76. Сутність, види і особливості територіального розподілу праці в системі суспільного розподілу праці.

Будь-яка форма людської діяльності опирається на суспільний поділ праці - це форма організації праці, за якої окремі групи виробництв закріплюється на тривалий період по певних видах виробничої діяльності.

Однієї з форм суспільного поділу праці є територіальний поділ праці.

ТПП – закріплення галузей господарства за певними територіями.

Виділяються наступні різновиди ТПП: а) генеральний – між країнами та окремими районами; б) внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами; в) біля економічного центру (міста і т.д.); г) постадійний, коли стадії виробничого процесу територіально роз’єднані; д) фазовий – один і той же вид продукції надходить з різних місць; е) епізодичний – непостійний обмін товарами між країнами та регіонами.

Одержання дешевого продукту в район з більш сприятливими природними і економічними районами сприяє їх спеціалізації. (Для визначення спеціалізації використовують ряд коефіцієнтів. Такі як, коефіцієнт локалізації – це відношення питомої ваги галузі району у виробництві району до питомої ваги відповідної галузі району в країні; коефіцієнт виробництва продукції району на душу населення, то що) 

 Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами), що має на меті досягнення економічних вигод за рахунок найефективнішого використання природних, трудових і економічних ресурсів. Процес територіального поділу праці проходить на основі розвитку спеціалізації господарських регіонів і взаємозв'язків між ними через обмін. Різні економічні регіони стають все більш взаємопов'язаними і взаємозалежними в процесі розвитку їхніх продуктивних сил, коли усуспільнення виробництва досягає такого високого рівня розвитку, що окремі з них виступають як спеціалізовані частини народного господарства країни. Однак господарська спеціалізація і товарний обмін виконують в територіальному поділі праці різні і протилежні функції. Перша диференціює господарство регіонів країни на виробництві певних видів продукції і перетворює їх у взаємозалежні. Друга об'єднує (інтегрує) ці регіони як взаємопов'язані частини єдиного цілого.

76. Основні екологічні проблеми Харківської області.

На теперішній час стан екологічної безпеки на території Харківської області є стабільним. Але існує низка проблем екологічного напрямку, які негативно впливають на екологічний стан Харківщини.

Найбільш суттєвими проблемними питаннями, пов'язаними з техногенним впливом на навколишнє природне середовище є:

1. Непридатні до використання пестициди та агрохімікати.

2. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря найбільшими забруднювачами, насамперед Зміївською ТЕС.

Харківська область займає вигідне географічне положення, відрізняться сприятливими кліматичними умовами, має значні природні ресурси, а також знаходиться на одному з перших місць в Україні щодо забезпечення трудовими ресурсами.

Різнобічна і масштабна господарська діяльність не може не впливати на стан довкілля. Антропогенні навантаження значно перевищують потенціальні можливості нейтралізації, тобто самоочищення, самовідновлення, а це, у свою чергу, призводить до виникнення екологічних проблем.

Щодо впливу екологічної ситуації на населення, то вчені відзначають збільшення кількості хвороб ендокринної системи, які фіксуються генетичним кодом людини і можуть передаватися спадково . Це робить проблему ще актуальнішою, адже від темпів її вирішення буде залежати майбутній трудовий потенціал країни та демографічний стан населення.

Екологічну ситуацію у Харківській області можна охарактеризувати як складну. Серед багатьох інших проблем серйозне занепокоєння викликає стан водоймищ області. Сьогодні близько 50 підприємств скидають у водоймища забруднені стічні води. Головна річка області

Сіверський Донець забруднена майже по всій довжині. Основним постачальником питної води Харкова є Печенізьке водосховище, яке за якістю води належить до 3 – 4 класу. Вода забруднена фосфатами, нафтопродуктами, міддю, фенолами. Основним забруднювачем є річка Вовча, у якій вміст нафтопродуктів перевищує межу допустимої концентрації у 18 разів.

Сьогодні значна частина ґрунтів унаслідок безгосподарного використання руйнується. Змінюється структура ґрунтового покриву (засоленість, окультуреність, кислотність тощо). Повсюди знижується вміст гумусу в орних ґрунтах області. Найбільше за масштабами і наслідками шкоди з боку агротехніки завдає не завжди правильне використання мінеральних добрив, основу яких складають азот і його похідні. Нітрати забруднюють ґрунт, поверхневі і підземні води. Також небезпечним забруднювачем є пестициди. Після їх використання вони у залишковому вигляді тривалий час знаходяться у ґрунті, поверхневих та ґрунтових водах, рослинах. Підприємствами з найбільшими викидами забруднюючих речовин в атмосферу є Зміївська ГРЕС, Харківське управління магістральних газопроводів, Шебелинкагазпром.

Екологічний стан області ускладнюється через невирішені проблеми в поводженні з відходами. Стан звалищ твердих побутових відходів в області не відповідає діючим санітарно-екологічним нормам, відсутність проектно-кошторисної та дозвільної документації на їх експлуатацію значно ускладнює проблему видалення побутових відходів, сприяє виникненню стихійних звалищ.

Пріоритетними напрямами в екологічній діяльності є:

• забезпечення, реконструкція каналізаційних мереж та очисних споруд для очищення комунальних стоків населених пунктів області;

• охорона водних ресурсів, що передбачає охоронні заходи (розчистка, берегоукріплення) поверхневих водних джерел, ліквідацію забруднення підземних водоносних горизонтів та знешкодження непридатних пестицидів і отрутохімікатів і створення безпечних умов їх зберігання.