7. Основні закономірності розміщення продуктивних сил.

Принципи розміщення продуктивних сил — керівні положення, сформульовані суспільством, які визначають об'єктивні потреби та умови суспільного розвитку і котрі воно реалізує в процесі своєї практичної діяльності. Принципи визначають потреби суспільства на певному історичному етапі.

Розміщення продуктивних сил складається під дією певних за-кономірностей — багаторазової повторюваності внутрішніх, суттєвих і необхідних причинно-наслідкових зв’язків, що вик-ликаються впливом факторів розвитку виробництва. Вони по-діляються на загальні і специфічні. Перші діють у будь-якому товарному виробництві взагалі. Це, перш за все, закономірні-сть територіального поділу праці; концентрації і спеціалізації виробництва; регіональних відмінностей у продуктивності праці та ін. Специфічні закономірності властиві певним суспі-льноекиномічним формаціям і типам господарської діяльно-сті. Їх дія проявляється в різних способах виробництва, що ві-дрізняються своїм базисом. Розміщення продуктивних сил — це результат дії об’єктивних законів і закономірностей, а та-кож суб’єктивних процесів, що виникають в результаті діяль-ності людини. Закономірність — об’єктивно існуючий повто-рюваний, суттєий зв’язок явищ природи і суспільного життя. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємо-зв’язок. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів. Всі закони і закономірності — відношення об’єктивні, вони проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявля-ються відношеннями між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить.

Загальні закономірності:

1)Екон. ефективн. розміщення і теріторіальної організації госп-ва:

2)Планомірного і пропорційного розм. вир-ва;

3)комплексний взаємно-обумовлений розвиток госп-ва:

4) сталий розвиток ПС;

5)зближення рівня розв. р.-нів;

6)розвиток територ. поділу праці;

7)розв. міжнар. поділу праці і міжнар. екон. інтеграції;

8)орієнтація в процесі вирішення конкретних питань.

8. Сучасна галузева структура народного господарства.

Національне господарство України має складну структуру. Структура господарства – це його внутрішня будова, котра показує, з яких основних елементів складається господарство, а також виражає співвідношення та взаємозв'язки між ними. Підприємства й організації групуються за видами господарської діяльності і за розміщенням на території. Відповідно розглядають галузеву і територіальну структуру господарства.

Галузева структура показує поділ господарства на галузі та співвідношення між ними. Галузь — це сукупність господарських одиниць, які виробляють якісно однорідну продукцію або задовольняють певні однорідні потреби суспільства. Всі галузі національного господарства об'єднуються, насамперед, у дві сфери — сферу матеріального виробництва і сферу послуг (раніше їх також називали виробничою і невиробничою сферами).

До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1) створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво); 2) доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт і зв’язок по обслуговуванню матеріального виробництва); 3) пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль кожної галузі у створенні суспільного продукту і національного доходу різна. В таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське господарство створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес виробництва і на основі цього бере участь у створенні національного доходу.

У сфері послуг створюються духовні блага та послуги невиробничого й виробничого характеру. Одні галузі цієї сфери обслуговують безпосередньо населення (культура, освіта, медичне і рекреаційне обслуговування, побутове обслуговування), інші — населення і виробництво (транспорт і зв'язок, фінанси і кредит, торгівля, страхування), треті забезпечують функціонування суспільства взагалі (наука, управління).

Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального характеру суспільству і населенню. До неї належать: 1) галузі послуг — житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, транспорт і зв’язок по обслуговуванню населення; 2) галузі соціального обслуговування — освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3) галузі органів управління і оборони; 4) галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування