32. Господарська спеціалізація регіонів України.

Донецький:вугільна промисловість,електроенергетика,чорна металургія,кольорова металургія,хімічна промисловість.

Придніпровський:чорна металургія.

Північно-східний:машинобудування,енергетика,виробництво електричок,приладо-авіо-будування,радіоапаратура,хімічна промисловість,будівництво,фарфор,фаянс,цукор, кондитерські вироби.

Столичний:машинобудування,хімія,легка промисловість,лісова та харчова.

Центральний:харчова промисловість, легка,машинобудування,скло,фарфор,фаянс.

Причорноморський:суднобудування і ремонт, військові судна,танкери, сухо грузи, хімія,харчова, рекреаційне господарство.

Пн-зх.:харчова,легка,скотарство,деревообробна промисловість, добрива, сільськогосподарські машини.

Карпатський:гірничодобувна,машинобудування,харчова,хімічна,лісова, деревообробка, будівних матеріалів.

Подільський:потужний апк,харчова,металообробка, машинобудування, легка і хімія, народні промисли.

33. Загальна характеристика екологічного законодавства України.

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини — невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою держава здійснює на своїй території екологічну політику,спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, на захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, на досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Охорона навколишнього середовища — це система визначених правових, економічних та соціальних заходів, спрямованих на збереження природи в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Система екологічного законодавства України — це сукупність правових норм (нормативно-правових актів), що регулюють використання і охорону навколишнього середовища. Основу їх започатковано у Конституції України, де закріплюються найважливіші принципи та форми використання природних ресурсів, декларуються екологічні права громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державних структур влади (ст. 13, 16, 49, 50, 66, 85 тощо).

Конституція України (ст. 16) визначає, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Екологічно-правове регулювання базується на нормах Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. У Законі закріплюється мета, завдання, принципи та механізм забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, екологічної безпеки України. Цей Закон закріплює комплекс екологічних прав громадян.

Забезпечувати такі права громадян, та їх об'єднань, законні екологічні інтереси держави, юридичних осіб покликані закони та підзаконні акти, прийняті на його розвиток:

Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (2001 p.);

Закон України "Про природно-заповідний фонд України" (1992 p.);

Земельний кодекс України (2001 p.);

Закон України "Про тваринний світ" (2001 p.);

Лісовий кодекс України (1994 p.);

Кодекс України про надра (1994 p.);

Водний кодекс України (1995 p.);

34. Економіка країни як єдиний господарський комплекс.

Україна належить до країн, в яких економічні перетворення проводяться надто повільно й непослідовно. Це пов'язано з різними причинами. Зокрема, у промисловості дуже багато великих і старих підприємств з відсталими технологічними процесами й устаткуванням, що не приваблює ні вітчизняного, ні іноземного власника. Економіка України потребує великих капіталовкладень, яких нема в країні, а надходження їх із-за кордону гальмуються недосконалим законодавством і нестабільністю суспільного розвитку. Сучасна економічна система України поєднує старі і нові елементи, не всі з яких є прогресивними. Часто серед них з'являються такі, що властиві менш розвинутим ринковим економікам ("тіньова" економіка, "чорний" ринок, хабарництво і корупція чиновників, від яких залежать економічні перетворення, заміна товар­но-грошових відносин на бартер – натуральний обмін про­дукцією ).

Незважаючи на те, що за останнє десятиріччя частка державної власності в економіці різко скоротилася, а зросла частка різних форм недержавної власності (приватної, акціонерних товариств тощо до 60 %), виробництво не відзначається високою ефек­тивністю. Часто роздержавлення і приватизація підприємств проводились не прозоро і не на користь ефективного власника. У деяких важ­ливих сферах економіки реальної зміни відносин власності не відбулося. Так, у сільському господарстві замість  колишніх колективних ідержавних господарств (колгоспів і радгоспів) виникли колективні селянські підприємства, але селяни в них не стали реальними власниками землі. Аграрна реформа, метою якої є запровадження приватної власності на землю і перетворення її в товар, розпочалася у 2000 р. Етап перехідної економіки в Україні буде досить тривалим, однак вже у 2006 р. Україна отримала статус країни з ринковою економікою.