20.Концепція сталого розвитку: передумови та мета створення.

У 1992 р. міжнародна конференція країн—членів ООН в Ріо-де-Жанейро рекомендувала, як основу для розвитку світової спіль­ноти, концепцію сталого поступу, що визначає принцип еволюції всієї природи, як його розуміє сучасна наука. На початок економічних реформ українська економіка виявилася структурно деформованою й неефективною. Її негативний вплив на навколишнє середовище (з розрахунку на одиницю продукту, що виробляється) істотно вищий, ніж у технологічно передових країнах. Значна частина основних виробничих фондів України не від­повідає сучасним екологічним вимогам.

Перехід до сталого розвитку повинен забезпечити збалансоване розв’язання проблем соціально-економічного розвитку і збереження сприятливого навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб теперішнього часу й майбутніх поколінь людей. При цьому мається на увазі послідовне розв’язання принципових проблем:

забезпечити стабілізацію екологічної ситуації;

домогтися докорінного поліпшення стану довкілля за рахунок екологізації економічної діяльності в межах інституціональних і структурних перетворень, що дасть змогу забезпечити становлення нової моделі господарювання і поширення екологічно орієнтованих методів управління;

увести господарську діяльність у межі місткості екосистем на основі масового впровадження енерго- і ресурсоощадних технологій, цілеспрямованих змін структури економіки, структури особистого й суспільного споживання.

Основними напрямами переходу України до сталого розвитку є:

створення правової основи переходу до сталого розвитку, включаючи вдосконалення чинного законодавства, що визначає, зокрема, економічні механізми регулювання природокористування й охорони навколишнього середовища;

розробка системи стимулювання господарської діяльності та встановлення меж відповідальності за її екологічні наслідки, при цьому біосфера сприймається вже не тільки як постачальник ресурсів, а як підмурівок життя, збереження якого мусить бути неодмінною умовою функціонування соціально-економічної системи та її окремих елементів;

оцінка господарської місткості локальних і регіональних екосистем країни, визначення допустимого на них антропогенного впливу;

формування ефективної системи пропаганди ідей сталого розвитку і створення відповідної системи виховання й навчання.

Перехід до сталого розвитку зажадає скоординованих дій у всіх сферах життя суспільства, адекватної переорієнтації соціаль­них, економічних і екологічних інститутів держави, регулятивна роль яких в окреслених перетвореннях — основоположна. Найважливіше значення в створенні методологічної і технологічної основи цих перетворень належатиме науці.

Відповідно до принципів сталого розвитку, виробленого на Конференції ООН стосовно довкілля, та вдосконалення подальших міжнародних форм співпраці має передбачатися реалізація комплексу заходів, спрямованих на збереження життя і здоров’я людини, розв’язання демографічних проблем, боротьбу зі злочинністю, викорінювання бідності, зміну структури споживання і зменшення диференціації в прибутках населення. Невід’ємною частиною концепції стійкого розвитку є система індикаторів, розроблена Комісією ООН зі сталого розвитку. На основі багатьох національних і міжнародних пропозицій з розробки й застосування індикаторів Комісія зі стійкого розвитку в 1995 р. прийняла робочу програму введення індикаторів, що охоплює  первинний набір зі 130 індикаторів. Для полегшення застосування цих індикаторів і в той же час для перевірки їх прийнятності були розроблені методологічні вказівки щодо кожного з них.

Індикатори розрізнюються за належністю до рушійної сили стану й реагування, тобто за реакцією відповідних структур. Індикатори рушійної сили представляють людську діяльність, процеси й моделі, які впливають на стійкий розвиток. Індикатори стану вказують на «стан» сталого розвитку, а індикатори реагування — на право вибору політики чи певної реакції для зміни стану стійкого розвитку.