшення обсягу фінансових ресурсів як за рахунок прискорення відвантаження продукції, прискоренні розрахунків, так і за рахунок зниження (або відкладення у часі певних витрат), налагодження партнерських стосунків з комерційними банками.

Основними причинами фінансових утруднень підприємства бувають неплатежі, прострочені борги, цьому значною мірою сприяють:

- невиконання плану з випуску та реалізації продукції;

- недотримання норм витрачання ресурсів, зростання собівартості продукції;

- невиконання завдань щодо прибутків, і як наслідок – брак власних джерел фінансування;

- суттєве податкове навантаження;

- значні витрати на обслуговування кредитів;

- відвернення коштів у понаднормативні запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва і готової продукції.