5. Механізм реалізації регіональної політики.

Механізм реалізації регіональної економічної політики — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.

Держава впливає на регіональний розвиток за допомогою адміністративних та економічних важелів. Вибір системи фінансово-економічних, соціальних, організаційних важелів здійснюється залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Розрізняють методи прямого й опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальними та обмежувальними, активними та пасивними, їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність державного впливу на процеси, що протікають на регіональному рівні.

До методів прямого економічного регулювання відносять цільове фінансування, пряму фінансову допомогу, надання субсидій та субвенцій. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, бюджетної, кредитно-грошової, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної політики та ін.

Основними складовими механізму реалізації державної регіональної економічної політики України виступають:

— законодавчо-нормативна база;

— бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів державою;

— державна фіскальна політика;

— державні регіональні програми, індикативні прогнози та плани, місцеві програми соціально-економічного розвитку;

— створення та розвиток спеціальних економічних зон у певних регіонах;

— розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва

Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає права та обов'язки регіонів у фінансово-бюджетній сфері, повноваження в управлінні майном, участь у реалізації загальнодержавних і регіональних соціально-економічних програм, порядок створення та використання регіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.

Держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій, координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загального призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

Підґрунтям правової та організаційної самостійності органів місцевого самоврядування є матеріальна та фінансова основа, до складу якої входять:

— рухоме та нерухоме майно, яке е у комунальній власності;

— доходи регіональних (місцевих) бюджетів;

— позабюджетні фонди;

— інші кошти;

— земля та інші природні ресурси, що є у комунальній власності;

— об'єкти спільної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні районних та обласних рад

6. Наукові засади раціонального природокористування.

Раціона́льне природокори́стування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів повинен здійснюватися на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Планомірність — економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем.

Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища.

Економічний механізм - це сукупність різних форм і методів практичного використання економічних законів, зведених у певну систему відповідно до вимог об'єктивних законів розвитку природних систем. Складові економічного механізму охорони природи: економічна оцінка природних ресурсів, плата за їх використання та визначення економічних збитків, завданих народному господарству забрудненням навколишнього середовища.

На сучасному етапі розвитку економіки виділяють такі елементи економічного механізму регулювання природокористування:

- плата за користування природними ресурсами

- система економічного стимулювання охорони природи

- плата за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів

- створення ринку природних ресурсів

- удосконалення системи ціноутворення з урахуванням економічних факторів, особливо на продукцію природо експлуатаційних галузей

- екологічне програмування, - торгівля ліцензіями, - екологічне страхування

В Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.