50.Коротка характеристика агропромислового комплексу України.

АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять З основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво

2. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив

3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Україна - одна з не багатьох у світі держав, в яких наявні великі земельні ресурси. Майже дві третини площі ріллі займають найбільш родючі чорноземи та наближені до них за родючістю грунти. Розміщення галузей рослинництва орієнтується на райони з достатньою кількістю орних земель і найбільш сприятливими кліматичними умовами. Рослинництво представлено рільництвом, луківництвом, овочівництвом і садівництвом. В структурі посівних площ провідне місце займають зернові і технічні культури-понад 50%. На кормові культури припадає менше 37%, а решта - на картоплю та овочево-баштанні культури. Зернові культури культивуються переважно в степу і лісостепу. Основна зернова культура - озима пшениця, посіви якої займають до 50% зернового клину. Технічні культури -- цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець та ін. Займають понад 12% в структурі посівних площ України. Провідна технічна культура - цукрові буряки вирощуються у Лісостепу та прилеглих до нього районах Степу і Полісся. Провідною галуззю тваринництва є скотарство молочно-м'ясної спеціалізації. Воно розвинене на всій території України і має чотири напрями: молочний, м'ясо-мол очний, м'ясний, вирощування молодняка для відгодівлі у спеціалізованих господарствах. Дальший розвиток АПК України необхідно орієнтувати в напрямку збільшення виробництва продукції тих галузей, які можуть стати джерелом постійних надходжень, зокрема цукрової, маслосироробної, олійної, молочної. Для цього треба якнайширше впроваджувати нові технології переробки с/г сировини, систематично здійснювати технічне переоснащення сільського господарства, переробної промисловості та обслуговуючих галузей.

51.Міжнародні документи з охорони навколишнього середовища

Міжнародні організації вносять вагомий внесок в охорону навколишнього середовища. Зрозуміло, найбільш відчутну роль відіграють ООН та її спеціалізовані установи.

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) розробила міжнародну програму «Людина і біосфера» та координує її виконання. У її рамках були розроблені Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як місцепроживання водоплавних птахів, 1971 р.

Міжнародна морська організація (ІМО) займається питаннями охорони морського середовища, розробляє конвенції з охорони морського середовища і скликає міжнародні конференції з охорони Світового океану.

Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО). Стандарти і Рекомендована практика по авіаційному шуму були вперше ухвалені Радою ІКАО 2 квітня 1971 у відповідності зі ст. 37 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. і оформлені у вигляді додатку 16 до Конвенції про охорону навколишнього середовища.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) з 1958 р. здійснює програму «Ядерна безпека та захист навколишнього середовища», мета її - забезпечення безпеки використання ядерної енергії та захист людини і навколишнього середовища від ядерної радіації, радіоактивних та інших викидів з ядерних установок.

За підтримки ЮНЕП розроблені і прийняті Конвенція з охорони Середземного моря від забруднення 1976 р., Кувейтськарегіональна конвенція з охорони морського середовища від забруднення 1978 р., Боннська конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 р., Конвенція про трансфанічном забруднення повітря на великі відстані 1979 р., Конвенція про біологічне різноманіття 1992 р. і багато інших.

На території Російської Федерації ЮНЕП здійснює більше 10 пілотних проектів, наприклад «Комплексне управління навколишнім середовищем Волго-Каспійського регіону», «Модельний національний план реагування в надзвичайних ситуаціях», «Гармонізація природоохоронного законодавства».