86. Проблеми розвитку науково-технічного потенціалу України.

Науково-технічний потенціал країни в загальному плані визначається як його економічною продуктивністю, а саме "виробництвом" знань, так і — ще більшою мірою — можливостями їх технологічного відтворення. Адже відомо, що саме великий часовий лаг "від ідеї до продукту" створює повсюдно найгострішу проблему.

Зміни в науково-технічному потенціалі України в останнє десятиріччя набули руйнівного характеру в усіх його трьох підсистемах інноваційного менеджменту (наукові кадри і дослідницький доробок); інноваційного менеджменту (впровадження і ринкове освоєння нововведень); функціонально-ресурсного менеджменту (організація й управління: фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення).

Загострюється структурний перекіс в інновації — більш ніж половина докторів і кандидатів наук зайнята в позаринковому, переважно вузівському секторі науки. Значна частка елітних учених працює на закордонний інтелектуальний ринок: щорічно до 200 фахівців емігрують, до 10 тис. учених виїжджають за межі країни для участі в наукових дослідженнях, роботи за контрактами, стажування. Переважна більшість їх спеціалізується в наукомістких галузях: технічних, фізико-математичних. біологічних, медичних. Гіпергрофоване "рекрутування" до аспірантури в галузях суспільних наук (економічних, юридичних, політичних) не відповідає нагальним потребам країни в кадрах кваліфікованих технологів-інноваторів.

Сучасні ринкові перетворення в Україні не сприяють технологічним змінам, інтегруванню країни в техноглобалістський тренд. Вони порушили усталений адміністративний механізм регулювання науково-технічного розвитку і не створили належного конкурентного ринкового середовища, здатного до інноваційної синергетики (самоорганізації, самовідтворення).

"Пропустивши" попередні етапи НТР (інформатика та ресурсозбереження), Україна має нагальну потребу якнайшвидше визначити та розпочати освоєння своїх перспективних "ніш" на світових ринках і в міжнародному поділі праці. У зв'язку з цим, виходячи із запропонованої концепції, довгострокову мету мас становити досягнення лідерських позицій у масштабній розробці, промисловій апробації та реалізації на міжнародному ринку технологій наукомістких природоохоронних процесів та послуг. Тим більше що, за компетентними прогнозами, альтернативу наявній ціновій та якісно-продуктовій конкуренції має скласти в найближчому майбутньому екологічна та науково-технічна безпека товарів.

Ефективне поєднання систем вищої школи, науки та інноваційного бізнесу, як показує досвід розвинутих країн, сприятиме нарощуванню науково-технічного потенціалу України, прискоренню її інтеграції у світовий ринок технологій.

87. Причини виникнення та основні заходи запобігання техногенних катастроф.

Між функціональною безграмотністю та катастрофами існує тісний зв'язок. Функціональна безграмотність - це один з чинників ризику сучасної цивілізації. Прорахунки конструкторів, збої техніки, очевидна безграмотність, помилкові дії та безпечність обслуговуючого персоналу призводили та призводять до великої кількості техногенних катастроф.

Техногенні катастрофи - це раптовий вихід з ладу машин, механізмів та агрегатів під час їх експлуатації, який супроводжується серйозними порушеннями виробничих процесів, сильним забрудненням великих територій, груповим ураженням чи загибеллю людей.

До техногенних катастроф відносяться: аварії на промислових об'єктах, будівництві, автомобільному, залізничному, повітряному, трубопровідному чи водному транспорті Внаслідок таких катастроф утворюються пожежі, руйнуються цивільні та промислові об'єкти, створюється небезпека радіаційного забруднення, хімічного та бактеріального ураження місцевості, розтікаються нафтопродукти чи агресивні речовини, які створюють загрозу безпеці життєдіяльності населенню та навколишньому природному середовищу.

Причиною техногенної катастрофи може бути вилив зовнішніх природних чинників, проектно-виробничі дефекти споруд, порушення технологічних процесів виробництва, правил експлуатації транспортних машин, обладнання, механізмів. Однак, найбільш розповсюдженою причиною техногенних катастроф є помилкові дії людини, порушення технологічного процесу, інструкцій та правил техніки безпеки.

Найбільш характерними ознаками аварій, що призводять до тяжких наслідків є вибухи, пожежі, забруднення атмосфери та місцевості сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР), радіоактивними речовинами (РР) та ін.

Попередження надзвичайних ситуацій - це комплекс заходів, що проводяться завчасно і спрямовані на максимально можливе зменшення ризику виникнення події, а також на збереження здоров'я людей, зниження розмірів збитку навколишньому середовищу і матеріальним втратам у випадку їхнього виникнення.

Організація роботи з попередження надзвичайних ситуацій у масштабах країни проводиться в рамках цільової програми щодо зниження ризиків і зм'якшення наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Відповідно до цієї програми визначені основні напрямки попередження НС та зменшення втрат і збитку від них. Серед них основними є:

· моніторинг навколишньої природного середовища і стану об'єктів народного господарства;

· прогнозування НС природного і техногенного характеру й оцінка їх ризику;

· раціональне розміщення продуктивних сил по території країни з погляду природної і техногенної безпеки;

· запобігання в можливих межах деяких несприятливих і небезпечних природних явищ і процесів шляхом систематичного зниження їхнього потенціалу, що накопичується;

· запобігання аварій і техногенних катастроф шляхом підвищення технологічної безпеки виробничих процесів і експлуатаційної надійності устаткування;

· розробка і здійснення технологічних заходів для зниження можливих втрат і збитку від НС (зм'якшенню їхніх можливих наслідків) на конкретних об'єктах і територіях;

· підготовка об'єктів економіки і систем життєзабезпечення населення до роботи в умовах НС;

· розробка та участь у спеціальних заходах щодо попередження терористичних і диверсійних актів і їхніх наслідків;

· декларування промислової безпеки і ліцензування видів діяльності в області промислової безпеки;

· проведення державної політики в області захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

· проведення державного нагляду і контролю з питань природної і техногенної безпеки;

· страхування природних і техногенних ризиків;

· інформування населення про потенційні природні і техногенні загрози на території проживання.