44.Коротка характеристика лісопромислового комплексу України.

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) – сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузь лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і древесноволокні-стих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, гідролізна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин і устаткування), заводи з виготовлення предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного забезпечення, галузі та установи невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

45.Міжнародні екологічні організації.

Тому в 1948 р. за підтримки ЮНЕСКО - одна з провідних організацій ООН був заснований Міжнародний союз захисту природи, який в 1956 р. був перейменований у Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Він об'єднує близько 60 держав, 126 державних та 342 неурядові організації. До МСОП входять Міжнародна рада з охорони птахів, Міжнародне бюро з вивчення водоплавних птахів, Міжнародна федерація молоді з вивчення та охорони природи, Всесвітня федерація захисту тварин.

Велике значення в міжнародній охороні природи має ООН та її організації:

ЮНЕСКО - Міжнародна комісія ООН з освіти, культури, що займається також проблемами екологічної освіти та виховання. ЮНЕП - міжнародна програма з охорони навколишнього природного середовища, що має три основних напрямки: перший - оцінка якості навколишнього природного середовища, другий - моніторинг і управління природними процесами у сфері рослинного, тваринного світу, третій - розробка допоміжних заходів. У її структурі працюють Міжнародна океанографічна комісія та Міжнародна рада з вивчення морів, яка проводить дослідження Атлантичного океану і його морів, зокрема Азовського та Чорного.

ЮНІСЕФ - Всесвітній дитячий фонд ООН, що приділяє увагу неформальній екологічній освіті та вихованню дітей і молоді.

ЮНДП - Міжнародна програма розвитку, мета якої - поліпшення якості навколишнього природного середовища та розробка екологічних заходів в окремих державах.

ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я - приділяє увагу інформації населення про стан життєвого середовища, надає медичну допомогу країнам, що терплять лихо.

ВМО - Всесвітня метеорологічна організація, що веде глобальний екологічний моніторинг атмосфери.

ООН сприяє заходам з відродження природи і активно співпрацює з Міжнародною організацією охорони праці, яка контролює не тільки стан безпеки праці, але і стан навколишнього середовища, яке може потерпати від промислового забруднення природи, видає навчальну літературу екологічного напрямку.

46.Розвиток і значення економічного районування.

В Україні економічне районування на рівні держави почалося у 1921 р. За проектом Держплану територія була поділена на 2 економічних района: Південний гірничопромисловий, з розвинутим землеробством і гірничозаводською промисловістю та Південно-західний (Правобережжя України), в основному сільськогосподарський.

До 1940 р. для внутріреспубліканського планування територію України було поділено на частини на основі обۥєднання великої купи адмінокругів, але цей поділ через нестабільність був короткочасним.

У 1952 р. вченими, враховуючи особливості економіко-територіального положення і формування господарства у минулому та спеціалізацію того часу, було відокремлено 5 економічних районів:

1. Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Камянець-Подільська обл.);

2. Південно-Східний (Сталінська, Ворошиловградська, Дніпропетровська, Запорізька обл.);

3. Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська обл.);

4. Південно-західний (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Ізмаїльська обл.);

5. Західний (Львівська, Волинська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Рівненська, Чернівецька, Закарпатська обл.).

У 1957 р. з організацією Рад Народного Господарства і переходом від галузевого до територіального розвитку народного господарства СРСР була затверджена нова мережа економічних адмінрайонів. Територія України була розподілена на 11 економічних районів. В 1962 р. вони знову були зменшені до 7:

1. Донецький (Донецька і Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);

3. Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська обл.);

4. Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська обл.);

5. Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька обл.);

6. Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська обл.);

7. Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська обл.).

Такий розподіл найбільш об’єктивно відображала реально існуючі райони України. Винятком була Чернівецька обл., яка пізніше була включена до Карпатського економічного району.

Такий поділ існував до 1965 р., а з січня 1965 р. рішенням уряду СРСР були створені галузеві міністерства, одночасно реформувалась мережа економічних районів в масштабах території СРСР і було створено 18 великих економічних районів і один середній – Мандавська РСР, а в Україні було відокремлено три макрорайони. Ця мережа існувала до 1990 р.

Після розпаду СРСР в перехідний період ця мережа економічних районів втратила своє призначення, було запропоновано декілька варіантів удосконалення мережі економічних районів.

Нинішні 9 економічних районів складені на основі адміністративно-територіального поділу країни та історично складеної господарської спеціалізації окремих регіонів України.