Аронова Нонна

1 та 2

1. Проблеми та перспективи розвитку фінансової системи держави та її складових.

2. Актуальні питання удосконалення управління фінансовою системою держави.

Важливою складовою фінансової системи України є державні фінанси, які включають:

1) бюджетну систему;

2) позабюджетні централізовані цільові фонди;

3) фінанси господарюючих суб’єктів, галузей і відомств;

4) кредитні ресурси (міністерства фінансів, державних банків);

5) емісійні ресурси, що продукуються Центральним банком України.

Відомий французький фінансист П. Годме зазначає: Державні фінанси – це суспільне багатство в формі грошей і кредиту, яке перебуває у розпорядженні органів держави.

Роль державних фінансів у економіці визначається величиною фінансових ресурсів та ефективністю використання їх. Фінансові ресурси мають тісне співвідношення іззагальноеконо-мічними показниками.

До складу фінансової системи держави входять інститути державних фінансів, фінансів господарюючих суб'єктів, місцевихфінансів, страхування, кредиту; інші — виділяють бюджетну систему, позабюджетні державні та муніципальні фонди, кредит, фінанси майнового й особистого страхування, фінанси підприємств різнихформвласності, організацій, установ, галузей народного господарства.

Ефективність її функціонування істотно залежить від таких чинників:

• налагодженості фінансових відносин у суспільстві, які визначаються, насамперед, вибором ефективної для конкретної країнифінансової моделі;

• дієвості фінансово-кредитного механізму;

• чіткості фінансового законодавства;

• організації управління фінансовою системою.

Управління фінансами об’єднує дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Цього досягають чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. 

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Для реалізації цього положення буде визначено розмір гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень. Забезпечення такого рівня має здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, що створюються на відповідній території, та перерозподільчих міжрегіональних процесів.

Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45-47% від ВВП.

Дохідна частина бюджету повинна набути стабільності й забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного ставлення до окремих платників. Удосконалення системи мобілізації доходів до бюджетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства великою кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень економічних умов господарювання різних господарських суб'єктів і невиправданого, з економічної точки зору, перерозподілу доходів.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.

Фінансова система повинна сприяти ефективній алокації ресурсів у економіку. Тут мова іде про розподіл не лише ресурсів, які сьогодні перебувають в розпорядженні фінансового сектора, але і тих, які потенційно можуть бути пропущеними через фінансову систему. Вона повинна слугувати важелем у зміцненні фінансового суверенітету.

Розвинута фінансова система може виконати масштабні завдання:

– по-перше, сприяти ефективній алокації ресурсів у економіку;

– по-друге, фінансовий сектор повинен сприяти реалізації соціальних функцій держави;

– по-третє, фінансова система повинна стати базою для експансії українського малого бізнесу на зовнішні ринки і служити засобом для проведення державної політики щодо зміцнення фінансового суверенітету.

Розвинена фінансова система є важливою умовою вирішення існуючих економічних проблем, серед яких особливо актуальною є необхідність оновлення надзвичайно застарілих основних фондів і фактично створення заново всієї дорожньо-транспортної, житлово-комунальної та іншої інфраструктурижиттєзабезпечення.

Завдання фінансової системи полягає в тому, щоб забезпечити трансформацію внутрішніх заощаджень у інвестиції з найменшими транзакційними витратами.

В Україні сьогодні основні групи фінансових ресурсів, які могли б забезпечити зростання фінансової системи, розвинуті недостатньо і не можуть забезпечувати потреби інвестування економіки. Важливим механізмом зміцнення фінансової системи є капіталізація активів.

3. Сутність і основні завдання фінансової політики як складові економічної та соціальної політики держави.

Завдяки набору різнорідних державних гарантій, пільг і преференцій СПРЕД як економічний інструментарій державної політики вирізняється серед інших своєю швидкою і вибірковою дією та застосовується для розв’язання різноманітних соціально-економічних проблем – від реанімації депресивних територій і галузей до формування «точок прориву» у визначених галузях чи регіонах.

Головним завданням у контексті реформ боргової політики на середньострокову перспективу має бути ухвалення законодавчого акту, який створив би інституційно-правову базу для функціонування інституту державного кредиту. В ньому мають бути зафіксовані такі позиції.

1. Встановлення та закріплення на законодавчому рівні граничних та оптимальних параметрів формування боргового навантаження для держави. Йдеться не лише про чіткі вимоги щодо припустимого розміру боргу, а й про обмеження відносно вартості, терміну та валюти залучених ресурсів.

2. Чітке визначення цілей і напрямів використання ресурсів дефіцитного фінансування. Законодавчо має бути закріплено, що боргові ресурси, залучені сектором державного управління, мають спрямовуватися виключно на інвестиційні проекти, які дозволять отримати прибуток, що дасть можливість покрити вартість обслуговування боргу.

3. Законодавчо закріпити спрямування вільного залишку бюджетних коштів відповідного бюджетного періоду (за вирахуванням оборотної готівки) на погашення боргових зобов’язань уряду. Подібна норма дозволить оздоровити фінансову систему країни та заощадити кошти на обслуговуванні боргів.

Крім того, потребують перегляду принципи та пріоритети боргової політики уряду. Існує нагальна необхідність переходу від простого залучення коштів до системного управління державним боргом.

По-перше, необхідно зменшити обсяги запозичень на внутрішньому ринку, передусім для фінансування поточного споживання.

По-друге, особливу увагу необхідно приділити диверсифікації інструментів залучення боргових ресурсів. Наразі Україна використовує ОВДП, ОЗДП та позики міжнародних фінансових організацій, хоча має колосальний потенціал навіть у межах країни. З цього погляду досить ефективним інструментом можуть стати державні облігації, деноміновані в американській валюті; облігації, що розміщуються серед населення; облігації, індексовані на інфляцію; амортизаційні облігації.

По-третє, у середньостроковій перспективі необхідно децентралізувати політику залучення боргових коштів, розширивши права центральних та місцевих органів влади, державних підприємств та організацій, залишивши за урядом право модерації боргової політики.

Подальші реформи у системі позабюджетних фондів мають реалізуватися довкола вирішення низки ключових стратегічних завдань:

1. Досягнення збалансованості Пенсійного фонду України.

2. Досягнення збалансованості Пенсійного фонду України.

3. Створення медичного фонду України,

Стратегічними орієнтирами в межах державного сектору в економіці мають бути:

• розроблення стратегії управління державним корпоративним сектором в економіці, що має містити обґрунтованість присутності держави в різних галузях економіки та відображати цілі, завдання та пріоритети держави у відповідних секторах;

• розподіл багатопрофільних господарських конгломератів на низку спеціалізованих підприємств, переведення непрофільних активів на баланс державних органів влади та підприємств, що спеціалізуються в цій сфері;

• виведення з державних господарських структур регуляторних функцій і передача їх до компетенції органів державної влади, відповідальних за стан розвитку відповідної галузі; передусім це стосується залізничного транспорту та портового господарства;

• виокремлення групи інфраструктурних підприємств, закріплення їх у державній власності, розроблення та запровадження механізмів їх бюджетної підтримки для модернізації основних фондів. Такими механізмами мають бути державне фінансування, державне кредитування та інструменти держав-них гарантій для залучених коштів на фінансових ринках;

• корпоратизація державних підприємств з метою надання їм більших можливостей для залучення боргових ресурсів (зараз підприємства зі статусом державних можуть залучати боргові кошти лише за згодою Верховної Ради);

• приватизація державних підприємств, що не є інфраструктурними та стратегічними. Наприклад, недоцільним є збереження присутності держави у видобуванні коксівного вугілля, оскільки продукцію цих підприємств споживає виключно приватний сектор.

Стратегічними орієнтирами реформи державних банків мають стати такі:

• розроблення стратегії управління державними банками

• оздоровлення державних банків.

• заміщення практики надання кредитів з державного бюджету наданням кредитів з державних банків, що дозволить підвищити платіжну дисципліну позичальників і звільнить Державне казначейство України та Міністерство фінансів від невластивих їм функцій;

• запровадження інституту державних гарантій для державних банків, що кредитують ризиковані проекти відповідно до пріоритетів економічної політики.

• зміна принципів корпоративного управління банками.

• запровадження чіткої методики оцінки ефективності діяльності правлінь банків. Об’єктивна оцінка економічної ефективності діяльності банку має бути виключною підставою при прийнятті рішень про кадрові ротації в правліннях банку;

• заборона державним банкам проводити операції з ОВДП чи іншими інструментами державної позики. Така норма дозволить зупинити практику опосередкованої емісії коштів, коли уряд емітує облігації, що викуповують державні банки та використовують їх у якості застави для отримання рефінансування від НБУ.

4. Державні фінанси та напрями їхнього реформування.

Державні фінанси — це складова фінансової системи держави, її центральна сфера, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.

За своєю економічною сутністю державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів держави, призначених для забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

З допомогою державних фінансів держава розподіляє і перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який є головним об’єктом фінансових відносин. Суб’єктами державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого — населення і підприємницькі структури. 

Функціонування державних фінансів невіддільне від держави. Їх необхідність зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропонування, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об’єктивні причини. До цих потреб належать, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, підготовка кадрів, соціальне забезпечення й страхування, охорона здоров’я тощо. Виходячи з цього держава будує свою фінансову політику, визначаючи рівень втручання у господарську діяльність виробничих структур і соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою.

Центральною ланкою державних фінансів є державний бюджет як централізований грошовий фонд уряду, який він використовує для фінансування реалізації державних функцій.

Важливою ланкою системи державних фінансів є позабюджетні цільові фонди. Їх існування продиктоване необхідністю виокремлення надзвичайно важливих для суспільства видатків у спеціальні фонди й забезпечення їх самостійними джерелами доходів. Кількість фондів у системі державних фінансів може коливатися від двох трьох до кількох десятків.

Самостійну фінансову ланку державних фінансів утворюють фінанси державних підприємств, функціонування яких пов’язано з розвитком державного сектору в економіці. Попри те, що в останні три десятиліття глобальними світовими тенденціями знову стали процеси лібералізації та приватизації, навіть у ліберальних економіках держава лишається власником багатьох підприємств.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві.

Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які ма ють загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

Система державних фінансів характеризується досить розгалуженими грошовими потоками, які поділяються на зовнішні — з іншими суб’єктами розподільних відносин та іншими сферами і ланками фінансової системи, і внутрішні — між окремими ланками державних фінансів .

Характерною ознакою сфери державних фінансів у цілому є збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків загалом. У розрізі ж окремих суб’єктів, сфер і ланок характерною ознакою є саме незбіг цих потоків як у часі, так і за вартістю, що й відображає перерозподільний характер державних фінансів.

5. Сутність, роль та перспективи розвитку фінансів підприємств як структурної складової фінансової системи.

Головне призначення фінансів підприємств – забезпечення фінансово-господарської діяльності останніх фінансовими ресурсами, достатніми для розширеного відтворення. Одночасно фінанси підприємств тісно взаємопов’язанізіншими сферами фінансової системи, оскільки в процесі вартісного розподілу відбувається формування доходів держави (шляхом сплати податків до бюджетів і внесків до соціальних фондів), населення (виплата заробітної плати, премій) та інших суб’єктів господарювання.

За суттю фінанси підприємств є об’єктивною економічною категорією.

Фінанси підприємств – це економічні відносини, пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення (А. М. Поддєрьогін).